Рішення

від 29.10.2024 по справі 576/1089/24

ГЛУХІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 576/1089/24

Провадження № 2/576/292/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.10.24 м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Сапона О.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей з батьком,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 29 вересня 2015 року по 26 грудня 2019 року він перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Понад шість років вони з відповідачкою не проживають разом, рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2019 року шлюб між ними було розірвано. На даний час між ним та відповідачкою виник спір щодо місця проживання їх неповнолітніх дітей. Також зазначає, що з моменту їх фактичного розірвання відносин відповідачка проживає окремо, дітей залишила проживати з ним. Діти постійно проживають разом з ним в упорядкованому будинку, де їм створені всі умови для проживання, розвитку, навчання та відпочинку. Крім того, він працевлаштований та має постійний стабільний дохід, а тому має можливість належним чином утримувати дітей. Відповідачка має іншу сім`ю, мешкає в іншому населеному пункті, з дітьми практично не контактує. Вважає, що він створює всі необхідні умови для розвитку та виховання дітей. За вказаних обставин, позивач просить суд визначити місцем проживання їх спільних з відповідачкою неповнолітніх дітей - доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач в судове засідання не з`явився, а представив заяву, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить розглядати справу без його участі.

Відповідачка в судове засідання також не з`явилася, проте надала заяву про визнання позову в повному обсязі. Щодо проживання дітей з батьком заперечень не має. Справу просить розглянути без її участі.

Представник третьої особи - начальник служби у справах дітей Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області Рудиченко М.О. в судове засідання також не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі. Також надала висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення постійним місцем проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що з 29 вересня 2015 року по 26 грудня 2019 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 грудня 2019 року. Після розірвання шлюбу відповідачці ОСОБА_2 присвоєно дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 » (а.с.11-13).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9-10).

З моменту фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами їх неповнолітні діти проживають разом з батьком - позивачем по справі ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.

Позивач з дітьми проживає в упорядкованому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому створені всі умови для проживання, навчання та відпочинку дітей, працевлаштований та має постійний стабільний дохід.

Відповідачка проживає за іншою адресою - АДРЕСА_2 , на даний час не працевлаштована, розмір доходу судом не встановлено.

Фактів аморальної поведінки а ні позивача, а ні відповідачки судом не встановлено.

Органи опіки і піклування у своєму висновку рекомендують визначити постійним місцем проживання неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком - ОСОБА_1 Проживання дітей разом з батьком відповідатиме їх інтересам, оскільки він забезпечений житлом, має постійне місце роботи, стабільний самостійний дохід, а тому може створити необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей. Крім того, під час спілкування з дітьми було встановлено, що з матір`ю вони практично не спілкуються, вона не відвідує їх та не цікавиться їх життям. Діти тісно прив`язані до батька та хочуть і надалі проживати разом з ним.

Відповідачка щодо проживання дітей разом з батьком заперечень не має, про що зазначила у поданій нею до суду заяві.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша, друга статті 161 СК України).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.

Таким чином, враховуючи належні матеріально-побутові умови у батька для проживання і виховання малолітнього сина, їх спільне постійне безперервне проживання разом, особисту прихильність дитини до батька, їх взаєморозуміння, а також відсутність заперечень матері щодо проживання дитини з батьком, суд приходить до висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , саме із батьком, оскільки це насамперед буде відповідати інтересам дитини.

Що ж стосується визначення місця проживання ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 і на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у суді їй виповнилося 14 років. Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства вона може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, суд вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог позивача в частині визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , слід відмовити.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22), від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22 (провадження 61-7545св23).

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 247, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , проживаючої по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , третя особа - виконавчий комітет Степанівської селищної ради Сумського району Сумської області як орган опіки та піклування (Сумська область, Сумський район, смт. Степанівка, вул. Центральна, 5, код ЄДРПОУ 04390148) про визначення місця проживання дітей з батьком, задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні вимог щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В. Сапон