Рішення

від 28.10.2024 по справі 240/13984/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/13984/23

категорія 102020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо ненадання в повному обсязі запитуваної інформації відповіді на запит від 13.02.2023;

- зобов`язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області надати відповідь на запит від 13.02.2023 в повному обсязі запитуваної інформації;

- відшкодувати з Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 10000,00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що звернувся із запитом до відповідача, в якому просив надати інформацію в письмовому вигляді про те, скільки коштів орендної плати сплачено ТОВ «Антарес Агро» згідно договору від 22.01.2021 за земельну ділянку кадастровий номер 1820985000:03:000:8100 за період з 22.01.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022. Повідомити який код ЄДРПОУ присвоєний ТОВ "Антарес Агро". Відповідач у відповідь повідомив, що не є розпорядником запитуваної інформації та не наділений повноваженнями щодо надання публічної інформації, рекомендував звернутись до органів податкової служби для отримання запитуваної інформації. Вказану бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

03.07.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в позові. В обґрунтування відзиву відповідач вказав, що заперечує, що ним було допущено бездіяльність щодо розгляду запиту ОСОБА_1 від 13.02.2023, оскільки селищною радою було надано відповідь на запит про неможливість надання запитуваної інформації із зазначенням відповідних розпорядників інформації, яку мав на меті отримати позивач, вказана відповідь датована 17.02.2023 за вих. №74 та додана до матеріалів позову самим позивачем. Стосовно запитуваної інформації щодо плати за землю, то відповідач посилається на те, що контроль за сплатою податків, у тому числі і місцевих (плата за землю) відноситься до повноважень виключно податкових органів. Отже, Брусилівська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, не наділена повноваженнями щодо обліку надходжень у вигляді плати за землю (орендної плати). Стосовно коду ЄДРПОУ ТОВ "Антарес Агро", то відповідачем зазначено, що розпорядником інформації щодо присвоєного юридичній особі коду ЄДРПОУ є виключно територіальні органи Держстату, держатель Єдиного державного реєстру - Міністерство юстиції України та сама юридична особа. Стосовно відшкодування моральної шкоди відповідач заперечує у відзиві та вказує, що вона належним чином не обґрунтована, тому не підлягає задоволенню вимога про її відшкодування.

22.08.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.25) в якій позивач проти доводів відзиву заперечує, зазначає, що позовні вимоги щодо надання коду ЄДРПОУ ТОВ "Антарес Агро" відсутні. Щодо решти доводів відзиву позивач зазначає, що оскільки Брусилівська селищна рада є власником земельної ділянки, яку надала в оренду згідно договору, то на неї безпосередньо покладається контроль орендної оплати за землю, оскільки селищна рада є її власником та плата за землю надходить на рахунки селищної ради.

Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 13.02.2023 подав до Брусилівської селищної ради запит на отримання публічної інформації. Зі змісту запиту встановлено, що позивач просить надати інформацію в письмовому вигляді, а саме:

- скільки коштів орендної плати сплачено ТОВ «Антарес Агро» згідно договору від 22.01.2021 за земельну ділянку кадастровий номер 1820985000:03:000:8100 за період з 22.01.2021 по 31.12.2021 та за період з 01.01.2022 по 31.12.2022;

- який код ЄДРПОУ ТОВ "Антарес Агро" (а.с.8).

17.02.2023 за вих.№74 позивачем отримано відповідь про те, що відповідач не є розпорядником інформації та не наділений повноваженнями щодо надання публічної інформації, а тому в наданні запитуваної інформації позивачу відмовлено та рекомендовано звернутися до ГУ ДПС у Житомирській області (а.с.9).

Вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду його запиту на інформацію, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржувану відмову на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02.10.1992 №2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон №2657-ХІІ) інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Приписами статті 5 Закону №2657-ХІІ визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі статтею 10 Закону №2657-ХІІ за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 13.01.2011 №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 4 Закону №2939-VI передбачено, що доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Приписами статті 12 Закону №2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно зі статтею 19 Закону №2939-VI встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (частина 1 статті 20 Закону №2939-VI).

Статтею 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту на інформацію у наступних випадках: розпорядник не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації, з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила, передбачені ст.21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч.5 ст.19 цього Закону.

Нормами статті 23 Закону №2939-VI встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Абзацом першим статті 2 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон №161-ХІV) встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У разі якщо орендодавцем землі виступає відповідна місцева рада, орендар, уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну плату за землю на рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка. При цьому договір на оренду землі є підставою для сплати орендної плати за землю.

Відповідно до статті 21 Закону №161-ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Відповідно, до вищезазначеної норми земельного законодавства відповідач володіє інформацією щодо сплати орендарем орендної плати, однак на думку суду, протиправно відмовив в наданні даної інформації.

Судом встановлено, що між ТОВ "Антарес Агро" та Брусилівською селищною радою укладений договір про оренду земельної ділянки.

Згідно норм Цивільного кодексу України договір оренди земельної ділянки має містити ряд обов`язкових умов: строк оренди, предмет оренди, дані сторін, тощо. Серед обов`язкових умов договору: розмір орендної плати, дані сторін, у тому числі і код ЄДРПОУ сторін договору.

Таким чином, запитувана інформація міститься у договорі оренди земельної ділянки, однак відповідач безпідставно відмовив у наданні запитуваної інформації, з огляду на вказані обставини суд задовольняє позов у цій частині.

Однак, як свідчать матеріали справи, на запит позивача про отримання інформації від 13.02.2023, Брусилівська селищна рада надала відповідь від 17.02.2023 вих. №74 (а.с.9), що спростовує доводи позивача про допущення Брусилівською селищною радою бездіяльності щодо розгляду запиту від 13.02.2023, у зв`язку з чим суд вважає, що позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду запиту позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З урахуванням наведеного, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у наданні відповіді на запит позивача від 13.02.2023 та зобов`язати відповідача повторно розглянути запит та надати відповідь на запит позивача від 13.02.2023 з урахуванням висновків суду в даному рішенні.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди завданої позивачу в розмірі 10000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо заяви позивача про стягнення судових витрат, понесених на розгляд справи суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Слід зауважити, доказів понесення певної суми витрат, що пов`язані з розглядом справи та розрахунку таких витрат позивачем до матеріалів справи не надано.

Зважаючи на відсутність жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту понесення позивачем відповідних витрат, заявлені вимоги щодо стягнення компенсації таких витрат не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, тому суд не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул.Митрополита Ілларіона, 50, смт.Брусилів, Житомирська область, 12601, код ЄДРПОУ 04348504) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Визнати протиправною відмову Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, оформлену листом від 17.02.2023 вих. №74, у наданні в повному обсязі запитуваної інформації на запит ОСОБА_1 від 13.02.2023.

Зобов`язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 13.02.2023 та надати повну інформацію на його запит.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

28.10.24