Рішення

від 29.10.2024 по справі 300/5519/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. справа № 300/5519/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Господарського суду Івано-Франківської області

про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Тугай Іван Михайлович (надалі, також представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 15.07.2024 звернувся в суд з позовною заявою до Господарського суду Івано-Франківської області (надалі, також відповідач, ГС Івано-Франківської області), у якій просить:

-визнати протиправною відмову ГС Івано-Франківської області у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі з прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028 грн;

- зобов`язати ГС Івано-Франківської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028 грн, з урахуванням складових суддівської винагороди: посадового окладу, із застосуванням регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне грошове утримання. Позивач 26.06.2024 звернувся із заявою про отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028 грн. У відповідь відповідач листом від 01.07.2024 відмовив у видачі такої довідки у зв`язку з відсутністю підстав. Представник позивача вважає розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У зв`язку зі збільшенням з 01.01.2024 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, збільшився й посадовий оклад працюючого судді, що є підставою для видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Вважає відмову відповідача протиправною та просить його зобов`язати видати таку довідку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору (а.с. 12-16).

Представник позивача у межах строку, встановленого судом, недоліки позовної заяви усунув.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) (а.с.19,20).

Відповідач 13.08.2024 подав відзив на позов (а.с.23,24). У поданому відзиві представник ГС Івано-Франківської області зазначила, що згідно з частинами 1, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється Законом України "Про державний бюджет України". Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні. Станом на день подання відзиву посадовий оклад працюючих суддів не змінювався, відтак, відсутні правові підстави для видачі позивачу спірної довідки. Таким чином, просила відмивити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання у відсотковому розмірі грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Позивач звернувся 26.04.2024 до відповідача з заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, за результатами розгляду якої ГС Івано-Франківської області листом №04-49/вих/276/24 від 01.07.2024 відмовив у задоволенні заяви, повідомивши, що розмір суддівської винагороди працюючого судді не змінювався (а.с. 8).

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач через уповноваженого представника звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі, також - Закон №1402-VIII).

Частиною 3 статті 142 Закону №1402-VIII встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина 4 статті 142 Закону №1402-VIII).

Відтак, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до вимог діючого законодавства. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

За змістом частини 1 статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина 2 статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VI (в редакції Закону №1774-VIII) передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб (частина 4 статті 135 Закону №1402-VI).

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 2 270,00 гривень. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 гривень. В статті 7 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено в розмірі 2 684 гривень. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що в 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3 028,00 гривень.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 за №966-XIV "Про прожитковий мінімум" (надалі, також - Закон №966-XIV).

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону №966-XIV).

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

В Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 гривень, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2 102,00 гривень.

Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022, 2023 та 2024 роки.

Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Відтак, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, а тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки.

Закони України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а тому посилання відповідача є безпідставними.

Правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року в справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року в справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року в справі №140/5481/22, від 24 липня 2023 року в справі №280/9563/21 та від 13.09.2023 в справі №240/44080/21.

Так, Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21 сформулював такі правові висновки:

- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";

- зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Отже, зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено: на 01 січня 2021 року 2 270,00 гривень; на 01 січня 2022 року 2 481,00 гривень; 01 січня 2023 року 2 684,00 гривень; 01 січня 2024 року 3 028,00 гривень, - на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, а саме на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 гривень згідно з положенням статті 7 Закону №1082-ІХ, статті 7 Закону №1928-ІХ, статті 7 Закону №2710-ІХ, не є правомірною.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку щодо протиправності відмови відповідача у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3 028,00 гривень.

Вирішуючи позовні вимоги щодо видачі довідки "із застосуванням регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат", суд виходить із такого.

Оскаржувана відмова відповідача, яка оформлена листом №04-49/вих/276/24 від 01.07.2024, не містить жодної згадки чи будь-якого заперечення стосовно видачі/не видачі довідки "із застосуванням регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат".

ГС Івано-Франківської області констатував в принципі відсутність законних підстав для видачі оновленої довідки про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3 028,00 гривень.

Таким чином, застосування регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат, окрім значення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року, станом на момент розгляду судом цієї адміністративної справи, не є спірними.

У той же час, суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 246 КАС України у мотивувальній частині рішення зазначаються: чи були і ким порушені, не визнані або оспорювані права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Згідно із частиною 7 статті 246 КАС України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Системний аналіз, зазначених норм КАС України дає підстави дійти висновку про те, що в порядку адміністративного судочинства здійснюється захист уже порушених прав особи (при цьому, між сторонами уже виникли правовідносини, з яких у свою чергу виник публічно-правовий спір), а не захист від можливих порушень прав у майбутньому.

В той же час, в спірних правовідносинах позивач в частині вимог про "із застосуванням регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат" фактично вказує про захист від можливого порушення його прав у майбутньому та не надає суду доказів порушення таких прав при зверненні до суду.

При цьому, як судом вже відзначено, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є саме наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18.

Отже, у разі наявності порушення вимог закону рішеннями, діями суб`єкта владних повноважень, зазначене не є достатньою і самостійною підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання таких протиправними є доведеність позивачем порушених його прав цими рішеннями/діями.

Позовна заява, як долучені додатки, позбавлені будь-яких аргументів і доказів, які б свідчили про порушення прав позивача внаслідок ймовірного визначення відомостей "із застосуванням регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат".

Крім того, у цій справі спірним є тільки питання не визнання відповідачем правового регулювання, за змістом якого: Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів"; зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Обов`язкове визначення "регіональний коефіцієнту та всі види доплат" є дискреційними повноваженнями відповідача, реалізація яких повинна здійснюватися з дотримання відповідних даних за посадою, з якої мало місце звільнення позивача та вислугою років, яку дійсно здобув відповідний суддя чи має на неї права.

При цьому, до позовної заяви не долучено доказів які підтверджують види доплат, на які набув право позивач на момент звільнення з посади судді.

Відтак, позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача в оновленій довідці вказати "із застосуванням регіонального коефіцієнту - 1,1 та всіх видів доплат", є передчасною і такою, що задоволенню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №48 від 24.07.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із цим позовом у розмірі 968,96 грн (а.с. 1).

Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченої ним суми судового збору в розмірі 484,48 грн, що пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Господарського суду Івано-Франківської області у видачі судді у відставці ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028,00 гривень.

Зобов`язати Господарський суд Івано-Франківської області видати судді у відставці ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", який складає 3028,00 гривень.

У задоволенні решти вимог позовної заяви відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03499939) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач - Господарський суд Івано-Франківської області, адреса: вул. Грушевського, буд. 32, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 03499939.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.