Рішення

від 29.10.2024 по справі 420/24077/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 р. № 420/24077/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаДержавної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601, , Одеського окружного адміністративного суду , дорога Фонтанська, 14, м. Одеса

треті особиДержавної казначейської служби України, вул. Бастіонна, 6,м. Київ,01601,

провизнання дій протиправними; стягнення 130 784,99 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2), третя особа Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними, стягнення 130 784,99 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 року матеріали адміністративної справи № 420/24077/24 направлено голові Одеського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо прийняття розпорядження про передачу адміністративної справи № 420/24077/24 за підсудністю.

Розпорядженням голови Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 року № 10-р/с адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, передано до П`ятого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 адміністративну справу № 420/24077/24 передано за підсудністю до Миколаївського окружного адміністративного суду.

29.08.2024 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просить прийняти до розгляду позовні вимоги в такій редакції:

- визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду, щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102,00 грн.;

- зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році 3028 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році 3028 грн.

Ухвалою від 02.09.2024 суд відкрив провадження у справі, визначив, що розгялд справи буде здійснюватись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановив строк для подання сторонами заяв по суті. Цією ж ухвалою суд прийняв до розгляду позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 01.12.2008 року перебуває на посаді судді Одеського окружного адміністративного суду. В період з 01.01.2024 по 31.07.2024 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалася позивачу відповідачем 1 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Позивач вважає дії відповідача 1 щодо застосування зазначеного прожиткового мінімуму таким, що суперечить п. 2 ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус судій» відповідно до якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду має становити 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. В 2024 році цей показник становить 3028,00 грн. Просить позов задовольнити.

Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив з огляду на те, що норма частини третьої статті 135 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, на думку відповідача 1 необхідно враховувати положення інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. З відзиву вбачається, що, зокрема, необхідно враховувати приписи закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-IX, за якими розрахункова величина для визначення базового розміру посадового окладу судді складає 2102 грн. У зв`язку з відсутністю офіційного тлумачення та ненаданням правової оцінки Конституційним Судом України законодавчо введеної окремої величини - прожиткового мінімуму для суддів, який не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», вказана норма є чинною та підлягає застосуванню. Просить у задоволенні позову відмовити.

Впродовж строків, визначених частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відповідач 2 відзив не подав. Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 28.08.2024 направлена відповідачу 2 28.08.2024, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Також, до суду не надійшли пояснення третьої особи.

Позивач не скористався правом на надання до суду відповіді на відзив.

На підставі матеріалів справи суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Указом Президента України від 13.11.2008 року №1037/2008 «Про призначення суддів» відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України постановлено призначити у межах, п`ятирічного строку у місцевих адміністративних судах на посади суддів, зокрема ОСОБА_1 . 01.12.2008 року наказом Голови Одеського окружного адміністративного суду «Про призначення ОСОБА_1 » №172-ос позивача зараховано до штату Одеського окружного адміністративного суду. 11.12.2008 року позивач прийняв присягу судді, про що здійснено запис №23 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Постановою Верхової Ради України «Про обрання суддів» від 05.09.2013 року №451- VII позивача обрано безстроково на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

З розрахункових листів позивача за період з травня 2024 по липень 2024 вбачається, що при розрахунку посадового окладу судді використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн.

З заяв сторін по суті випливає, що ці обставини визнаються сторонами і не є спірними.

Натомість, спірним є питання щодо величини, яка є розрахунковою при визначенні розміру суддівської винагороди позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд враховує послідовну сталу позицію Конституційного Суду України, який зазначає, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Така позиція Конституційного Суду України збігається з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Наведене дозволяє стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, оскільки це є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на судову владу.

Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон № №1402-VIII) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII посадовий оклад судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, при обчислення суддівської винагороди позивача за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, суд зазначає таке.

За змістом наведених вище положень статті 135 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» №1082-ІХ установлено, зокрема, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2270 грн, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні.

Крім того, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX установлено, зокрема, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2481 грн, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Також, за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року, зокрема, прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 грн, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Аналогічно, за статтею 7 Закону Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень, прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX, є неправомірною (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законом № 3460-IX запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в 2024 році, у розмірі 2102 гривні.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди (перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці) відповідач має керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Суд враховує доводи відповідача 1, викладені у відзиві, щодо того, що нарахування і виплата суддівської винагороди здійснювалась в межаж штатного розпису, проте, суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування суддівської винагороди відповідно до Закону № 1402-VIII, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на данні цілі бюджетних асигнувань.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на виплату суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд виходить з того, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, , інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).

Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що для ефективного відновлення порушеного права у спірних правовідносинах необхідно зобов`язати ДСА України здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

У свою чергу, відповідач 1 в межах наданих повноважень повинен нарахувати та виплатити позивачу спірні суми суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01601 ЄДРПОУ 26255795) , Одеського окружного адміністративного суду (дорога Фонтанська, 14, м. Одеса, 65062, ЄДРПОУ 35118626) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду, щодо нарахування та виплати судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, а саме - 2102,00 грн.

3. Зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028 грн.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028 грн

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко