Рішення

від 29.10.2024 по справі 480/10504/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 р. Справа № 480/10504/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі відповідач-1, ТУ ДСА в Сумській області), Державної судової адміністрації України (далі відповідач-2, ДСА України), в якій просив:

1) визнати протиправними дії ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати у період з 01 січня 2021 року по дату ухвалення судового рішення у даній справі винагороди судді Ковпаківського районного суду м. Суми Онайку Р.А. та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн.;

2) зобов`язати ТУ ДСА в Сумській області та ДСА України нарахувати та виплатити судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 :

- суму недоплаченої у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн.;

- суму недоплаченої у період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.;

- суму недоплаченої у період з 01 січня 2023 року по день ухвалення судового рішення у даній справі винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.,

відповідно до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Свої вимоги мотивував тим, що є суддею Ковпаківського районного суду м.Суми, проте з 01.01.2021 відповідач-1 нараховує та виплачує йому винагороду судді і допомогу на оздоровлення, використовуючи в розрахунку величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн., в той час як станом на 01.01.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2270,00 грн., станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн., а станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн. Вважає, що Закони України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік та Про Державний бюджет України на 2023 рік змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч.2 ст.130 Конституції України і ч.3 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Ухвалою суду від 27.09.2023 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Так, у встановлений строк відповдіач-1 подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що ТУ ДСА в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Так, положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України, а положеннями статей 148, 149 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік встановлено, що базовий розмір для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 01 січня - 2102 гривні.

Законом №1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні, який є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Таким чином, з прийняттям Законом № 1928-ІХ зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Відповідач-1 вважає, що ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021- 2023 роки поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом №1928-1Х, та встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік.

Станом на сьогодні відзиву від ДСА України до суду не надходило.

Ухвалами суду від 28.05.2024 та від 23.07.2024 у ДСА України та ТУ ДСА в Сумській області неодноразово витребувавалися додаткові докази у справі, однак такі докази суду надано не було.

Згідно із ч.9 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Приймаючи до уваги вищевикладене, вбачається можливим розглянути справу за наявними у ній доказами.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Указом Президента України Про призначення суддів від 14.08.2020 №320/2020 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ковпаківського районного суду м. Суми (а.с.8-9)

Згідно із наказом голови Ковпаківського районного суду м. Суми № 6-ОС від 18.08.2020, у зв`язку з призначенням суддею вважати ОСОБА_1 зарахованим до штату та приступившим до виконання обов`язків судді Ковпаківського районного суду міста Суми з 18 серпня 2020 року (а.с.10).

Як вбачається з довідки ТУ ДСА в Сумській області від 21.09.2023 №04-2483/23, розрахункових листів за 2021-2022р.р., а також за січень - вересень 2023р. суддівська винагорода позивача та допомога на оздоровлення за 2021, 2022 та 2023 роки нараховувалась і виплачувалась відповідно до ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік та ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік (а.с.12,43-45).

Позивач, не погоджуючись з визначенням суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за вказаний період, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1402-VIII, Закон України Про судоустрій і статус суддів) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За змістом частин першої, другої статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.

Згідно з частиною другою вказаної статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів" і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема, працездатних осіб складає: з 1 січня 2270 гривень, з 1 липня 2379 гривень, з 1 грудня 2481 гривня; втім для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується з 1 січня 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік установлено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема, працездатних осіб складає: з 1 січня 2481 гривня, з 1 липня 2600 гривень, з 1 грудня 2684 гривні; втім для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується з 1 січня 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб складає 2684 гривні; втім для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується 2102 гривні.

Судом було встановлено, що у 2021-2023 роках базовий розмір посадового окладу позивача склав 63060,00 грн. (30*2102грн.) (а.с. 41-42). Таким чином, у 2021-2023 роках посадовий оклад позивачу обчислено, виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік, із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Вказана обставина не заперечується відповідачами.

У цій справі, вирішуючи спір по суті, суд наголошує на тому, що спосіб визначення розміру суддівської винагороди закріплений у статті 130 Конституції України, відповідно до якої, розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Крім того, варто зауважити на тому, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, на виконання частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Як уже зазначалось, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносились. Тож правових підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди не було.

Судом при цьому враховано, що відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України Про прожитковий мінімум № 966-XIV від 15.07.1999 (далі Закон № 966-XIV), відповідно достатті 1 якого прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Суд акцентує увагу на тому, що у змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, суд констатує, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Водночас, цей Закон не відносить суддів до соціальної демографічної групи населення стосовно якої прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Проте, як вже зазначалось вище, статтями 7 Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік та Про Державний бюджет України на 2023 рік, разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270, 00 грн. (станом на 01.01.2021), в розмірі 2481,00 грн. (станом на 01.01.2022) та в розмірі 2684, 00 грн. (станом на 01.01.2023), був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого протягом 2021-2023років залишався незмінним та визначено в сумі 2102,00грн., у той час, як ні до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який ставиться питання у позовній заяві, зокрема, 2021-2023роки, ні до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Доводи відповідача-1 щодо чинності статей 7 Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік та як наслідок, необхідності їх застосування до спірних правовідносин, суд не бере до уваги, з огляду на таке.

Закони України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік необхідно вважати загальними нормами (lex generalis).

Отже, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідачі неправильно визначилися із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

У справах № 400/2031/21 та № 360/503/21, обставини яких є подібними до цього спору, Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосування положень статті 130 Конституції України, частини другої, третьої статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, зокрема, вказав, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік було неправомірним.

У подальшому вказані висновки Верховного Суду також були підтримані і у постановах від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22 від 27.07.2023 у справі № 240/3795/23, від 20.11.2023 по справі №120/709/22-а, від 29.08.2024 у справі №240/5659/22.

Водночас, доводи ТУ ДСА України в Сумській області щодо необхідності застосування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 4 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а, Верховного Суду у постановах від 26.09.2018 у справі №820/1853/17, від 09.04.2020 у справі № 826/12172/17, від 17.03.2020 у справі №826/7286/18 суд вважає безпідставними, оскільки правовідносини, що розглядались у вказаних справах стосувались зміни розрахункової величини розміру суддівської винагороди з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, тобто не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що обмеження виплати позивачу, починаючи з січня 2021 року по вересень 2023 року, суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме 2102 грн.) здійснено протиправно.

Щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав слід зазначити наступне.

За правилами частин третьої, четвертоїстатті 148 Закону №1402-VIIIДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно достатті 149 Закону №1402-VIIIсуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленомуБюджетним кодексом України.

В силу частин першої, другоїстатті 22 Бюджетного кодексу Україниза обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятоїстатті 22 Бюджетного кодексу Українипередбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання бюджетного запиту і подає його Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із частиною першоюстатті 23 Бюджетного кодексу Українибудь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей148,149 Закону №1402-VIIIу зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті22, частини першої статті23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

ТУ ДСА України у Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисах на 2021-2023 роки.

Судом враховано, що відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, підтриманих у постанові від 21.03.2024 у справі №400/1248/21, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі.

Водночас, суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до правил частин третьої, четвертоїстатті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно достатті 149 Закону № 1402-VIIIсуди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цьогоЗакону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленомуБюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей148,149 Закону № 1402-VIIIу зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті22, частини першої статті23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Перший відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021-2023 роки).

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди у повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду;стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимогстатті 135 Закону № 1402-VIII(затвердивши відповідний кошторис), але перший відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень першого відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Отже, без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом величини (ДСА України шляхом виділення територіальним органам ДСА відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи перший відповідач, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому ДСА України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

У цій справі суд враховує, що ДСА України, будучи ознайомленим із позовною заявою та відповідно, вимогами, викладеними в ній, так само цей відповідач був ознайомлений з ухвалами про витребування доказів, суду не було надано доказів (відзиву) на спростування обставин своєї бездіяльності в частині із не виділення коштів на виплату суддівської винагороди у належному розмірі.

Тобто фактично, другий відповідач жодним чином не спростовує, що ним не здійснювалось фінансування Ковпаківського районного суду м. Сум для виплати суддівської винагороди із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на січня 2021року в розмірі 2270,00грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00грн., на 01 січня 2023 року в розмірі 2684,00 грн.

Згідно з частиною 2статті 77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, наявні підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у належному розмірі пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII), яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України.

При цьому, суд зауважує, що ТУ ДСА у Сумській області, хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

ТУ ДСА в Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік, 2022рік та 2023 рік відповідно на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Сумської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2021-2023 році.

Отже, відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021-2023 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі у 2021році - 2270,00грн., у 2022 році- 2481,00грн., у 2023 році - 2684,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок не виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин нормстатті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»таЗакону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, беручи до уваги підтвердження під час розгляду справи не нарахування та не виплату ТУ ДСА України у Сумській області, позивачу суддівської винагороди у розмірі, визначеномустаттею 135 Закону №1402-VIII, у період з 01 січня 2021р. по вересень 2023рік, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 1 січня 2021 року по вересень 2023рік, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. та похідні від них вимоги про зобов`язання ТУ ДСА в Сумській області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача за вказаний спірний період, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи, що під час розгляду справи судом встановлено протиправну бездіяльність ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Сумській області у повному обсязі фінансування виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січень 2021рік по вересень 2023рік включно та допомоги на оздоровлення за 2021,2022,2023 року у належному розмірі, суд, з урахуванням вимог ст. 9 КАС України з метою повного та ефективного захисту прав позивача вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність другого відповідача щодо незабезпечення ТУ ДСА України у Сумській області фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021р. по вересень 2023р. та допомоги на оздоровлення за 2021,2022,2023роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021році - 2270,00грн., у 2022 році- 2481,00грн., у 2023 році - 2684,00 грн.

При цьому, з огляду на те, що ТУ ДСА України у Сумській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з діяльністю відповідача - ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду;стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно, як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено право позивача.

Отже, із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи суд дійшов висновку, що належним способом захисту є саме зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня (ТУ ДСА в Сумській області) з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021р. по вересень 2023р. та допомоги на оздоровлення за 2021,2022,2023роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021році - 2270,00грн., у 2022 році- 2481,00грн., у 2023 році - 2684,00 грн., а не шляхом нарахування і виплати спірної суддівської нагороди, як просить позивач, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вказані висновки, узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 вересня 2020 року у справі №280/788/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми винагороди по день ухвалення рішення суду, то вони задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини 2статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом частини 1статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.

З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

У зв`язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2статті 55 Конституції України, в своєму рішенні №19-рп/2011 від 14.12.2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги положення статей2,5,9 КАС України, суд зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд враховує час звернення позивача до суду. У цьому випадку, позивач звернувся у вересні 2023р., що підтверджується відміткою суду про отримання позовної заяви. Матеріали справи містять докази обмеження виплати суддівської винагороди позивачу по вересень 2023р. включно, що вбачається з розрахункового листа відповідача (а.с.63).

Отже, оскільки станом на день звернення позивача до суду з цим позовому вересні 2023р., право останнього на отримання суддівської винагороди у встановленомуЗаконом № 1402-VIIIрозмірі за жовтень 2023 року по 29.10.2024 (день ухвалення рішення) порушено відповідачами не було, суд доходить висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в цій частині, адже судовий захист порушеного права позивача, враховуючи дату його звернення до суду, об`єктивно обмежується вереснем 2023р., у зв`язку з цим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Другого апеляційного адміністративного суду у постанові від 01 серпня 2024 р.у справі №520/2832/24.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у цій справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (вул. Перемоги, буд.4, м.Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240), Державної судової адміністрації України (01021, м.Київ, вул.Липська, буд.18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати у період з 01 січня 2021 року по вересень 2023р. включно винагороди судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 та допомоги на оздоровлення за 2021-2023 роки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області фінансування виплати належної судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021р. по вересень 2023р. та допомоги на оздоровлення за 2021,2022,2023роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021році - 2270,00грн., у 2022 році- 2481,00грн., у 2023 році - 2684,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 :

- суму недоплаченої у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн.;

- суму недоплаченої у період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн.;

- суму недоплаченої у період з 01 січня 2023 року по вересень 2023р. включно винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.,

відповідно до вимог ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус судців", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021р. по вересень 2023р. включно та допомоги на оздоровлення за 2021,2022,2023роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021році - 2270,00грн., у 2022 році- 2481,00грн., у 2023 році - 2684,00 грн.,

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 29.10.2024.

Суддя І.Г. Шевченко