Рішення

від 23.10.2024 по справі 500/4630/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4630/24

23 жовтня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Хоміцької С.О., представника позивача - Вербицького Р.А., представників відповідача - Господар А.Р., Турчина М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Байковецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 позивач, пред`явила позов до Байковецької сільської ради Тернопільського району відповідача, в якому просить Тернопільський окружний адміністративний суд:

« 1. Визнати протиправним та скасування рішення Відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району від 01.05.2024 MU01:8141-1057-7741-1578 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) у видачі містобудівних умов та обмежень для забудови земельних ділянок кадастровий номер 6125280600:02:001:2326 та кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 об`єкт будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області».

2. Зобов`язати Байковецьку сільську раду Тернопільського району в особі Відділу містобудування та архітектури видати містобудівні умови шляхом прийняття рішення у формі наказу про видачу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастровий номер 6125280600:02:001:2326 та кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 об`єкт будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», з урахування визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м)».

Короткий виклад позицій сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалась на те, план зонування території є документацією, що визначає умови та обмеження використання певної території у межах визначених функціональних зон, встановлює функціональне призначення та вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон), в тому числі граничну поверховість забудови, а також відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України. План зонування є обов`язковою складовою генерального плану. Тому, його розроблення і затвердження є обов`язковим. Крім того, позивачка наголошувала на тому, що детальний план території деталізує положення генерального плану, визначає планувальну організацію та розвиток відповідної території, зокрема містобудівних умов обмежень (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов згідно із планом зонування території. обов`язок розроблення такої містобудівної документації, як план зонування та детальний план законодавством покладено саме на відповідача у справі. Водночас, у спірній ситуації, всупереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а, ні план зонування, а ні детальний план території не розроблялись та не затверджувався. Тож, станом на 01 травня 2024 року, дату прийняття оскаржуваного рішення, на території Байковецької сільської ради Тернопільського районі, питання, що повинні регулюватись згадами видами містобудівної документації, залишаються не врегульованими. Але, з іншої сторони, після того, як Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову від 07 грудня 2022 року, якою переглянув в апеляційному рішення Окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №640/17011/20 і визнав протиправним та нечинним абзац 2 пп.6.13 п.6.1 розд.6 згаданих ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», то на законодавчому рівні зникли законодавчі обмеження у даній сфері правовідносин. Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення (1 травня 2024 року), Міністерством розвитку громад та територій України новий нормативно-правовий акт, який, серед іншого, регулює максимально допустиму висоту (поверховість) житлової забудови в сільських населених пунктах не приймався. Таким чином, відповідач станом на час прийняття оскаржуваного рішення, не забезпечив встановлення обмежень максимальної поверховості житлової забудови с. Байківці Тернопільського району, що дисонує із позицією, яку останній виклав в рішенні від 01 травня 2024 року №А3358141105769022968 (реєстраційний номер документа в ЄДЕССБ MU01:8141-1057-7741-1578).

Відповідач проти задоволення позову заперечив. На його думку референція позивача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2021 року у справі №640/17011/20 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року в справі №640/17011/20, є невдалою. Бо вказані судові рішення не мають преюдиційного значення для даної справи. Ба більше, позивачка не була стороною спору у справі №640/17011/20 тому вказані судові рішення не стосуються її прав та обов?язків.

Також, відповідач наголошував на тому, що план зонування, як документ, що встановлює вимоги до забудови території населеного пункту, в тому числі відображає обмеження використання приаеродромної території, станом на 2021 рік, коли затверджувався генеральний план с. Байківці не відносився до обов?язкової містобудівної документації.

Утім, станом на сьогодні відповідачем вживаються активні заходи із розробки та затвердження детального плану території, який установлюватиме обмеження у використання території с.Байківці, зокрема в частині максимально допустимої поверховості житлової забудови. Крім того, відповідач уважає, що в рішенні від 01 травня 2024 року №А3358141105769022968 (реєстраційний номер документа в ЄДЕССБ MU01:8141-1057-7741-1578), орган містобудування та архітектури відмовляючи позивачці у видачі містобудівних умов та обмежень виходив не стільки з того, що містобудівною документацією передбачено максимальну поверховість багатоквартирних житлових будинків 4 поверхами.

Так, відповідач вважає, що державний кадастровий реєстратор, усупереч приписам земельного законодавства, вніс зміни до відомостей про цільове призначення земельних ділянок, які належать позивачці на відповідному речовому праві, і які остання хоче використовувати для будівництва багатоквартирного житлового будинку. На думку відповідача, це свідчить, що земельна ділянка, на якій ОСОБА_1 має намір здійснити забудову не відповідає цільовому призначенню. До того ж, відповідач знаходить, що позивачка помилково висновує з того, що оскаржуване рішення стосується виключно питання «максимальної поверховості житлової забудови». Той факт, що відповідач під час прийняття рішення не деталізував інші підстави для відмови не означає їх відсутність. А стисла форма оскаржуваного рішення не дала можливість відповідачу в повній мірі розкрити інші підстави для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень.

З цих підстав, відповідач просив врахувати, що під час прийняття оскаржуваного рішення, останній виходив з того, що оскільки зміна цільового призначення земельної ділянки здійснена з порушенням вимог земельного законодавства, а щільність забудови і площа озеленення не відповідають генеральному плану, то у видачі містобудівних умов та обмежень позивачці було відмовлено.

Викладене просив врахувати під час ухвалення судового рішення.

Рух справи в суді першої інстанції.

25.07.2024 позивачка звернулась до суду із позовною заявою.

25.07.2024 здійснено автоматизований розподіл справи та визначено головуючого суддю у справі суддю Осташа А.В.

12.08.2024 відповідачем подано відзив на позов.

29.07.2024 постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.

28.08.2024 судом постановлено ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання у справі на 26.09.2024 о 10:00 год.

В судовому засіданні кожна із сторін підтримала позиції, які викладені в письмових заявах.

Обставини справи.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 321346430 від 30.01.2023, земельна ділянка кад. номер: 6125280600:02:001:2325 площею 2,7144 га належить ОСОБА_1 на праві оренди, на підставі договору оренди від 20.01.2023, укладеного строком на 7 років до 20.01.2030. Право оренди зареєстроване за ОСОБА_1 в реєстрі речових прав 23.01.2023.

Витягом із ДЗК НВ 9944347302024 від 23.07.2024 підтверджується, що земельна ділянка кад. номер : 6125280600:02:001:2325 належить до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», вид цільового призначення (КВЦП 02.03) «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

Як видно із розділу «Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки» державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 1 лютого 2022 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію права власності № 315095372 від 14.11.2022, земельна ділянка кад. номер: 6125280600:02:001:2326 площею 1,0325 га належить ОСОБА_1 на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2022 року. Датою реєстрації права власності за ОСОБА_1 в реєстрі речових прав є 14 листопада 2022 року.

Витягом із ДЗК НВ 9944347392024 від 23.07.2024 підтверджується, що земельна ділянка кад. номер : 6125280600:02:001:2326 належить до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», вид цільового призначення (КВЦП 02.03) «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

Як видно із розділу «Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки» державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 1 лютого 2022 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області.

19.04.2024 ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , звернулась на адресу відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастровий номер 6125280600:02:001:2326 та кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 об`єкт будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», з урахування визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м)».

До поданої заяви ОСОБА_1 додано містобудівний розрахунок «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», виготовлений на замовлення ОСОБА_1 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 .

У містобудівному розрахунку вказується, що «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», розташовано на двох земельних ділянках площею 1,0325 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2326) та 2,7144 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325).

Також, у містобудівному розрахунку вказується, що на даних земельних ділянках передбачається нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення. Земельні ділянка не належать до встановлених і визначених на даний час охоронних зон, пам?яток архітектури і містобудування, перебуває за межами санітарно-захисних зон існуючих комунальних і сільськогосподарських підприємств.

Поряд із земельною ділянкою розміщені інженерні мережі, газопостачання, водопостачання, каналізація, електричні та телефонні мережі.

Планувальні обмеження земельної ділянки встановлені: існуючими протипожежними віддалями від забудови на суміжних ділянка, охоронною зоною навколо інженерних комунікацій; охороною зоною вздовж об?єкта енергетичної системи; існуючими межами суміжних земельних ділянок.

Основні техніко-економічні показники об?єкта містобудування, які характеризують намір забудови : загальна площа земельних ділянок: 3,7469 га; площа забудови: 9 705,6 м2; загальна площа громадських приміщень : 2 524,2 м2; загальна площа квартир: 52 475,8 м2; загальна кількість квартир : 955 шт.; загальна кількість однокімнатних квартир: 222 шт.; загальна кількість двокімнатних квартир: 714 шт.; загальна кількість двокімнатних квартир: 24 шт.; поверховість: 6-8; кількість паркомісць: 480 шт.

Також, зазначено, що застосовані при будівництві конструкції забезпечать ІІ ступінь вогнестійкості будівлі.

При визначені архітектурно-планувальної структури об?єкту необхідно враховувати наступні фактори: - при проектуванні під?їзду до проектованої будівлі враховувати існуючу транспортну мережу міста; - використання під?їздів та пішоходних проходів в ув?язці з існуючої транспортно-пішохідною мережею.

Проектована група багатоквартирних житлових будинків розташована на ділянці з достатніми відступами від меж ділянки, забезпечено дотримання протпожежених санітарних розривів, дотримання червоних ліній та сформованих ліній. Ці чинники визначають основні принципи об?ємно просторого вирішення проектованої групи.

При будівництві об?єкту необхідно дотримати нормативні віддалі до існуючих інженерних мереж та чинні норми проектування житлових будівель.

Інженерне забезпечення об?єкту згідно технічних умов експлуатуючих організацій.

При подальшому проектуванні проектні рішення можуть уточнюватись, але при умові дотримання вищезазначених вимог, а також нормативних розривів до елементів існуючої інфраструктури та існуючої забудови.

Зазначається, що «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» можливе і доцільне при дотриманні викладених в розрахунку вимог.

Рішенням відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради Тернопільського району від 01 травня 2024 року №А3358141105769022968 (реєстраційний номер документа в ЄДЕССБ MU01:8141-1057-7741-1578) ОСОБА_1 відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень (далі Рішення).

Рішення мотивоване тим, що відповідно до частини четвертої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме невідповідність намірів забудови вимогами містобудівної документації на місцевому рівні. Зокрема, зазначена поверховість в долученому до заяви містобудівному розрахунку «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області» становить 6-8 поверхів, що суперечить вимогам наявної містобудівної документації «Внесення змін в генеральний план с.Байківці Тернопільського району Тернопільської області», який затверджений рішенням сесії Байковецької сільської ради від 28.05.2021 №8/9/9. Даною містобудівною документацією передбачено максимальну поверховість для багатоквартирних житлових будинків 4 поверхи.

Відповідно до рішення восьмого скликання п?ятдесят другої сесії Байковецької сільської ради Тернопільського району від 20.06.2024 №8/52/16 «Про надання дозволу на розроблення детального плану території під розміщення кварталу багатоквартирної житлової забудови з об?єктами громадського призначення, садибної та комерційної забудови в селі Байківці Тернопільського району Тернопільської області», сільська рада надала дозвіл на виконавчому органу відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради, на розроблення детального плану території під розміщення багатоквартирної житлової забудови з об?єктами громадського призначення, садибної та комерційної забудови орієнтованою площею 73,0 га в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області з метою забезпечення комплексної забудови території, визначення містобудівних умов та обмежень, вирішення інженерних питань у відповідності до генерального плану села Байківці Тернопільського району Тернопільської області.

За викладених фактичних обставин позивачка пред?явила позов до відповідача про визнання протиправним та скасування Рішення та зобов?язання вчинити дії.

Предмет спору.

Оскаржуване Рішення містить правову (нормативну) та фактичну підстави для відмови.

Із Рішення видно, що правовою (нормативною) підставою для відмови є п.3 ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - «невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні».

Фактичною підставою для відмови є вказівка на те, що, в чому полягає вказана органом містобудування та архітектури невідповідність. Зокрема, у встановлені містобудівною документацією максимальної поверховості для багатоквартирних житлових будинків у 4 (чотири) поверхи.

Отож приймаючи рішення про відмову у видачі МУО, відповідач виходив з того, що запропонована ОСОБА_1 максимальна поверховість для багатоквартирних будинків до 8 поверхів (до 26 м) не відповідає містобудівній документації на місцевому рівні.

Інших підстав для відмови Рішення не містить.

Вказане питання є предметом спору в даній справі.

Мотиви, з яких виходить суд ухвалюючи рішення у справі та закон, який застосовує до спірних правовідносин.

Спеціальним законом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).

За визначеннями, що містяться в пунктах 4, 8 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону №3038-VI вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у комплексних планах, генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій, про що зазначено у частині першій статті 25 Закону №3038-VI.

Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них (частина 1 статті 16 Закону №3038-VI).

Пунктами 2, 3, 9 частини першої статті 1 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Згідно з частинами першою-другою статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Частинами першою-четвертою статті 18 Закону № 3038-VI внормовано, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов`язковими для врахування під час зонування відповідної території.

Статтею 19 Закону №3038-VI врегульовано, що детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України (частина 1 цієї статті).

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту функціонального призначення режим та параметри забудови території, розподіл територій; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Забудова територій врегульована статтею 26 Закону №3038-VI, згідно якої суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів (частина 2 цієї статті).

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина 4 статті 26 Закону №3038-VI).

За правилами частини п`ятої статті 26 Закону №3038-VI проектування та будівництво об`єктів власниками або користувачами земельних ділянок розпочинається з отримання замовником або проектувальником вихідних даних.

Основними складовими вихідних даних, відповідно до частини 1 статті 29 Закону №3038-VI, є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Згідно з частинами другою-п`ятою статті 29 Закону №3038-VI фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Містобудівні умови та обмеження містять:

1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Отож, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності. Такі обмеження також стосуються встановлення додаткових вимог та обмежень для об`єктів будівництва в охоронних зонах пам`яток культурної спадщини та межах історичних ареалів населених місць.

Аналізуючи поведінку учасників спору на відповідність цитованим приписами нормативно-правових актів, суд, установив наступну релевантість дій/рішень сторін вимогам нормативно-правових актів:

позивачка за встановлених у цій справі обставин звернулась із заявою на адресу органу містобудування та архітектури про видачу містобудівних умов та обмежень, для забудови земельних ділянок площею 1,0325 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2326) та 2,7144 га (кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325).

Відповідач подану заяву разом із документами прийняв, не ухвалив рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень з підстав, передбачених п.1 ч.4 ст.29 Закону №3038-VI.

Тому, суд, виходить з того, що позивачкою дотримано вимоги ч.3 ст.29 Закону №308-VI при зверненні до органу містобудування та архітектури.

Відповідач прийняв Рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень з підстав, що передбачені п.3 ч.4 ст.29 Закону №3038-VI, тобто з підстав невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

При цьому, містобудівне законодавством не містить такої дефініції «намір забудови» та не унормовує, яким чином і у якій формі замовник має зазначити у заяві на отримання містобудівних умов та обмежень свій намір забудови.

На тлі викладеного, варто звернути увагу на те, що раніше, до 1 січня 2019 року, замовник подавав містобудівний розрахунок, що визначав інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Таким чином, до 1 січня 2019 року обов?язок подання разом із заявою про видачу містобудівних та обмежень містобудівного розрахунку виражався в імперативному правовому регулюванні, а його не подання складало одну з обов?язкових підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень.

Але, після 1 січня 2019 року дана норма пройшла еволюцію. І подання разом із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень містобудівного розрахунку виражається у диспозитивній поведінці заявника.

Викладене має значення не стільки для підкреслення обов?язковості містобудівного розрахунку, скільки для тлумачення терміну «намір забудови».

Тож містобудівний розрахунок є однією з диспозитивних форм вираження замовником «наміру забудови». При цьому, замовник може виразити такий в іншій, довільній формі. Втім, іманентною ознакою «повідомлення про намір забудови» є обов?язок заявника (замовника) повідомити орган містобудування та архітектури про основі параметри об?єкта будівництва.

Взаємини сторін під час розгляду заяви замовника про видачу містобудівних умов та обмежень підпадають під правову дію Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі Закон №2073-ІХ).

Рішення органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень є адміністративним актом.

Так, п.1 ч.1 ст.2 Закону №2073-ІХ передбачено, що адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

За великим рахунком, Закон №2073-ІХ є юридичною інтервенцією приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій закладено критерії правомірності дій (рішень) суб?єктів владних повноважень, у більш розгорнутий вигляд.

Стаття 4 Закону №2073-ІХ містить визначає принципи адміністративної процедури, до яких належать: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

Так, орган містобудування та архітектури приймаючи рішення з питань видачі містобудівних умов та обмежень зобов?язаний діяти з дотриманням таких принципів.

Стаття 69 Закону №2073-ІХ, передбачає, що за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Частиною першою статті 71 Закону №2073-ІХ, письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин.

Частиною четвертою статті 71 Закону №2073-ІХ, визначено, що мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону.

Статтею 72 Закону №2073-ІХ визначено, що адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином.

Для окремих видів справ законодавством можуть визначатися додаткові відомості, що зазначаються у мотивувальній частині адміністративного акта.

Відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта не вимагається, якщо:

1) адміністративний орган задовольнив заяву, при цьому адміністративний акт не стосується прав, свобод чи законних інтересів інших осіб;

2) адміністративний орган під час здійснення інспекційних (контрольних, наглядових) повноважень не виявив порушень законодавства.

Таким чином, доводи відповідача про те, що приймаючи оскаржуване Рішення, відповідач насправді виходив не тільки з того, «невідповідність намірів забудови» стосується максимально поверховості для багатоквартирних житлових будинків є неприйнятними. Бо така підстава викладена в прийнятому Рішенні із наведенням відповідних мотивів.

Суд звертає увагу, що рівною мірою, як заявник (замовник будівництва) зобов?язаний подати органу містобудування та архітектури всі наявні в нього документи до початку розгляду його заяви, так і уповноважений, як суб??єкт владних повноважень не може змінювати фактичну підставу прийнятого рішення, після його прийняття. Тому, що така поведінка є зміною фактичних та нормативних підстав прийнятого рішення.

Представники відповідача, в судовому засіданні пояснили, що що під час прийняття оскаржуваного рішення, останній виходив з того, що оскільки зміна цільового призначення земельної ділянки здійснена з порушенням вимог земельного законодавства, а щільність забудови і площа озеленення не відповідають генеральному плану, то у видачі містобудівних умов та обмежень позивачці було відмовлено. На запитання суду, чому такі мотиви не викладені в Рішенні, представники відповідача пояснили, що «мотиви не вмістились в рішення».

Вказане підтверджується фонограмою судового засідання від 09 жовтня 2024 року.

Зміна фактичних та нормативних підстав прийнятого суб?єктом владних повноважень рішення не тільки не допускається, але й не дає можливість зацікавленим особам скористатись право на оскарження. Тому, що в кожному разі автор прийнятого рішення доводитиме, що виходив насправді з інших обставин і висновував з інших норм права.

Системно функціональний аналіз норм частин другої статті 2, частин першої та другої статті 77 КАС України, дає підстави для висновку, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони у відповідності із критеріями, які викладені у ч.2 ст.2 цього Кодексу. Разом з тим, на суб`єкта владних покладається обов`язок доказування, що в ході прийняття рішення ним дотримано критерії, які визначені частиною другою статті 2 цього Кодексу. Реалізуючи свій обов`язок, суб`єкт владних повноважень може подавати до суду додаткові докази у межах правової та фактичної підстави прийняття правового акту, які існували станом на час прийнятого рішення.

Втім, суб`єкт владних повноважень не може в обґрунтування законності прийнятого правового акту, під час процедури його судового оскарження, змінювати правову та фактичну підставу його ухвалення. Адже останнє, призводить до зміни рішення в цілому.

Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок на нормативному рівні закріплено Земельним кодексом України, законами України «Про землеустрій», «Про Державний земельний кадастр», «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру».

Як визначено статтею 1 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-XII (далі - Закон №2780-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

У статті 5 Закону № 2780-ХІІ визначені основні вимоги до містобудівної діяльності. Зокрема, при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил.

Поряд з цим, стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить таке визначення поняття цільове призначення земельної ділянки допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Тобто, під цільовим призначення земельної ділянки варто розуміти її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина 1 статті 19 Земельного кодексу України).

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина 2 статті 19 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (частина 3 статті 19 Земельного кодексу України).

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.

Поряд з цим, вирішуючи спір, суд також враховує те, що згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю, тощо.

Також, суд звертає увагу на те, що питання «цільового призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» та «функціонального призначення території» вже було об`єктом дослідження у судовій практиці.

Так, Верховний Суд у постановах від 02.12.2021 у справі №640/23893/19 та від 13.04.2022 у справі №826/1754/18 звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. Крім того, Генеральним планом визначається планувальна довгострокова стратегія розвитку міста, однак положення закону не містять чіткого визначення поняття та змісту функціонального призначення території.

Верховний Суд у постановах від 23.11.2021 у справі №815/1373/18 та від 13.04.2022 у справі № 826/1754/18 дійшов висновку, що положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну, ніж рішення Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року.

Також, Верховний Суд у постанові від 23.11.2021 у справі № 815/1373/18 зазначив про те, що цільове призначення земельної ділянки - це її використання за тим призначенням, яке визначене на підставі відповідної технічної документації із землеустрою та чинного законодавства. Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Таким чином, норми Закону №3038-VI також передбачають обов`язковість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.

Витягом із ДЗК НВ 9944347302024 від 23.07.2024 підтверджується, що земельна ділянка кад. номер : 6125280600:02:001:2325 належить до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», вид цільового призначення (КВЦП 02.03) «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

Як видно із розділу «Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки» державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 1 лютого 2022 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 321346430 від 30.01.2023, земельна ділянка кад. номер: 6125280600:02:001:2325 площею 2,7144 га належить ОСОБА_1 на праві оренди, на підставі договору оренди від 20.01.2023, укладеного строком на 7 років до 20.01.2030. Право оренди зареєстроване за ОСОБА_1 в реєстрі речових прав 23.01.2023.

Витягом із ДЗК НВ 9944347392024 від 23.07.2024 підтверджується, що земельна ділянка кад. номер : 6125280600:02:001:2326 належить до категорії земель «Землі житлової та громадської забудови», вид цільового призначення (КВЦП 02.03) «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

Як видно із розділу «Відомості про державну реєстрацію земельної ділянки» державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 1 лютого 2022 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав та нерухоме майно про реєстрацію права власності № 315095372 від 14.11.2022, земельна ділянка кад. номер: 6125280600:02:001:2326 площею 1,0325 га належить ОСОБА_1 на праві власності, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2022 року. Датою реєстрації права власності за ОСОБА_1 в реєстрі речових прав є 14 листопада 2022 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки позивачці належать речові права на вказані земельні ділянки (право власності та право оренди), а її цільове призначення та вид використання «для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку», то така земельна ділянка повинна бути використана саме для указаної мети, тобто на ній може бути збудований та обслуговуватися багатоквартирний житловий будинок (у тому числі «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області»).

Але, якщо відповідач уважає, що державним кадастровим реєстратором внесено до ДЗК відомості про цільове призначення земельної ділянки з порушенням, передбаченої законом процедури, то вказані питання підлягають з`ясуванню в межах окремого судового провадження.

В такому випадку, особа, яка вважає, що її права порушено, може пред`явити до суду позов про визнати незаконними дії державного кадастрового реєстратора органу Держгеокадастру по внесенню відомостей до Державного земельного кадастру, в частині зміни цільового призначення земельних ділянок та зобов`язання органу Держгеокадастру внести до Державного земельного кадастру запис про поновлення в Поземельній книзі змінених державним кадастровим реєстратором відомостей про цільове призначення земельних ділянок, відновивши попередні записи.

Тому, якими б не були дії (рішення) державного кадастрового реєстратора, правильними, чи ні, але питання їх правомірності в рамках даного судового провадження розглядатись не може.

Відтак, достовірність відомостей про цільове призначення вказаних земельних ділянок, що містяться в ДЗК і підтверджені актуальними витягами із Державного земельного кадастру презюмується.

Надаючи оцінку викладеним у Рішенні фактичних та нормативних підставам для відмови, суд виходить з наступного.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, відтак відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи із містобудівної документації на місцевому рівні - генерального плану та плану зонування території, який обов`язково розробляється у складі генерального плану.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 серпня 2024 року в справі № 640/25171/21 дійшов висновку, що « … генеральний план населеного пункту у відповідності до приписів статті 17 Закону № 3038-VI не містить функціонального призначення територій населеного пункту, а призначений для довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Завданням генплану є не тільки сприяння розвитку населеного пункту, а й максимальне збереження цінних рис й особливостей існуючої забудови, історичних та археологічних пам`яток, особливо цінних ділянок природи. Саме генеральний план є тим документом, що гармонізує відносини між існуючими і новими територіями, позначає ті об`єкти і мережі, що повинні бути збудовані для існуючих територій.

Водночас функціональне призначення, «вимоги до забудови» окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної зони визначаються планом зонування та/або детальним планом територій».

Отже, відповідно до Закону №3038-VI, саме план зонування території є документацією, що визначає умови та обмеження використання певної території у межах визначених функціональних зон, встановлює функціональне призначення та вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон), в тому числі граничну поверховість забудови, а також відображення обмежень (у тому числі меж) використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України. План зонування є обов`язковою складовою генерального плану. Тому, його розроблення і затвердження є обов`язковим.

З іншої сторони, детальний план території деталізує положення генерального плану, визначає планувальну організацію та розвиток відповідної території, зокрема МУО (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення МУО згідно із планом зонування території.

При цьому, принагідно зазначити, що обов`язок розроблення такої містобудівної документації, як план зонування та детальний план законодавством покладено саме на орган місцевого самоврядування (відповідача у справі).

Водночас, у спірній ситуації, всупереч вимогам Закону №3038-VI, а, ні план зонування, а ні детальний план території не розроблялись та не затверджувався.

Понад це, як рішення ОАСК від 03 березня 2021 року у справі № 640/17011/20, так і постанова ШААС від 07 грудня 2022 року у справі № 640/17011/20 стосуються не «преюдиції», інститут якої в адміністративному судочинстві запроваджено у статті 78 КАС України. Бо, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

У даному випадку йдеться «про порядок втрати чинності нормативно-правовим актом за наслідками ухваленого судового рішення», який врегульовано статтею 265 КАС України. Згідно з якою, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 цієї статті).

Власне, ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», закрпілюють обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури; поширюються на невизначене коло осіб - органи державної влади, органи місцевого самоврядування суб`єктів господарювання, які провадять будівельну, містобудівну, архітектурну діяльність та забезпечують виготовлення продукції будівельного призначення; розраховані на їх неодноразове застосування, у зв`язку з чим ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», як і наказ про їх затвердження, є нормативно-правовим актом у розумінні КАС України.

А тому, абз.2 пп.6.1.3 п.6.1 розд. ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» є складовою нормативно-правового акту, що на законодавчому рівні закріплює максимально допустиму висоту (поверховість) житлової забудови, серед іншого, в сільських населених пунктах з чисельністю населення понад 1 тис. осіб.

З огляду на це, після того, як ШААС ухвалив постанову від 07 грудня 2022 року, якою переглянув в апеляційному рішення ОАСК від 03 березня 2021 року у справі №640/17011/20 і визнав протиправним та нечинним абзац 2 пп.6.13 п.6.1 розд.6 згаданих ДБН, то на законодавчому рівні зникли законодавчі обмеження у даній сфері правовідносин.

Станом на дату прийняття оскаржуваного рішення (1 травня 2024 року), Міністерством розвитку громад та територій України новий нормативно-правовий акт, який, серед іншого, регулює максимально допустиму висоту (поверховість) житлової забудови в сільських населених пунктах не приймався.

Таким чином, відповідачем затверджено генеральний план населеного пункту, який покликаний сприяти розвитку населеного пункту, забезпечити максимальне збереження цінних рис й особливостей існуючої забудови, історичних та археологічних пам`яток, особливо цінних ділянок природи, а також, є тим документом, що гармонізує відносини між існуючими і новими територіями, позначає ті об`єкти і мережі, що повинні бути збудовані для існуючих територій, але не розроблено та не затверджено його обов`язкової складової плану зонування, який, крім іншого, визначає граничну поверховість житлових будинків та відображає обмеження використання приаеродромної території, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України. У зв`язку із чим, відмова Відділу містобудування та архітектури у видачі позивачці МУО є протиправною.

Безсумнівно вагомим для вирішення спору є таке.

Представники відповідача в судовому засіданні 09 жовтня 2024 року пояснили, що під час прийняття Рішення послуговувались законодавством, що діяло станом на 2021 рік. Тому, висновували з того, що цитовані вище приписи ДБН є діючими. Крім того, представники відповідача визнали, що план зонування території станом на сьогодні не затверджений. Оскільки станом на 2021 рік план зонування не являвся обов?язковою складовою генплану, то станом на час прийняття Рішення (1 травня 2024 року) останній не розроблений і не затверджений. Тож при дослідженні спірних питань, слід послуговуватись фактичними та нормативними підставами, що діяли станом на 2021 рік.

Даними твердженнями представники відповідача в судовому засіданні фактично підтвердили протиправність прийнятого Рішення.

З цих підстав, суд вважає, що відповідач станом на час прийняття оскаржуваного рішення, не забезпечив встановлення обмежень максимальної поверховості житлової забудови с. Байківці Тернопільського району, що дисонує із позицією, яку останній виклав в рішенні від 01 травня 2024 року №А3358141105769022968 (реєстраційний номер документа в ЄДЕССБ MU01:8141-1057-7741-1578).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, натомість останнім доведено суду її протиправність, а тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, щодо обраного позивачем способу захисту суд окремо зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Роль суду в правовій державі, окрім іншого, полягає в забезпеченню правового порядку та правової визначеності. Суд не може використовуватись як механізм розбалансування правовідносин, його діяльність має відповідати вимогам справедливості та враховувати наслідки реалізації його рішень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд залишає поза увагою доводи відповідача про невідповідність таких показників містобудівного розрахунку, як щільність забудови та площа озеленення території вимогами генерального плану через їх необґрунтованість. Цифрові показники, які викладені представниками відповідача у відзиві на позов не відповідають даним містобудівного розрахунку, який аналізувався судом в описовій частині цього рішення. Містобудівний розрахунок не містить викладених відповідачем цифрових показників щодо порушення щільності забудови і площі озеленення.

Поряд з цим, варто відмітити, що за наявності затвердженого плану зонування території, що є частиною генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон, вирішення уповноваженим органом питання видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки повинно здійснюватися з врахуванням встановлених ним умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, в тому числі, щодо щільності забудови і площі озеленення.

При цьому, суд оцінює поведінку відповідача, як недобросовісною, бо приймаючи оскаржуване Рішення, останній вже надав оцінку таким підставам для відмови.

Твердження представників відповідача про те, що такі підстави існували станом на час прийняття Рішення, але «не вмістились в рішення», є нерозумними і недобросовісними. Будь-які наслідки недбалості суб?єкта владних повноважень під час прийняття рішення не можуть покладатись на особу, тому, що це порушує принцип «належного урядування».

Разом з тим, суд виходить з того, що прийняття рішення про видачу містобудівних умов та обмежень належить до повноважень органу містобудування та архітектури.

У зв?язку із цим позов слід задовольнити частково.

Тому, для захисту порушених прав позивачки, відповідача слід зобов?язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про видачу позивачці містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастровий номер 6125280600:02:001:2326 та кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 об`єкт будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», з урахування визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м).

Оскільки, відповідач під час розгляду справи по суті продемонстрував ознаки недобросовісної поведінки, то суд роз?яснює, що з огляду на встановлені обставини у відповідача відсутні підстави для прийняття рішення про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень. Тому, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , відповідач повинен прийняти рішення про видачу містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастровий номер 6125280600:02:001:2326 та кадастровий номер: 6125280600:02:001:2325 об`єкт будівництва «Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області», з урахування визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м).

Задовольняючи позов частково, суд стягує з відповідача в користь позивачки понесені останньою судові витрати у виді сплаченого судового збору за звернення до суду із даним позовом, пропорційно до задоволеної частини пред?явлених вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення відділу містобудування та архітектури Байковецької сільської ради від 01.05.2024 №А3358141105769022968, реєстраційний номер в ЄДЕССБ - МU01:8141-1057-7741-1578 про відмову ОСОБА_1 у видачі містобудівних умов та обмежень для будівництва на земельних ділянках кадастрові номера: 6125280600:02:001:2325 та 6125280600:02:001:2326 об`єкта будівництва: "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області".

3. Зобов`язати Байковецьку сільську раду в особі її уповноваженого органу - відділу містобудування та архітектури повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу містобудівних умов та обмежень від 19.04.2024 №187 та видати містобудівні умови та обмеження для будівництва на земельних ділянках кадастрові номера: 6125280600:02:001:2325 та 6125280600:02:001:2326 об`єкта будівництва : "Нове будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: село Байківці Тернопільського району Тернопільської області", з урахуванням визначення гранично допустимої поверховості об`єкта будівництва до 8 поверхів (до 26 м), з урахуванням висновків викладених в мотивувальній частині рішення суду.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Байковецької сільської ради в користь ОСОБА_1 частину понесених судових витрат зі сплати судового збору в сумі 605 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Байковецька сільська рада (місцезнаходження/місце проживання: вул. Січових Стрільців, 43,с. Байківці,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,47711 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

Головуючий суддяОсташ А.В.