Ухвала

від 28.10.2024 по справі 520/1498/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

28 жовтня 2024 року № 2в- 520/1498/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Владислава Єгупенка,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського апеляційного суду (м. Харків, Героїв Небесної Сотні, 36), Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул.Липська, 18/5) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського апеляційного суду (м. Харків, Героїв Небесної Сотні, 36), Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул.Липська, 18/5) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Харківського апеляційного суду та Державної судової адміністрації України з приводу оплати праці судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 (нарахування та виплати суддівської винагороди) у період 18.04.2020р .- 28.08.2020р. у порядку ст.29 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України від 13.04.2020р. №553-IХ.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України виділити, а Харківський апеляційний суд провести оплату праці судді Харківського апеляційного суду - ОСОБА_1 (нарахування та виплату суддівської винагороди) у період 18.04.2020р .- 28.08.2020р. у порядку статті 135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з утриманням належних податків (зборів) та з урахуванням раніше проведених платежів.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення грошової винагороди в межах суми стягнення за один місяць.

17.10.2024 до суду надійшла заява позивача, в якій він просив встановити такий спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 520/1498/20, шляхом стягнення з Харківського апеляційного суду (61001, Харківська область, місто Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) з КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 730 433,09 грн (сімсот тридцять тисяч чотириста тридцять три гривні 09 копійок).

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду заяви були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та подану заяву, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що листом №04-34 на заяву позивача від 15 жовтня 2024 року стосовно виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі від 17 червня 2024 року №520/1498/24, Харківський апеляційний суд повідомив позивача, що на сьогодні механізм виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок).

Згідно зі статтею 3 Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється державним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Абзацом десятим пункту 25 Порядку передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) Державна судова адміністрація України (далі -ДСАУ) є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених цим законом. ДСАУ є головним розпорядником бюджетних коштів, повноваження якого визначені у статті 151 Закону.

Таким чином, відповідач зазначив, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення апеляційного суду здійснює саме ДСАУ. В даний час Харківський апеляційний суд не має можливості в повному обсязі нарахувати і виплатити кошти згідно рішення суду через обмежені кошторисні призначення.

На 2024 рік ДСАУ відкрила Харківському апеляційному суду бюджетну програму 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників органів і установ системи правосуддя», та затвердила Кошторис на 2024 рік в сумі 23800грн, саме ці кошти Харківський апеляційний суд має право нарахувати та виплатити в межах суми боргу згідно рішення суду від 17 червня 2024 року №520/1498/24.

Відповідач зазначив, що суд звернувся до ДСА України з проханням збільшити кошторисні призначення за даною програмою для 100% забезпечення виконань рішень судів на користь суддів.

Відповідно до ч.1-3 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Положеннями ч.ч.2 та 3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов`язковість судових рішень).

Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

Відповідно до ч.1 ст. 7 вказаного Закону виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Так, положеннями Закону України Про виконавче провадження визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із до ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Також, засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).

Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо виплати недоотриманої суддівської винагороди, слід враховувати, що розмір і порядок виплати суддівської винагороди визначається виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

У цій справі суд не здійснює вихід за межі позовних вимог та не вирішує питання, що не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості.

Встановлення такого способу виконання направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм ст. 124 Конституції України.

Судом також враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність доказів повного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду у цій справі в частині виплати позивачу заборгованості суддівської винагороди, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви про зміну способу і порядку виконання рішення відповідно до статті 378 КАС України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зави позивача.

Керуючись положеннями ст. ст. 241-243, 248, 256, 294, 295, 371, 378 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківського апеляційного суду (м. Харків, Героїв Небесної Сотні, 36), Державної судової адміністрації України (м. Київ, вул.Липська, 18/5) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Встановити такий спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 520/1498/20, шляхом стягнення з Харківського апеляційного суду (61001, Харківська область, місто Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) з КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у розмірі 730 433,09 грн (сімсот тридцять тисяч чотириста тридцять три гривні 09 копійок).

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Владислав ЄГУПЕНКО