Постанова

від 24.10.2024 по справі 160/11836/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 160/11836/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК КС» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 р. (суддя Неклеса О.М.) у справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю « ТК КС» про стягнення адміністративно господарських санкцій

В С Т А Н О В И В:

30.05.2023 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « ТК КС» про стягнення адміністративно господарських санкцій, де просили стягнути з ТОВ «ТК КС» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022р. в розмірі 416 450,02 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 р. адміністративний позов задоволений.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не доведено, що ним вжито усіх належних від нього передбачених законом заходів для недопущення незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 р.

Не погодившись з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 р. ТОВ «ТК КС» подало апеляційну скаргу, де просили скасувати рішення суду та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судом не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно досліджені докази, що призвели до невідповідності висновків суду обставинам справи, судом першої інстанції не вірно застосовані норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою винесення необгрунтованого рішення про стягнення з ТОВ «ТК КС» адміністративно господарських санкцій.

Дослідивши матеріали справи та докази по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги в зв`язку з наступним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «ТК КС» зареєстроване як юридична особа та відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Згідно наданого позивачем позову судом встановлено, що відповідно розрахунку сум адміністративно господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік склала 95 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідає до нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 Закону № 875-Х11 ТОВ «ТК КС» та повинна складати 4 особи.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом. До позову позивач додав розрахунок адміністративно господарських санкцій, квитанцію про надіслання розрахунку, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських організацій, витяг з наказу про призначення на посаду Фонду соціального захисту інвалідів, платіжна інструкція про сплату судового збору та список відправлень.

Таким чином, судом встановлено, що позивач не довів суду наявність чи відсутність у відповідача в 2022 р. штатних працівників, яким встановлена інвалідність.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач повідомлявся один раз про розгляд справи, але конверт разом з вкладенням та повідомленням повернулися до суду в зв`язку із закінченням строку.

Крім того, відповідач, подаючи апеляційну скаргу, долучив докази на підтвердження своїх доводів, а саме:

- розпорядження №33-а від 26.04.2022 р. про прийняття на роботу помічником оператора АЗС ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третьої групи інвалідності;

- розпорядження №60-к від 04.11.2022 р. про прийняття на роботу помічником оператора АЗС ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третьої групи інвалідності;

- повідомлення про прийняття працівників на роботу.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що відповідач не здійснив всіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2022 р., що призвело до незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, передбаченого частиною першою статті 19 Закону України № 875-Х11.

Згідно ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що «З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю».

Відповідно статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що «Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою».

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком здійснювати самостійний пошук і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону.

Однак, на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 817/1188/18 від 24 квітня 2019 року та по справі № 812/1164/18 від 31 липня 2019 року.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що «Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що «Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю».

Судом встановлено, що згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлений норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за рік.

Як слідує з позову, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 416 450,02 грн.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції відповідач сплатив судовий збір в розмірі 9 370,50 грн, що підлягає стягненню з позивача за рахунок бюджетних асигнувань.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог і стягнути судові витрати.

Керуючись ст.ст. 315,317,321,322,325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК КС» - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 р. скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК КС» судові витрати в розмірі 9 370,50 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня викладення повного тесту постанови.

Головуючий - суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова

суддяО.М. Лукманова