Постанова

від 24.10.2024 по справі 420/23896/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23896/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року (суддя Марин П.П., м. Одеса, повний текст рішення складений 24.01.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

05.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до в/ч НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

- зобов`язати військову частину нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, на суму 85927,87 грн;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 21.09.2018 включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі;

- зобов`язати військову частину нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.09.2018 включно із врахуванням щомісячної фіксованої індексації у відповідному розмірі на суму 26783,59 грн.;

- зобов`язати військову частину перерахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2017 роки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.

Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 21.09.2018 включно.

Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 3793,15 в місяць за період з 01.03.2018 по 21.09.2018 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 п. 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням сторони подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання в/ч НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2017 роки, та прийняти нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2017 роки;

- зобов`язати військову частину перерахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2017 роки.

В іншій частині просить судове рішення залишити без змін.

На думку апелянта, відповідач не довів, що в/ч НОМЕР_1 нараховувала та виплачувала належним чином грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013-2017 роки.

Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

В апеляційній скарзі відповідача ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду з позовною заявою. Зокрема, ОСОБА_3 виключено зі списків особового складу військової частини наказом від 21.09.2018 року №206, а звернувся він до суду лише 04.09.2023, тобто після спливу строку, встановленого абз. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України. При цьому, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, позивачем не надавалось.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.15.2015 по 28.02.2018 рік з встановленням базового місяця січень 2008 року, апелянт зазначив, що саме постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" визначено підвищення з грудня 2015 року грошових доходів населення задіяного в бюджетній сфері з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом (сума підвищення доходу повинна перевищити суму індексації за грудень 2015 року), з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати знову обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Тому, грудень 2015 року є місяцем підвищення грошових доходів населення (грошового забезпечення військовослужбовців) випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Відповідно, для проведення подальшої індексації доходів, обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 відповідно до Порядку №1078. І оскільки нарахована сума ймовірної індексації протягом грудня 2015 року - лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. З урахуванням вказаного, нарахована індексація позивачу за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078, становить 0,00 грн щомісячно.

В обґрунтування відсутності виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 21.09.2018 апелянт вказав на те, що відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по листопад 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.

Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 10.01.2012 по 21.09.2018 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .

Як стверджує ОСОБА_1 та не заперечується військовою частиною, у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення, обчислена з урахуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

28.08.2023 представник ОСОБА_1 звернувся до в/ч НОМЕР_1 із адвокатським запитом, в якому просив:

1. Надати довідку про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 10.01.2012 року по 21.09.2018 року із відповідними роз`ясненнями.

2. Надати довідку про виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 року по 21.09.2018 року із відповідними роз`ясненнями.

3. Перерахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 року по 01.03.2018 року із врахуванням базового місяця січень 2008 року та з 01.03.2018 по 21.09.2018 року із врахуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

4. Перерахувати та виплатити, ОСОБА_2 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щорічної додаткової грошової виплати за 2013-2017 роки.

У відповідь військовою частиною надано лист від 01.09.2023 року №1186, в якому зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було та що матеріальну допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально побутових питань у 2013 - 2017 роках ОСОБА_1 отримував без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зазначені обставини зумовили ОСОБА_4 звернутися до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції погодився з доводами позивача про протиправну невиплату йому військовою частиною індексації грошового забезпечення у спірному періоді.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині зобов`язання військової частини перерахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2017 роки суд виходив із їх недоведеності.

Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішенню суду першої інстанції в частині оскарження колегія суддів зазначає наступне.

Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII).

Частинами першою-третьою статті 9 Закону Закон №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі Закон №1282-ХІІ).

Положеннями статті 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За правилами статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

За правилами пункту 2 Порядку №1078 (у редакції постанови КМУ від 09.12.2015 року №1013) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Пунктом 5 Порядку №1078 (у редакції постанови КМУ від 09.12.2015 року №1013) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Аналізуючи наведені норми закону Верховний Суд, зокрема, у справі №200/9297/19-а, констатував, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (далі Постанова №1294).

Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 1 січня 2008 року і її норми діяли до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.

Ураховуючи те, що з 1 січня 2008 року затверджені Постановою №1294 посадові оклади військовослужбовців до 1 березня 2018 року (дата набрання чинності постанови КМУ №704) не змінювалися, то відповідно до приписів Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Аналогічну правову позицію Верховним Судом, зокрема, сформовано і у інших справах за подібних обставин, і переглядаючи судове рішення суд апеляційної інстанції у цій справі не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №400/103/21; від 27 квітня 2023 року у справі №380/6869/21; від 19 жовтня 2023 року у справі №380/9726/20, від 12 жовтня 2023 року у справі №560/5132/21 та від 23 листопада 2023 року у справі №380/2872/21.

Відтак, оскільки відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, то такі дії відповідача є протиправними.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем за вказаний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Щодо "фіксованої" суми індексації за період з 01.03.2018 по 21.09.2018, то колегія суддів зазначає, що цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте, постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів доходить висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення позивача.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації.

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Висновки колегії суддів у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2023 по справі №400/3826/21, від 06.04.2023 по справі №420/11424/21, від 09.05.2023 по справі №400/12702/21, та були вірно враховані судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що у лютому 2018 року грошове забезпечення позивача складало 9907,20 грн., а у березні 2018 року - 10372,80 грн. Відтак, грошовий дохід позивача збільшився на 465,60 грн.

При цьому, індексація грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року (з урахуванням місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін січня 2008 року) складає 4258,75 грн.

Відповідно до абз. 4 п. 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4258,75 грн. 465,60 грн. = 3793,15 грн.

Отже, починаючи з березня 2018 року сума індексації з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 має виплачуватися у розмірі 3793,15 грн. до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3793,15 в місяць за період з 01.03.2018 року по 21.09.2018 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 п. 5 Порядку №1078.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про безпідставну відмову суду першої інстанції зобов`язати в/ч НОМЕР_1 перерахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди за 2013 - 2017 роки, то колегія суддів зазначає наступне.

Як передбачено частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Крім того, частинами першою, другою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, зокрема заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.

Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.

При цьому підставу позову повинен довести саме позивач, який повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав будь-яких документів, які б підтверджували обставини його тверджень про неправильне обчислення відповідачем у 2013 - 2017 роках його грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Ані під час розгляду в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції позивач не зазначив про існування таких доказів, не навів будь-яких об`єктивних обставин, за яких він був позбавлений можливості їх подати до суду.

Правом на звернення до суду з відповідним клопотанням про витребування таких доказів з підстав неможливості самостійного подання до суду позивач також не скористався.

Тобто позивач ніяким чином не довів наявність порушення відповідачем його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість зазначених позовних вимог.

Посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті в редакції, чинною на час звільнення позивача з військової служби та на час звернення до суду з даним позовом установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017). Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 18.01.2024 у справі №240/5105/23, від 10.06.2024 у справі №990/234/23.

Отже, оскільки на момент звільнення позивача з військової служби частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строку звернення до адміністративного суду.

Резюмуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційних скарг сторін не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційні скарги позивача і відповідача задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч.6 ст.12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідачВ.О.Скрипченко

СуддяМ.П.Коваль

СуддяЮ.В.Осіпов