Постанова

від 24.10.2024 по справі 320/20022/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/20022/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив, з урахуванням змін:

- визнати протиправною відмову ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області прийняти подану декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року (з врахуванням ухвали від 21.05.2024 про виправлення описки) позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач мав подати саме документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави, і зазначений документ має відповідати встановленому зразку та видаватись уповноваженим органом.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідач безпідставно відмовив у прийнятті поданої позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, введення в Україні воєнного стану та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області із заявою від 03.08.2021 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (позивач народився на території України до 21.08.1991), за результатами розгляду якої відповідачем 28.10.2021 прийнято рішення оформити набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.55-56).

Позивачем підписано зобов`язання від 03.08.2021, за яким він зобов`язується припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації. У разі неотримання з незалежних від відповідача причин документа про припинення громадянства російської федерації, зобов`язується подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави (а.с.56 зворот).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації на території України введено воєнний стан та припинено функціонування дипломатичних та консульських установ держави-агресора.

15.11.2022 позивач звернувся до посольства російської федерації в Республіці Польща із заявою про вихід з громадянства російської федерації, у відповідь на яку позивачу відмовлено у припиненні громадянства у зв`язку з тим, що відповідно до законів російської федерації, заява про припинення громадянства подається лише за місцем проживання (а.с.13-14).

30.03.2023 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області позивачем подано декларацію про відмову від іноземного громадянства від 29.03.2023 (а.с.15-16).

Листом від 12.04.2023 №Н-606/6/8010-23/8010.4/1280-23 «Про надання інформації» позивача повідомлено про не прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації у зв`язку з відсутністю підстав подання такої декларації (а.с.17-19).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки отримання позивачем документу про припинення громадянства російської федерації наразі неможливе, то у відповідача були відсутні підстави для не прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України».

Відповідно до ч. 1-5 ст.8 вказаного Закону (у редакції, чинній на моменту виникнення спірних правовідносин) особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України іноземцем подається зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав.

Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

За визначеннями, що містяться у ст. 1 Закону України «Про громадянство України»:

- зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (абз. 12);

- незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури (абз. 13);

- декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (абз. 16).

Приписи п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про громадянство України» закріплюють, що Президент України визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень.

Такий Порядок затверджено Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (далі - Порядок №215) та він визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Розділом V указаного Порядку №215 регламентовано питання порядку виконання прийнятих рішень з питань громадянства.

Відповідно до абз. 1 п. 117 Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

За правилами абз. 1 п. 119 Порядку №215 особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що взяте на себе зобов`язання з припинення іноземного громадянства особа повинна виконати протягом двох років шляхом подання до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або, у випадку настання незалежної від особи причини неотримання такого документа, декларацію про відмову від іноземного громадянства. Невиконання такого зобов`язання має своїм наслідком скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України».

Верховний Суд у постанові від 16.05.2024 у справі № 580/3264/22 зазначив, що, запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку, насамперед, зобов`язав іноземця, який звернувся із відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Такі дії передбачають активну поведінку іноземця, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави.

Як було встановлено раніше та не заперечується учасниками справи, рішення про оформлення набуття громадянства України позивачем прийнято ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 03.08.2021. Отже, до 03.08.2023 позивач повинен виконати зобов`язання з надання відповідачу документи про припинення громадянства російської федерації або подати декларацію про відмову від такого громадянства у випадку неотримання такого документа з незалежних від нього причин.

Разом з тим, загальновідомими обставинами є початок повномасштабної агресії російської федерації проти України 24.02.2022, введення в Україні воєнного стану та розірвання внаслідок цього акту агресії дипломатичних відносин з російською федерацією, та, як наслідок, припинення надання консульських послуг цією державою на території України.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся в листопаді 2022 року до посольства російської федерації в Республіці Польща із заявою про прийняття документів про вихід з громадянства російської федерації. Водночас, згадана дипломатична установа листом від 15.11.2022 повідомила, що заява про припинення громадянства подається лише за місцем проживання.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до норм федерального закону «Про громадянство російської федерації» та Положення про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженого указом президента російської федерації від 14.11.2002 №132, при виході з громадянства російської федерації особою, яка проживає на території іноземної держави, разом із заявою подається, зокрема, документ, що підтверджує дозвіл повноважного органу іноземної держави на проживання у цій державі (у разі відсутності цих даних у паспорті заявника).

Наведене свідчить, що позивач скористався передбаченою законодавством російської федерації процедурою виходу з громадянства, хоча жодного обмеження щодо цієї країни її законодавством не передбачено.

При цьому, зважаючи на припинення роботи дипломатичних та консульських установ російської федерації на території України, документально підтверджені намагання позивача отримати документ про припинення громадянства російської федерації через посольство цієї країни в Республіці Польща та відмову в їх прийнятті з вказаних вище підстав, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач вчинив всі необхідні та залежні від нього дії для припинення громадянства російської федерації, які, з незалежних від нього причин, не призвели до отримання ним документа про припинення громадянства російської федерації, зокрема, з підстав фактичного нездійснення такої процедури, що у розумінні абз. 13 ст. 1 Закону України «Про громадянство України» є незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства).

Відтак аргументи відповідача, що у спірному випадку позивач повинен був надати саме документ про вихід з громадянства російської федерації, а не декларацію про відмову від громадянства російської федерації, є помилковими у площині встановлених вище обставин.

Колегія суддів зауважує, що аналіз змісту поданої позивачем декларації від про відмову від іноземного громадянства російської федерації дає підстави вважати, що вона містить всі визначені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715 реквізити.

Таким чином, позивач мав законне сподівання розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим з причин, що від заявника не залежать.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Щодо вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат пов`язаних із розглядом справи позивачем подано до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги адвокатом №03/05/23-2 від 03 травня 2023 року, укладений з адвокатом Тарасенко Д.Ю., за умовами якого клієнт доручає а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги клієнту. Сторони погодили, що правова допомога надається за ціною, визначеною у додатках до договору (а.с.26-27).

Згідно з додатком №1 від 03.05.2023 до вказаного договору сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції становить 10000,00 грн (а.с.28).

Згідно з описом послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 05.05.2023 у спорі позивача з ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області щодо оскарження відмови прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства, надано послуги зі складання позовної заяви, в тому числі; аналіз наявних у позивача документів; аналіз законодавства з відповідних питань: аналіз судової практики з відповідних питань; написання безпосередньо тексту позовної заяви; складання пакету документів для суду (а.с.29).

Наведені послуги були надані адвокатом Тарасенко Д.Ю. на підставі вказаного договору, ордеру серії ВІ №1142160 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2137 від 18.04.2018 (а.с.31-32).

Додатково до матеріалів справи подано рахунок-фактуру №05/05/23 від 05.05.2023 на сплату авансування послуг адвоката в сумі 5000,00 грн та компенсації витрат адвоката (судовий збір) на суму 1095,00 грн (а.с.30).

Частина 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Положення чинного законодавства визначають можливість встановлення розміру вартості правничої допомоги адвоката у фіксованому розмірі із виключенням погодинної оплати, залежно від часу, витраченого адвокатом на здійснення представництва чи надання іншої правової допомоги, а тому визначення сторонами фіксованого розміру оплати за окремо надані послуги звільняє від необхідності визначати в детальному описі витраченого адвокатом часу на кожну окрему дію, вчинену на виконання договору про надання позивачу правничої допомоги в рамках даної справи. При цьому, в поданому до суду описі послуг від 05.05.2023 зафіксовано які саме послуги надавались позивачу, тому він є належним доказом, що описує надані послуги з правової допомоги.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10.09.2020 у справі №420/6027/19.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц дійшла висновку, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Суд звертає увагу, що подані до суду докази в повному обсязі підтверджують факт надання правничої допомоги, її обсяг із детальним описом виконаних робіт, залучення до надання правничої допомоги в суді першої інстанції адвоката Тарасенко Д.Ю. (якою підписано позовну заяву та засвідчено копії поданих до суду документів), відповідно до умов договору про надання правової допомоги №03/05/23-2 від 03.05.2023 із додатками.

При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не скористався своїм правом на подання будь-яких заяв, клопотань чи письмових пояснень про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо питання наявності у суду можливості самостійно зменшувати розмір витрат на правничу допомогу за відсутності відповідного клопотання відповідача (суб`єкта владних повноважень).

Відповідна заборона також прямо закріплена у ч.6, 7 ст.134 КАС України, відповідно до якої у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення з власної ініціативи заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу, факт отримання якої та обсяг послуг адвоката є доведеним поданими позивачем доказами, за відсутності будь-яких заперечень щодо розміру судових витрат з боку відповідача.

З огляду на викладені обставини та нормативне обґрунтування, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на допущення судом першої інстанції неповного з`ясування обставин в частині здійснення розподілу судових витрат, оскільки жодних обґрунтувань щодо завищення суми витрат на правничу допомогу, або наявності підстав для її зменшення відповідач в суді першої інстанції не наводив.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 24 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма