Постанова

від 23.10.2024 по справі 260/4371/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4371/23 пров. № А/857/18653/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року (головуючого судді Луцович М.М., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14 год. 11 хв. в м. Ужгород повний текст рішення складено 01.07.2024) у справі №260/4371/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІАКОМПАНІЯ «СКАЙЛАЙН ЕКСПРЕС» до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «АВІАКОМПАНІЯ «СКАЙЛАЙН ЕКСПРЕС» звернулося в суд з позовом до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2023 № 221/33-00-50-08, № 223/33-00-50-08.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року задоволено позов повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків подало клопотання про долучення до матеріалів справи постанов Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Представник ТзОВ «АВІАКОМПАНІЯ «СКАЙЛАЙН ЕКСПРЕС» Сосєдко М.О. направив до апеляційного суду заперечення на клопотання (заяву).

Також представник ТзОВ «АВІАКОМПАНІЯ «СКАЙЛАЙН ЕКСПРЕС» Сосєдко М.О. направив клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 06.08.2024 у справі №260/4237/23 та врахувати її.

Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Павліш О.Р. апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Сосєдко М.О. в режимі відеоконфереції проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підставі направлень від 21.02.2023 року № 26/33-00-50-08 та № 27/33-00-50-08, а також наказу від 17.02.2023 року № 44, виданих Західним міжрегіональним управлінням ДПС, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

За наслідками перевірки, відповідачем складено Акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету від 17.03.2023 року № 135/33-00-50-08/36129430 і перевіркою встановлено порушення ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» п.п. «а» п. 187.1 ст. 187 та п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки занижено податкові зобов`язання на суму ПДВ 1333333,00 грн., що призвело до завищення показника у рядку 19 «Від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9 декларації) (позитивне значення), та як наслідок вплинуло на завищення рядка 21 «Сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового періоду)» податкової декларації з ПДВ за період грудень 2022 року на суму 1333333,00 грн., а також в порушення п. 201.1 п. 201.7 ст. 201 ПК України не здійснено реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 цього Кодексу за грудень 2022 року на загальну суму ПДВ 1333333,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки та виявлених порушень, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.04.2023 за № 221/33-00-50-08 (яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ у розмірі 1333333,33 грн.), податкове повідомлення-рішення від 04.04.2023 № 223/33-00-50-08 (яким до позивача застосовано штраф за не здійснення реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 1333333,33 грн. у розмірі 50 % в сумі 666666,67 грн.).

Позивачем оскаржено вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку та за результатами розгляду скарги, рішенням ДПС України від 21.04.2023 № 1836/6/33-00-50-07, спірні рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з позовом до суду про їх скасування.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень

Підпунктом 14.1.156-1 пункту 14.1 статті 14.1 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання (для цілей розділу V цього Кодексу) - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

У відповідності до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податковим на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до підпункту 186.2.1. пункту 186.2 статті 186 ПК України місцем постачання послуг є: місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме: а) послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг; б) послуг із проведення експертизи та оцінки рухомого майна; в) послуг, пов`язаних із перевезенням пасажирів та вантажів, у тому числі з постачанням продовольчих продуктів і напоїв, призначених для споживання; г) послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном.

Положеннями пункту 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9, 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 201.1 статі 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

У відповідності до підпункту "а" пункту 193.1 статті 193 ПК України ставка податку встановлюються від бази оподаткування та становить 20 відсотків.

Положеннями пункту 194.1 статті 194 ПК України визначено, що операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Відповідно до абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 ПК України, операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою ставкою. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.1 договору на реалізацію повітряного перевезення від 12.02.2014 укладеного між ТОВ «Авіакомпанія «Азур Ейр Україна» (Перевізник) та ТОВ «Туристична Компанія «Анекс тур» (Замовник) Замовник замовляє і оплачує, а Перевізник забезпечує виконання повітряного перевезення по маршрутам і у відповідності із розкладу, які визначені в Додатках до цього договору.

Згідно розкладу рейсів для сезону літо 2023, визначеному у додатку № 40 від 01.02.2022 року до договору на реалізацію повітряного перевезення № 23.02-2014 від 12.02.2014 року визначено міжнародні пункти перевезень: КВР Міжнародний аеропорт Бориспіль (Україна); AYT Міжнародний аеропорт Анталія (Турецька Республіка); HRG Міжнародний аеропорт Хургада (Арабська Республіка Єгипет), тобто, наявний договір укладено на виконання міжнародного перевезення пасажирів авіаційним транспортом.

Підтвердженням міжнародного перевезення є квиток. Однак при чартерному міжнародному перевезенні квиток може бути виписаний тільки перед рейсом.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в акті перевірки не зазначено інформації про конкретні операції та документи, які підтверджують здійснення позивачем надання послуг, за які, як зазначено відповідачем, було отримано кошти, оскільки, враховуючи, що за умовами договору, надання послуг з міжнародного авіаперевезення було заплановано на сезон літо 2023 року, а перевірку податковим органом проведено в період з 21.02.2023 по 13.03.2023 - висновки податкового органу про факт порушення чинного законодавства, що полягає в ненарахуванні податкових зобов`язань із зарахованих коштів від покупця/замовника, як оплата послуг, що підлягають постачанню, викладених в акті перевірки від 17.03.2023 № 135/33-00-50-08/36129430 та на підставі податкового повідомлення-рішення від 04.04.2023 № 221/33-00-50-08 є передчасними.

Крім того, суд встановив, що контролюючий орган, зазначаючи про не нарахування позивачем податкового зобов`язання за грудень 2022 року на суму 1333333,33 грн., вказав, що платником податків не складено та не зареєстровано в ЄРПН податкову накладну за ставкою 20 % на суму ПДВ 1333333,33 грн., оскільки перевіркою встановлено, що фактично позивачем у грудні 2022 року лише отримано кошти від замовника як оплата послуг, що підлягають постачанню, а міжнародне авіаперевезення в 2023 року не відбулось.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні був уведений воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX. Воєнний стан тривав і станом на момент подання касаційної скарги у цій справі.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачем зареєстровано в ЄРПН податкову накладну № 59 від 07.12.2022 при цьому спірним в даному випадку, є ставка податку обрана позивачем (а саме 0 %, при необхідній ставці в 20 %, як вказує податковий орган).

Згідно ПК України, отримані кошти не є об`єктом оподаткування.

Висновки відповідача щодо оподаткування за ставкою 20% саме міжнародного перевезення при першій події - передплаті - не відображені в ПК України. Відповідно до ПК України ставка податку залежить виключно від об`єкта оподаткування, і ніяк не залежить від того, що було першою подією оплата чи надання послуг, як це стверджує відповідач. Доказів, що за отриману передплату відповідач надавав якісь інші послуги, що могли би бути об`єктом оподаткування за ставкою 20%, відповідач суду не надав.

Позивач не має жодного дозволу для виконання внутрішніх рейсів по Україні, тому не має можливості виконати послугу перевезення (внутрішні рейси), які оподатковується за ставкою 20%.

В разі якщо повітряний простір не буде відкрито то передплата (яка обліковується як заборгованість по отриманим передплатам) може бути повернута замовникам рейсів, що і було зроблено позивачем в подальшому.

Проаналізувавши викладене суд зазначає, що позивачем виконано обов`язок щодо реєстрації податкової накладної № 59 від 07.12.2022 у строки, визначені ПК України, при цьому, за умови формування таких накладних з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, реєстрація таких податкових накладних зупиняється або податкові накладні взагалі не приймаються.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, визначено у статті 111 ПК України, відповідно до якої за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (пункт 111.2 статті 111 ПК України).

Відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Як передбачено у пункті 112.7 статті 112 ПК України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.

Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.

Суд наголошує на тому, що відповідачем не обґрунтовано порушення Товариством статті 198 ПК України.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 17.09.2024 у справі №260/2265/23, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Доводи апелянта із посиланням на позиції Восьмого апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 04.04.2023 року за № 223/33-00-50-08 є протиправним та підлягає скасуванню, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та його рішення, яке є законним та обґрунтованим.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі №260/4371/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено і підписано 29.10.2024