Постанова

від 24.10.2024 по справі 164/757/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 164/757/24 Головуючий у 1 інстанції: Ониско Р. В. Провадження № 22-ц/802/1030/24 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

секретар судового засідання Трикош Н. І.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Маневицької об`єднаної територіальної громади про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 11 квітня 2024 року звернулась в суд з позовом до відповідачів Маневицької об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_6 , яка на випадок своєї смерті склала заповіт. Згідно зі змістом заповіту ОСОБА_6 заповіла належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 , поділити у таких частинах: кімнату площею 17,2 кв.м. ОСОБА_2 , кімнату площею 16,1 кв. м. ОСОБА_1 , решту частини житлового будинку заповіла ОСОБА_4 . Вона звернулась в Маневицьку державну нотаріальну контору з метою прийняття спадщини за заповітом, однак їй було відмовлено у зв`язку із пропуском строку для прийняття спадщини. У встановлений законом шестимісячний строк вона не звернулася із заявою про прийняття спадщини у зв`язку із тим, що їй не було відомо про існування заповіту. Про таку обставину їй стало відомо 30 грудня 2023 року після звернення до старости сіл Велика Ведмежа, Нові Підцаревичі для отримання довідки та отримання дубліката заповіту, де дізналася, що довідку для оформлення спадщини вона може одержати в старости сіл Цміни, Козлиничі, Мала Ведмежа, Підгаття, Хряськ. 18січня 2024 року вона звернулася до старости сіл Цміни, Козлиничі, Мала Ведмежа, Підгаття, Хряськ та одержала довідку для оформлення спадщини №73. 15 березня 2024 року після того, як усі необхідні документи були зібрані, звернулася в Маневицьку державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, на що одержала відмову. Просила визначити їй, ОСОБА_1 , додатковий строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на один місяць.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14серпня 2024 року позов задоволено, визначено спадкоємцеві за заповітом ОСОБА_1 додатковий строк один місяць для подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відраховуючи зазначений строк з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду першої інстанції, вважає його ухваленим без належної оцінки доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що спадкоємцями за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_6 є він та його сестри: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Інші спадкоємці відсутні. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини за законом не зверталися, натомість він прийняв спадщину шляхом спільного проживання з матір`ю за однією адресою. На день смерті матері, він був зареєстрований разом із нею за однією адресою. Причини пропуску строку на прийняття спадщини, про які вказує позивач, є не поважними, оскільки вона є дочкою спадкодавця і відноситься до спадкоємців першої черги і мала право звернутися із заявою про прийняття спадщини за законом, однак таким правом не скористалася впродовж більш як двох років. Лише нещодавно позивач вирішила реалізувати своє право, не зважаючи на той факт, що інші спадкоємці заперечували проти поновлення такого строку. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом. Вважає, що при вирішенні спаіних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. Навіть у разі незнання про існування заповіту позивач повинна була як спадкоємець за законом першої черги вчинити активні дії для прийняття спадщини подати заяву про прийняття спадщини у встановлений ЦК України строк. Визначення судом додаткового строку на прийняття спадщини за заповітом призведе до втручання у його право власності. Просив рішення Маневицького районного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року в цій справі скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 зазначила, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, а рішення суду першої інстанції обґрунтованим і таким, що відповідає законодавству. Вказала, що відповідач не подав жодного належного доказу, який би спростовував обґрунтування, викладені нею в позовній заяві, зокрема щодо поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Просила апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в цій справі без змін.

Від відповідача Маневицької селищної ради 07 жовтня 2024 року надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, при вирішенні апеляційної скарги покладалися на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Кушнірук А. В. у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити з викладених у ній підстав.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 заперечували щодо задоволення вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 , просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення її без задоволення.

Судом першоїінстанції встановлено, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_1 на той час - Маневицького району Волинської області.

ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений старостою сіл Цміни, Козлиничі, Мала Ведмежа, Підгаття, Камінь-Каширського району 14 липня 2021 року, р. №12-81.

За змістом заповіту, спадкодавець заповіла належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 , поділити у таких частинах: кімнату площею 17,2 кв.м. ОСОБА_2 , кімнату площею 16,1 кв. м. ОСОБА_1 , решту частини житлового будинку заповіла ОСОБА_4 .

Спадкоємцями першої черги за законом а також спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_6 є її діти: син ОСОБА_4 , дочки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Будь-які інші спадкоємці відсутні.

Заяву про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини за заповітом позивач ОСОБА_1 не подала, як і не вчинила інших дій по прийняттю спадщини за заповітом, через незнання про наявність заповіту. Про існування заповіту їй стало відомо у день видачі їй дублікату заповіту 30 грудня 2023 року.

Зазначені обставини не оспорювалися сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції, про що зазначено в рішенні суду.

15 березня 2024 року ОСОБА_1 усно звернулась до Маневицької державної нотаріальної контори Волинської області ЗМУ МЮ із копією повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; довідкою старости сіл Цміни, Козлиничі, Мала Ведмежка, Підгаття, Хряськ виконавчого комітету Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області від 18 січня 2024 року № 73; витягом з погосподарських книг № 3 за 2022 рік Маневицької селищної ради с. Цміни Камінь-Каширського район, виданим старостою сіл сіл Цміни, Козлиничі, Мала Ведмежка, Підгаття, Хряськ виконавчого комітету Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області 18 січня 2024 року № 74, для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно ОСОБА_6 .

Постановою державного нотаріуса Маневицької державної нотаріальної контори Волинської області ЗМУ МЮ Сахнік О. О. № 206/02-31 від 15 березня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із пропущенням строку для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з абзацом третім постанови, станом на 15 березня 2024 року щодо майна померлої ОСОБА_6 у Маневицькій державній нотаріальній конторі спадкова справа заведене не була. Відсутність спадкової справи станом на 03травня 2024 року підтверджується також відповіддю Маневицької державної нотаріальної контори Волинської області ЗМУ МЮ № 416/01-16 від 03 травня 2024 року на запит суду.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача (стаття 1233 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18.

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.

Відповідач ОСОБА_4 стверджує, що він є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6 , оскільки зареєстроване місце його проживання на час смерті спадкодавця збігалося із зареєстрованим місцем проживання спадкодавця. Така обставина підтверджується довідкою № 73 від 18 січня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

У відповідності до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 572/1774/20, від 25 червня 2024 року у справі № 161/18311/22).

Сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього та не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини (постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 471/601/17, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 19травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, № 158/1838/19).

Спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку (постанова Верховного Суду від 22березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц).

Обов`язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у статті 1297 ЦК України. Правових наслідків невиконання такого обов`язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2022 року в справі № 385/321/20).

Зважаючи на те, що ні на час звернення ОСОБА_1 у держнотконтору, а ні на час розгляду справи судом першої інстанції, будь-хто із спадкоємців, у тому числі відповідач ОСОБА_4 , не звертався із заявами про прийняття спадщини після смерті їхньої матері ОСОБА_6 , нікому із них не було видано свідоцтво про право на спадщину ні за законом, а ні за заповітом. Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з довідкою № 73 від 18 січня 2024 року, житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 успадкувала від свого чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак за життя не оформила такого спадкового права.

Відсутність у ОСОБА_4 свідоцтва про права на спадщину (за законом чи за заповітом) свідчить про те, що останній не володіє правовстановлюючим документом на спадкування нерухомого майна (чи визначеної у ньому частки), а відтак оформлення його спадкових прав на таке майно не є завершеним. Відповідач, зокрема, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, не конкретизує у якому порядку він вважає себе таким, що прийняв спадщину за законом чи за заповітом, яка право на яку частку у спадщині на його думку йому належить тощо.

Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначення позивачу додаткового строку на прийняття спадщини призведе до втручання у його право власності.

Відповідно до положень статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Вищевказаним нормам матеріального права корелює положення пункту 3.26 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 22 лютого 2012 року, відповідно до якого у разі відмови від прийняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом почергово.

З огляду на вищевказані норми, спадкування за заповітом є пріоритетним по відношенню до спадкування за законом.

Реалізуючи волю спадкодавця та принцип свободи заповіту, маючи на меті прийняти спадщини за заповітом, не відмовляючись від її прийняття за заповітом, позивач ОСОБА_1 , яка одна із осіб, визначених спадкодавцем у заповіті, про існування кого дізналась 30 грудня 2023 року, виявила бажання реалізувати належне їй прав на прийняття спадщини за заповітом після смерті її матері, про що звернулась до держнотконтори, надавши окрім дублікату заповіту інші необхідні документи, виготовлені для оформлення нею права на спадщини за заповітом, у тому числі довідку № 73 від 18 січня 2024 року, у якому наголошено про існування заповіту, а також про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вступили у фактичне володіння спадковим майном шляхом догляду за будинком, садінням городу, збиранням врожаю, і тому, що усі спадкоємці приймали участь у похованні спадкодавця.

За наявності заповіту, звернення особи із заявою про прийняття спадщини за законом не відповідає нормам чинного законодавства. Книга шоста ЦК України не визначає обов`язковою умовою для визначення додаткового строку на прийняття спадщини за заповітом звернення спадкоємця за законом першої черги із заявою про прийняття спадщини за законом у разі, якщо йому не було відомо про існування заповіту.

Заповіт ОСОБА_6 не визнано недійсним, жоден зі спадкоємців його не оспорював. Відмов від прийняття спадщини за заповітом спадкоємці не подавали. Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась, сідоцтва про право на спадщину за заповітом чи за законом будь-кому зі спадкоємців не видавалися. Відсутні рішення суду про визнання за будь-ким зі спадкоємців права власності на спадкове майно за законом чи заповітом, права власності на таке майно чи його частину на час розгляду справи спадкоємцями не оформлене.

Підстав, які б перешкоджали визначенню позивачу додаткового строку на прийняття спадщини за заповітом колегією суддів не встановлено і таке судове рішення не тягне за собою негативних правових наслідків для інших спадкоємців за заповітом. Причини пропуску позивачем строку на звернення із заявою на прийняття спадщини є поважними, оскільки їй не було відомо про існування заповіту, а визначення позивачу додаткового строку для звернення із заявою про прийняття спадщини за законом відповідає нормам матеріального права.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позову зроблені з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 14 серпня 2024 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя

Судді