Рішення

від 30.10.2024 по справі 488/1729/24

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1729/24

Провадження № 2/488/1271/24

РІШЕННЯ

Іменем України

30.10.2024 року м. Миколаїв

Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А., розглянувши цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з цивільним позовом в Корабельний районний суд міста Миколаєва до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку земельної ділянки, площею 228,25 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши при цьому право власності на 1/4 частку даної земельної ділянки ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначив, що він є власником 1/4 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частки житлового будинку від 05.01.2009 р. Відповідно право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/4 частку домоволодіння зареєстровано в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 10.03.2009 р. за № 733.

Однак, предметом вказаного договору слугував лише будинок, питання про передачу (дарування чи продаж) у власність земельної ділянки для обслуговування частки житлового будинку при укладанні цього договору не вирішувалося.

Іншим співвласником 3/4 частки у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 є мати позивача (Відповідач) - ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу частини жилого будинку, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Дубровою Т.І. від 03 червня 2003 року за реєстровим № 1666.

Позивач зазанчив, що не має можливості оформити правовстановлюючий документ на частку земельної ділянки під будинком, оскільки при укладені договору дарування частини будинку питання стосовно частки земельної ділянки не вирішувалось, а спірна земельна ділянка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю № 010700100760 серія ЯГ № 601207 від 06.03.2007 р., кадастровий номер земельної ділянки: 4810136600:07:041:0014.

В даному державному акті на право власності на земельну ділянку співвласниками зазначено: ОСОБА_2 (відповідача) та ОСОБА_3 (матір відповідача).

Рішенням сесії Миколаївської міської ради № 45/41 від 22.04.2010 р. змінено цільове призначення частини земельної ділянки площею 87 кв.м. за рахунок земель ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з державним актом на право спільної сумісної власності на земельну ділянку № 010700100760 від 06.03.2007 р. для будівництва та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 .

Відповідно до даного рішення Миколаївської міської ради, площа земельної ділянки, яка зазначена у державному акті від 06.03.2007 р., зменшилася на 87 кв.м. Відтепер складає 913 кв.м.

03 лютого 2011 р. ОСОБА_3 померла.

За час життя ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_2 склали заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Якушевою О.І. 21.12.2010 р., про розподіл належної їм земельної ділянки, відповідно до якої співвласнику ОСОБА_2 належатиме земельна ділянка, що складає 684,46 кв.м. (3/4 частка), а ОСОБА_3 - 228,15 кв.м (1/4 частка) від загальної площі - 913 кв.м.

Окрім того, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко С.В. 18.02.2022 р. надано ОСОБА_2 постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії на звернення щодо прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 .

Підставою для відмови відповідачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме на 1/4 частку в праві спільної часткової власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , є наявність права власності за ОСОБА_1 на 1/4 частку житлового будинку у відповідності до договору дарування від 05.01.2009 р.

Вирішити дане питання зі співвласником 1/4 частки земельної ділянки ОСОБА_3 , яка і подарувала 1/4 частку домоволодіння позивачу, наразі неможливо, так як вона померла.

Тому позивач змушений звернутись в суд з даним позовом.

Ухвалою суду від 13.05.2024 р. провадження по зазначеній справі було відкрито та справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження. Одночасно запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження подати на адресу Корабельного районного суду міста Миколаєва відзив на позов. Копію ухвали надіслано сторонам.

В судове засідання призначене на 17.10.24 сторони не з`явилися.

Представник позивача адвокат Гавловська Ю.В. надала суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала, не заперечувала проти їх задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

З огляду на вказане, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін по справі.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

05.01.2009 р. між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений Договір дарування частки житлового будинку, згідно з умовами якого позивач отримав у дар 1/4 частку житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Дубровою Т.І. 05.01.2009 р. та зареєстрований у реєстрі за № 15.

Як вбачається з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право на частку у вказаному майні зареєстровано у Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 10.03.2009 р. за реєстраційним номером 519590, номер запису 733 в книзі: 6.

Судом також встановлено, що 03.06.2003 р. між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діяла за згодою законного представника, матері ОСОБА_4 та за згодою виконкому Миколаївської міської ради, згідно рішення № 642 від 23.05.2003 р., як продавцями та відповідачем ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу частини жилого будинку, а саме 3/4 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Дубровою Т.І. 03.06.2003 р. та зареєстрований в реєстрі за № 1666.

З Державного акту серії ЯГ № 601207 на право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 від 06.03.2007 р. вбачається, що співвласниками вказаної земельною ділянки є відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 22.12.06 № 9/55. З названого Акту вбачається, що площа земельної ділянки складала 1000 кв.м, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 45/41 від 22.04.2010 р. був затверджений проект землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки площею 87 кв. м, за рахунок земель ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з державним актом на право спільної сумісної власності на земельну ділянку №010700100760 від 06.03.07, у тому числі 70 кв. м під поточним будівництвом, 17 кв. м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, для будівництва та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 . Даним рішенням також було змінено цільове призначення частини земельної ділянки площею 87 кв. м, за рахунок земель гр. гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з державним актом на право спільної сумісної власності на земельну ділянку №010700100760 від 06.03.07, для будівництва та обслуговування магазину по АДРЕСА_1 . Вказане підтверджено наявним в матеріалах справи Витягом із рішення Миколаївської міської ради № 45/41 від 22.04.2010 р. Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Корабельному району м. Миколаєва.

На підставі вказаного рішення відповідачу ОСОБА_2 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку № 975987 площею 0,0087 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування магазину.

21.10.2010 р. відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була складена заява, в якій останні погодили між собою розподіл належної їм на праві спільної сумісної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 належатиме частина вказаної земельної ділянки, що складає 684,46 кв.м. (3/4 частини) та ОСОБА_3 належатиме частина вказаної земельної ділянки, що складає 228,15 кв.м. (1/4 частина); 87,39 кв.м. для будівництва та обслуговування магазину, з метою зміни цільового призначення та відведення у власність ОСОБА_2 . Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Якушевою О.І. 21.12.2010 р. та зареєстрована в реєстрі за № 2126; 2127.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що був зроблений відповідний актовий запис № 121 та видане Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 03.02.2011 р.

З метою оформлення спадщини, ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Іваненко С.В. проте, отримала відмову у вчиненні нотаріальних дій через те, що частка у спільному майні, а саме 1/4 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , була подарована спадкодавцем за життя ОСОБА_1 проте, частка у праві власності на земельну ділянку за вказаною адресою подарована не була. Рекомендовано звернути до суду задля вирішення вказаного питання.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд виходить з такого.

Як зазначено у ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ст. 722 ЦК України позивач став власником майна, прийнятого ним за договором дарування, відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Нормами п. б ч. 1 ст. 140 ЗК України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця.

Згідно аналізу ст. 120 ЗК України у разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об`єктів до набувача таких об`єктів, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до положень Земельного кодексу, в редакції чинній на момент укладання договору дарування та виникнення права власності на земельну ділянку, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором дарування право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості (правова позиція Верховного Суду в постанові від 19 листопада 2020 року в справі №686/9580/16-ц).

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з положеннями ст. 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (правовий висновок Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі №689/26/17).

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702- VI від 05 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (правова позиція Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Своїми процесуальними правами сторони та їх представника під час розгляду вищевказаної цивільної справи розпорядились на власний розсуд.

Приймаючи до уваги положення ч. 4 ст. 206 ЦПК України, згідно з якими у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, з урахуванням визнання позовних вимог відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі, суд вважає за необхідне задовольнити позов.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 259, 263, 264, 265, 268, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання прававласності наземельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/4 земельної ділянки площею 228,25 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши при цьому право власності на 1/4 частку даної земельної ділянки ОСОБА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін у справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя Я.А. Чернявська