Рішення

від 30.10.2024 по справі 516/174/24

ТЕПЛОДАРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №516/174/24

Провадження №2/516/146/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокум.Теплодар

Теплодарський міський суд Одеської області в складі

головуючого судді Под`ячевої І.Д.

при секретарі Прущак С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Теплодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частину земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вимогою про визнання права власності на частину земельної ділянки АДРЕСА_1 із кадастровим номером № 5111500000:01:001:0987.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет з 1996 року по день смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 27 червня 2022 року за позовом ОСОБА_1 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 294 м2, житловою 63.3 м2, та визнано за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Судовим рішенням відмовлено у поділі земельної ділянки, на якій побудовано будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_4 , тому як набута ним внаслідок приватизації. Однак, позивач вважає, що відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України вона має право набути право власності на частину земельної ділянки автоматично, оскільки вона набула право власності на частину будинку, який розташований на такій земельній ділянці. ОСОБА_4 помер, а тому його правонаступниками в спірних правовідносинах є його доньки, які є спадкоємицями ОСОБА_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

В судовому засіданні представник позивача на позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити на підставі наданих до суду доказів та окремо зазначила, що вимога позивача щодо автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташовано нерухоме майно, на яке особа набула права власності, узгоджується із позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Представник відповідачів в судовому засіданні позов не визнав, у відзиві на позов та у судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами у справі, оскільки не порушували та не оспорювали жодних прав та інтересів позивача, пов`язаних із правом власності на земельну ділянку, а тому не є особами, які можуть таке її право відновити. Крім того, представник зазначив, що позивач із вимогами про визнання за нею право власності на земельну ділянку вже до суду зверталась в рамках цивільної справи № 516/234/20 та їй було відмовлено, при цьому під час звернення вона посилалась та ті самі норми Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, які зазначенні в обґрунтування позовних вимог, які розглядаються зараз.

Суд заслухавши представників позивача та відповідачів, розглянувши матеріали справи приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2004р. по 18.07.2020р.

Рішенням Теплодарського міського суду Одеської області від 27 червня 2022 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 294 м2, житловою 63.3 м2, що складається з житлового будинку А, бані Б, каміну В, мощіння I, колодязь II та визнано за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 294 м2, житловою 63.3 м2, що складається з житлового будинку А, бані Б, каміну В, мощіння I, колодязь II..

Рішення набрало законної сили та ОСОБА_1 зареєструвала право власності на частку будинку.

15 травня 2018 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 із кадастровим номером № 5111500000:01:001:0987.

ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку на підставі ст. 116 ЗК України, з земель комунальної власності, що підтверджено рішенням Теплодарської міської ради від 26 квітня 2018 року № 428/2-VII.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 та його спадкоємицями є його доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

11 червня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька на частку кожна будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 .

В рішенні Теплодарського міського суду Одеської області від 27 червня 2022 року, зазначено, що «суд відмовляє позивачці в задоволенні її позовних вимог в частині визнання спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1000га за адресою: АДРЕСА_1 , у ЖБК «Вишневий сад 2006», кадастровий номер 5111500000:01:001:0987, визнання за нею права власності на 1/2 частку цієї земельної ділянки, за безпідставністю, оскільки згідно ст. 57 СК України земельна ділянка була особистою приватною власністю ОСОБА_4 , як така, що набута ним внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, а тому не може бути спільною сумісною власністю та в зв`язку з цим підлягати поділу при вирішенні даної справи.»

Сторонами зазначенні обставини не оспорюються.

В обґрунтування наявності підстав для визнання за позивачем права власності на частину земельної ділянки, представник посилається на ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, щодо автоматичного набуття права власності особою на земельну ділянку, у разі набуття такою особою права власності на нерухоме майно розташоване на такій земельній зеленці.

Так, відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Зі змісту наведених норм цивільного та земельного законодавства вбачається, що вказані норми регулюють правовідносини набуття особою права власності на нерухоме майно та на земельну ділянку на підставі договірних відносин.

ОСОБА_1 набула право власності на частину будинку, який розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 із кадастровим номером № 5111500000:01:001:0987, на підставі рішення суду щодо поділу спільного майна подружжя, при цьому як встановлено судовим рішенням та не оспорюєтья сторонами, земельна ділянка на якій розташований будинок належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.

Первинний спір щодо поділу майна подружжя вирішувався судом на підставі норм Сімейного кодексу України, відносини між позивачем та відповідачами не трансформувались у відносини пов`язанні із спадкуванням, оскільки у позивача право на майно виникло саме в рамках поділу спільного майна подружжя, а тому спір повинен вирішуватись не лише на підставі норм цивільного та земельного законодавства, а й норм сімейного законодавства.

Під час вирішення спору судом враховано висновки Верховного Суду викладені в постанові від 04 жовтня 2024 року в справі № 369/3056/21, а саме:

«Статтею 41 Конституції України, статтею 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Тлумачення вказаної норм права, з урахуванням актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду, дає підстави для висновку, що за загальним правилом, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на збудовані на такій земельній ділянці будівлі або споруди набуває той, хто має речове право на землю. Об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Оскільки об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, є єдиним об`єктом права власності, окремий поділ об`єкта нерухомості в натурі або виділ частки, без відповідного поділу (виділу частки) земельної ділянки, призначеної для його обслуговування, не допускається згідно із законом (частина друга статті 183 цього Кодексу).

Цивільний закон, у тому числі положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України, конструкцій автоматичного та безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку на підставі рішення суду про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності не містить. Це не відповідає конституційним засадам непорушності права власності, оскільки його примусове припинення можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Виключення з цього загального правила допускається лише при примусовому відчуженні таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості в умовах воєнного чи надзвичайного стану та конфіскації майна (стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України).

Тому у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі, об`єкт нерухомості, за наявності підстав вважати його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право на виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки у праві власності.

При цьому, не виключається поділ подружжям в натурі будинку, будівлі, споруди (виділ частки із спільного майна), що є спільною сумісною власністю подружжя, який знаходиться на такій земельній ділянці, однак виключно з одночасним переходом до особи, яка не мала права власності на земельну ділянку, цього права пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, будівлю, споруду на підставі статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Проте такий перехід права на земельну ділянку може допускатися лише за умови попереднього і повного відшкодування власнику вартості такої частки. Вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. Тому припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Це передбачає обов`язкове попереднє внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки.

Такий підхід відповідає принципам розумності та справедливості, запобігає ситуаціям безкомпенсаційного припинення права приватної власності (частки у праві) на такі земельні ділянки за рішеннями судів, особливо у випадках, коли таке припинення є вочевидь непропорційним втручанням у право власника земельної ділянки, з урахуванням характеристик (площа та вартість) цієї земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості.»

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач звернувся із вимогою до відповідачів про автоматичне визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, оскільки вона набула право власності на частину житлового будинку, розташованого на такій земельній ділянці, однак припинення права приватної власності особи (первинного власника) на спірну земельну ділянку (частки у праві власності на неї) є вочевидь непропорційними втручанням у її права, за відсутності волевиявлення позивача щодо компенсації вартості такої частки шляхом попереднього внесення нею відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом частини п`ятої статті 71 СК України.

При цьому суд вважає помилковим посилання представника позивача на позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, щодо зазначеної земельної ділянки, оскільки в них вирішено спір за інших обставин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо автоматичного визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, частина якого належить позивачу на праві власності у зв`язку із поділом спільного майна подружжя.

При цьому суд вважає безпідставним посилання представника відповідачів, що вони не є належними відповідачами та не порушують прав позивача, оскільки саме відповідачі є правонаступниками ОСОБА_4 , як первинного власника землі та рішення суду в цій справі впливає на права та обов`язки відповідачів, як спакоємців.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 19, 258-265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа Теплодарська міська державна нотаріальна контора) про визнання права власності на частину земельної ділянки АДРЕСА_1 із кадастровим номером № 5111500000:01:001:0987 відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. Д. Под`ячева