Постанова

від 15.10.2024 по справі 910/1424/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2024 р. Справа№ 910/1424/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 15.10.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбіхім»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.06.2024

у справі № 910/1424/24 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБІХІМ»

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації

про відшкодування збитків у розмірі 43 372,40 євро, що еквівалентно 1 781 738, 19 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМБІХІМ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування збитків у розмірі 43 372,40 євро, що еквівалентно 1 781 738,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для відшкодування збитків у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/1424/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що недоведеністю позивачем належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між непоставкою товару та неповерненням Акціонерним товариством «Щокіноазот» перерахованих позивачем грошових коштів внаслідок збройної агресії рф, й завданою шкодою, яка виразилась у неотриманні товару й перерахованих грошових коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбіхім» звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, повивач зазначає, що на момент звернення до суду з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбіхім» було надано до суду всі наявні належні та допустимі докази неможливості виконання контрагентом фінансового зобов`язання та відновлення прав позивача, зокрема, лист від 04.05.2022, яким встановлено неможливість повернення грошових коштів через збройну агресію рф проти України. Дані обставини свідчать, що причиною неповернення коштів є обставини, викликані збройною агресією рі, не відсутність дій з боку позивача.

При цьому, скаржник вважає, що відповідачем в даній справі є саме російська федерація в особі міністерства юстиції рф, а не контрагент АТ «Щекіноазот», у зв`язку із розв`язанням повномасштабної війни на території України, що спричинило припинення торгових відносин, накладення санкцій на банківський сектор та внутрішні обмеження в розрахунках.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання від 15.10.2024 представник відповідача не з`являлися, про час, місце та дату судового засідання повідомлено завчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням, розміщеним на веб-порталі судової влади України (роздруківка наявна долучена до матеріалів справи).

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу рф.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з рф.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на те, що колегія дійшла до висновку про те, що оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а явка обов`язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, суд перейшов до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представника відповідача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 20.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМБІХІМ» (покупець) та Акціонерним товариством «Щокіноазот» (постачальник) було укладено Контракт №MPOD 80 (далі - Контракт), відповідно до умов якого постачальник продає, а покупець купує мастило ПОД виробництва АТ «Щокіноазот». Умови поставки: DAP кордон Росія - Україна (Суземка-Зернове), ІНКОТЕРМС-2010. Найменування товару: мастило ПОД за ТУ 113-03476-82 зі змін. №№ 1-5. Якість товару: Якість мастила ПОД має відповідати ТУ 113-03476-82 зі змін. №№ 1-5. Кількість: 1500 тонн товару із можливістю збільшення за кількістю. Валюта Контракту - євро. (а.с.91-101)

Згідно з пунктом п.2.1 Контракту ціна товару на момент укладення Контракту - 230 євро за 1 тонну на умовах поставки DAP кордон Україна-Росія (Суземка-Зернове), ІНКОТЕРМС-2010. У вартість товару включено оплату митних платежів на території Росії, вартість сертифіката загальної форми. Надалі ціна узгоджується щомісячно не пізніше ніж за 20 днів до початку місяця поставки та підтверджується шляхом обміну телексами/факсами з подальшим оформленням додаткових угод, які є невід`ємною частиною Контракту та мають повну законну силу. Вартість товару за Контрактом орієнтовно становить 345 000,00 євро, яка може змінюватись.

За умовами п.3.1 Контракту товар оплачується за умови 100 % передоплати. Платіж здійснюється шляхом оплати кожної погодженої до відвантаження партії Товару на підставі виставленого рахунка на рахунок Постачальника. Виставлення рахунка на оплату Товару допускається з використанням засобів факсимільного зв`язку. Строк оплати рахунка - 5 (п?ять) банківських днів. Отримання рахунка має бути Покупцем підтверджено письмово факсимільним або електронним зв`язком. Відвантаження Товару здійснюється не пізніше десяти робочих днів із моменту зарахування грошових коштів на рахунок Постачальника.

Відповідно до п.13.1 Контракту усі спори або розбіжності, які можуть виникнути з цього контракту або у зв`язку з ним, підлягають, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті РФ у Москві відповідно до Закону РФ «Про Міжнародний комерційний арбітраж» у межах трирічного строку позовної давності з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Застосовне право - право РФ. Рішення арбітражу є остаточним і обов`язковим для обох сторін.

Додатковими угодами №6 від 17.12.2021, №7 від 19.01.2022 до Контракту сторони узгодили здійснення поставки товару у січні - лютому 2022 року на умовах поставки DAP кордон Росія - Україна (Червоний Хутір - Козача Лопань).

Позивач зазначає, на виконання умов Контракту №MPOD 80 від 20.09.2021, на підставі виставлених Акціонерним товариством «Щокіноазот» рахунків №7 від 19.01.2022 на суму 76050 євро, №6 від 20.12.2021 на суму 48 750 євро, №80/89 від 24.01.2022 на суму 23047,50 євро, №80/88 від 17.01.2022 на суму 22 777,50 євро, №80/334 від 18.02.2022 на суму 23439 євро, він перерахував на користь Акціонерного товариства «Щокіноазот» грошові кошти у загальному розмірі 112150 євро, що підтверджується платіжними інструкціями в іноземній валюті №1 від 04.01.2022 на суму 11 250 євро, №2 від 06.01.2022 на суму 12 000 євро, №3 від 18.01.2022 на суму 11 250 євро, №4 від 19.01.2022 на суму 11 250 євро, №7 від 04.02.2022 на суму 12 000 євро, №8 від 07.02.2022 на суму 12 000 євро, №9 від 15.02.2022 на суму 12 000 євро, №10 від 16.02.2022 на суму 11 400 євро, №11 від 21.02.2022 на суму 12 000 євро, №12 від 23.02.2022 на суму 7 000 євро.

Крім того, на виконання умов Контракту Акціонерне товариство «Щокіноазот» поставило, а позивач в свою чергу прийняв товар на загальну суму в розмірі 68 044,20 євро, що підтверджується митними деклараціями №UA807090/2022/000101 на суму 22 777,50 євро, №UA807090/2022/000044 на суму 22 219,20 євро, №UA807090/2022/000159 на суму 23 047,50 євро.

В свою чергу, 24 лютого 2022 року держава російська федерація здійснила повномасштабну збройну агресію проти України і ввела свої війська на її територію. У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України Nє64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.

В зв`язку з перетином ворожими військами державного кордону стали неможливими економічні відносини з економічними агентами держави - агресора, в тому числі й поставка товару залізницею.

Таким чином, ТОВ «Комбіхім» не було отримано відпущений постачальником 18 лютого 2022 року товар.

Позивач зазначає, що після повномасштабного вторгнення, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбіхім», використовуючи наявну електронну, звертався до Акціонерного товариства «Щекіноазот» з вимогою повернути наявні на їх балансі грошові кошти, які направлялися як авансові платежі.

31.03.2022 засобами електронного зв?язку Акціонерного товариства «Щекіноазот» було направлено на офіційну електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю «Комбіхім» акт звірки взаєморозрахунків. Даним актом постачальник підтвердив наявність на його рахунках 43 372,40 Євро коштів, що були сплачені ТОВ «Комбіхім».

Листом №2805 від 04.05.2022 Акціонерне товариство «Щокіноазот» повідомило позивача, що у зв`язку з поточними проблемами та введеними обмеженнями під час переказів валюти повернення грошових коштів є неможливим.

Таким чином, позивач вважає, що через збройну агресію російської федерації Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбіхім» зазнало суттєвих матеріальних збитків в зв?язку з неотриманням закупленої продукції та неможливості повернути сплачені грошові кошти.

З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації збитки, завдані внаслідок збройної агресії рф проти України, у розмірі 43 372,40 євро.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбіхім» вважає, що належним відповідачем в даній справі є саме російська федерація, а не контрагент АТ «Щекіноазот», оскільки у разі накладення на постачальника зобов`язання виконати умови договору шляхом поставлення належної кількості та якості продукції таке зобов?язання не зможе бути виконаним через бойові дії на кордоні України та відсутності залізничного сполучення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено оплату за Контрактом у загальному розмірі 112150 євро, Акціонерним товариством «Щекіноазот» здійснено поставку товару на суму 68 044,20 євро.

Разом з тим, відповідач не здійснив поставку товару та не здійснив повернення попередньої оплати у повному обсязі, у зв`язку з чим заборгованість Акціонерного товариства «Щокіноазот» перед Позивачем становить 43372,40 євро.

Вище зазначалось, що позивач просить суд стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації збитки, завдані внаслідок збройної агресії рф проти України, у розмірі 43 372,40 євро.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що через збройну агресію російської федерації позивач зазнав збитків у зв`язку з неотриманням товару й неповерненням грошових коштів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Комбіхім» визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку, не вбачається підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, з огляду на таке.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Судом також взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Спір з приводу відшкодування шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «КОМБІХІМ» є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.

Відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Також, пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначені розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.

Так, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Загальновідомо, що з 2014 року рф здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії рф та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія рф проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії рф проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії рф розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення збройних сил рф на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано рф негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Матеріалами справи підтверджено, що 20.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМБІХІМ» (покупець) та Акціонерним товариством «Щокіноазот» (постачальник) було укладено Контракт, відповідно до умов якого постачальник продає, а покупець купує Мастило ПОД виробництва АТ «Щокіноазот».

Додатковими угодами №6 від 17.12.2021, №7 від 19.01.2022 до Контракту сторони узгодили здійснення поставки товару у січні - лютому 2022 року на умовах поставки DAP кордон Росія - Україна (Червоний Хутір - Козача Лопань).

Вище зазначалось, що позивачем здійснено оплату за Контрактом у загальному розмірі 112150 євро, Акціонерним товариством «Щекіноазот» здійснено поставку товару на суму 68 044,20 євро.

Листом №2805 від 04.05.2022 Акціонерне товариство «Щокіноазот» повідомило позивача, що у зв`язку з поточними проблемами та введеними обмеженнями під час переказів валюти повернення грошових коштів є неможливим.

Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами статті 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, як встановлено судом, Акціонерним товариством «Щокіноазот» всупереч нормам чинного законодавства України не було передано позивачу товар на загальну суму в розмірі 43 372,40 євро за Контрактом, що також підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 до 31.03.2022.

Згідно з частинами 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у Контракті строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів, Позивач має право вимагати від постачальника повернення йому суми попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки.

За приписами статті 129 Господарського кодексу України іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов`язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Крім того, пунктом першим частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Так, умовами п.13.1 Контракту передбачено, що усі спори або розбіжності, які можуть виникнути з цього контракту або у зв"язку з ним, підлягають, за винятком підсудності загальним судам, вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті РФ у Москві відповідно до Закону РФ «Про Міжнародний комерційний арбітраж» у межах трирічного строку позовної давності з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Застосовне право - право РФ. Рішення арбітражу є остаточним і обов"язковим для обох сторін.

В той же час, слід зазначити, що у зв`язку з припиненням застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, що стосується співробітництва з установами рф на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права, а також розірванням дипломатичних відносин між Україною та рф у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України, Позивач позбавлений можливості звернення до суду з позовними вимогами до Акціонерного товариства «Щокіноазот» відповідно до п.13.1 Контракту для захисту його прав та охоронюваних інтересів з метою повернення сплачених грошових коштів за договором.

За таких підстав, у зв`язку неможливістю звернення позивача до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті РФ у Москві з позовом до Акціонерного товариства «Щокіноазот», сторони мають право внести зміни до Контракту в частині визначення іншого органу, до компетенції якого відноситься вирішення спору, який виник внаслідок невиконання та/або неналежного виконання умов Контракту, зокрема, передачі справи на розгляд до судів України.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження звернення позивача до Акціонерного товариства «Щокіноазот» з пропозицією про внесення змін до п.13.1 Контракту щодо зміни юрисдикції, отримання відмови контрагента позивача або неотримання відповіді на пропозицію позивача, тобто вчиненням всіх можливих дій, які забезпечують захист прав й законних інтересів позивача у позасудовому порядку відповідно до укладеного між сторонами Контракту, який станом на момент розгляду даної справи є чинним та не визнаний недійсним у передбаченому чинним законодавством порядку. Всі ці дії повинні передувати моменту звернення позивача до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування збитків у розмірі 43 372,40 євро, що еквівалентно 1 781 738,19 грн для доведеності складу цивільного правопорушення про відшкодування збитків.

При цьому, як вбачається з листа Акціонерного товариства «Щокіноазот» №2805 від 04.05.2022, останнє повідомило позивача, що у зв`язку з поточними проблемами та введеними обмеженнями під час переказів валюти повернення грошових коштів є неможливим. Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів повторного звернення позивача з вимогами до Акціонерного товариства «Щокіноазот» про повернення сплаченої суми попередньої оплати у розмірі 43 372,40 євро, що еквівалентно 1 781 738, 19 грн після 05.02.2022, тобто позивачем не було вчинено жодних дій протягом двох років для повернення грошових коштів до моменту звернення до суду з вказаним позовом.

За таких підстав, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого о висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами відповідно до норм чинного законодавства України причинно-наслідкового зв`язку між непоставкою товару та неповерненням Акціонерним товариством «Щокіноазот» перерахованих позивачем грошових коштів внаслідок збройної агресії рф й завданою шкодою, яка виразилась у неотриманні товару й перерахованих грошових коштів, оскільки таке невиконання зумовлене пасивною поведінкою позивача щодо невчинення всіх дій, можливих для стягнення з Акціонерного товариства «Щокіноазот» заборгованості у розмірі 43 372,40 євро, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями саме відповідача.

В контексті наведеного слід також акцентувати увагу на тому, що наявність опесередкованого звя`зку між неможливістю контрагентом позивача здійснити перерахування грошових коштів та початком збройної агресії російської федерації ніяким чином не вказує на можливість покладення обов`язку з такого перерахування саме на відповідача.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, оскільки позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками саме у розмірі 43 372,40 євро, що еквівалентно 1 781 738,19 грн, вини відповідача у заподіянні збитків.

Отже, відсутні усі складові елементи складу цивільного правопорушення за наявності яких можливе настання відповідальності у вигляді стягнення збитків.

За вказаних обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/1424/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМБІХІМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/1424/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/1424/24 залишити без змін.

Матеріали справи №910/1424/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, відповідно до статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 29.10.2024 після повернення судді Михальської Ю.Б. з відрядження та виходу судді Тищенко А.І. з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Ю.Б. Михальська