Рішення

від 29.10.2024 по справі 904/1831/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024м. ДніпроСправа № 904/1831/24

за позовом Приватного підприємства "Ферст Вей", сел. Ліски, Одеська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Тех-Сервіс", м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 184 112,99 грн. та неустойки у розмірі 55233,60 грн.

Суддя Ніколенко М.О.

Без участі представників сторін.

РУХ СПРАВИ.

Приватне підприємство "Ферст Вей" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Тех-Сервіс" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 184 112,99 грн. та неустойки у розмірі 55 233,60 грн.

Ухвалою суду від 30.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене провадження у справі. Справу № 904/1831/24 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем разом із відзивом було подано клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Відповідач вважає, що об`єктивне, всебічне та повне встановлення обставин цієї справи можливо лише в ході судового засідання.

Згідно ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За критерієм ціни позову цю справу слід віднести до справ ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (загальний розмір вимог складає 239346,59 грн.).

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Зазначені відповідачем у заяві доводи не можуть слугувати підставою для переходу до розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, оскільки не впливають на повноту та всебічність встановлення обставин у цій справі.

Під час спрощеного провадження сторони мали можливість висловити свою думку, навести свої доводи та міркування з приводу обставин справи у письмовому вигляді. А суд має можливість і зобов`язаний надати оцінку таким доводам та документам, що є в справі.

Разом з тим, задоволення клопотання відповідача призведе до невиправданого збільшення строків розгляду справи.

Пунктом 1 частини 4 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача може постановити ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення.

Враховуючи викладене, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Тех-Сервіс" про розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження слід залишити без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Позивач зазначив, що між Приватним підприємством "Ферст Вей" (надалі експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Тех-Сервіс" (надалі - клієнт) було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № ПП10/02 від 13.10.2023 (надалі - договір).

Пунктом 1 договору передбачено, що предметом цього договору є надання експедитором клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами інших супутніх послуг.

З метою виконання своїх зобов`язань за договором, експедитор уклав з компанією Maersk A/S (резидент Данії) договір № UA00206688 від 15.02.2023 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів.

Предметом даного договору є міжнародне морське і інтермодальне перевезення зовнішньоторговельних вантажів Приватного підприємства "Ферст Вей" та/або клієнтів Приватного підприємства "Ферст Вей" у контейнерах Maersk A/S.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору № ПП10/02 від 13.10.2023 позивачем було здійснено експедирування вантажів відповідача у складі 5 контейнерів: № MSKU5186315, №MSKU7860340, № HASU1460033, № GLDU5558188, № MSKU5167573 за маршрутом Бусан, Корея - Гдиня, Польща. Що підтверджується: необоротним коносаментом № 232286810, рахунками на оплату № 1620 від 12.01.2024, № 1936 від 22.02.2024, платіжними інструкціями №91 від 31.01.2024, № 253 від 05.03.2024, актами здачі - приймання робіт № 365 від 23.02.2024, № 370 від 23.02.2024.

Позивач вказав, що окрім зазначених вище витрат, під час здійснення перевезення контейнерів, у ПП "Ферст Вей" виникли додаткові витрати які Експедитор не міг заздалегідь передбачити.

За твердженням позивача, 22.12.2023, в день запланованого суднозаходу, ПП "Ферст Вей" було відмовлено у видачі дозволу на видачу вантажу. Даний дозвіл не було надано через відсутність оригіналу коносаменту № 232286810, який в свою чергу повинно було надати ТОВ "Укр-Тех-Сервіс".

Відповідно до пункту 3.2.3. Договору, Клієнт зобов`язаний забезпечити своєчасне направлення Експедитору ліцензій, ввізних/вивізних/транзитних дозволів, карантинних, ветеринарних, санітарних, екологічних, радіологічних сертифікатів та інших необхідних документів.

Позивач стверджує, що неодноразово звертав увагу відповідача на необхідність надання оригіналу коносаменту для отримання дозволу для видачу вантажу згідно правил судноплавної лінії.

Позивач наполягає на тому, що відповідачу також було відомо про можливість виникнення додаткових витрат при затримці контейнерів через відсутність оригіналів необхідних документів. Проте, не зважаючи на обізнаність ТОВ "Укр-Тех-Сервіс" про можливі наслідки, останнім було надано оригінал коносамента лише 22.12.2023 о 16:30год.

Позивач зазначив, що, отримавши надані документи ПП "Ферст Вей", 22.12.2023 о 17:00 год. було подано їх до судноплавної лінії. Проте, через закінчення робочого часу дані документи не були прийняті. Через те, що наступні два дні були вихідними, а в понеділок 25.12.2024 офіс судноплавної лінії не працював (про що було оприлюднено інформацію на їх сайті), заявку на видачу вантажу ПП "Ферст Вей" отримав лише 26.12.2023.

За твердженням позивача, після отримання вантажу, слідуючи інструкціям, наданими ТОВ "Укр-Тех-Сервіс", ПП "Ферст Вей" було подано заявку на доставку вантажу з Гдині до Західного Контейнерного терміналу в Україні. Проте, термінал відмовив у зв`язку з перевантаженість. Через що, того ж самого дня, ПП "Ферст Вей" було подано заявку на інший термінал у Клевані. Оскільки з порту Гдині потяги виходять з рідшим інтервалом, вантаж було завантажено лише 22.01.2024, про що ТОВ "Укр-Тех-Сервіс" також було повідомлено.

Позивач вказав, що через ситуацію, що склалась, перебування контейнерів у терміналі порту перевисла вільний час їх перебування, а саме 14 днів, який сплинув 04.01.2024. У зв`язку з чим компанією морських вантажних перевезень та обслуговування портових терміналів MAERSK було виставлено ПП "Ферст Вей" рахунок на витрати на зберігання в порту № 5653339382 на суму 4823,50 доларів США за перебування з 05.01.2024 по 22.01.2024 контейнерів № MSKU5186315, №MSKU7860340, № HASU1460033, № MSKU5167573, № GLDU5558188.

У пункті 4.3. Договору зазначається, що у випадку виникнення у Експедитора додаткових витрат, здійснених в інтересах Клієнта та пов`язаних виконанням цього Договору. Експедитор виставляє Клієнту додаткові рахунки, які також підлягають оплаті.

Позивач вважає, що плата за простій понад установлений вільний період згідно з чинним тарифами, є неустойкою (штрафом), передбаченою як відповідальність замовника при тимчасовому користуванні контейнерами перевізника.

Позивач зазначив, що під час здійснення перевезення ПП "Ферст Вей" було виставлено ТОВ "Укр-Тех-Сервіс" рахунок № 1877 з призначенням - Використання контейнерів по дату повернення, НЕ ПДВ, (контейнери № MSKU5186315, № MSKU7860340, № HASU1460033, №MSKU5167573, № GLDU555818), а також в подальшому направлено акт виконаних робіт № 371 від 23 лютого 2024 року.

Відповідно до пунктів 3.2.10. та 3.2.11 Договору, Клієнт зобов`язаний Оплатити рахунки Експедитора у строк, передбачений у договорі. Відшкодувати Експедитору всі інші додаткові витрати, які виникли при виконанні Експедитором обов`язків в межах цього договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах Клієнта.

Додатковий рахунок Експедитора має бути оплачений Клієнтом протягом одного банківського дня з моменту виставлення рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Експедитора... (Абзац 2 пункту 4.2. Договору).

Позивач наполягає на тому, що, враховуючи положення абз. 2 пункту 4.2. договору, рахунок № 1877 від 15.02.2024 мав бути оплачений відповідачем протягом дня після його виставлення, тобто до 16.02.2024.

Позивач стверджує, що відповідач не сплатив витрати за простій в розмірі 4 823,50 доларів США, що станом на дату виставлення рахунку № 1877 становить 184 112,99 грн.

На підставі п. 5.17 договору позивач нарахував до сплати неустойку у розмірі 0,5 % від суми неоплаченого рахунку за період з 17.02.2024 по 16.04.2024 (60 днів) у розмірі 55 233,60 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.

Відповідач наполягає на тому, що позивачем не було виставлено йому рахунку на оплату спірного демереджу у розмірі 4 823,50 доларів США. Відповідач зауважив, що рахунок № 1877 від 15.02.2024, на який посилається позивач, містить іншу суму: 263 425,68 грн., коли 4 823,50 доларів США за курсом НБУ, що був чинний станом на час складання такого рахунку, мало би становити 187 151,80 грн.

Відповідач вважає, що сам експедитор неналежним чином виконав свої зобов`язання за спірним договором, прийняв до оплати рахунок перевізника на суму 4 823,50 доларів США. На думку відповідача, позивач мав доводити перед перевізником факт наявності форс-мажорних обставин: блокування польськими перевізниками Польсько-Українського кордону.

Також відповідач надав до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем, до 1 000 грн.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування № ПП10/02 від 13.10.2023 у розмірі 184 112,99 грн. та неустойки у розмірі 55 233,60 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами, чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи наявна дія або бездіяльність відповідача, що мала наслідком понаднормовий простій автотранспортних засобів), яке право чи інтерес кредитора порушено (чи наявне у експедитора право на компенсацію клієнтом спірних витрат на зберігання вантажу у порту), які наслідки порушення зобов`язань боржником.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Між Приватним підприємством "Ферст Вей" (надалі експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Тех-Сервіс" (надалі - клієнт) було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № ПП10/02 від 13.10.2023 (надалі - договір).

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 8.1 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання. Таке повідомлення повинно бути надіслано не менш ніж за 30 днів до дати розірвання договору.

Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну договору не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про розірвання, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік.

Пунктом 1 договору передбачено, що предметом цього договору є надання експедитором клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами інших супутніх послуг.

З метою виконання своїх зобов`язань за договором, експедитор уклав з компанією Maersk A/S (резидент Данії) договір № UA00206688 від 15.02.2023 на перевезення зовнішньоторговельних вантажів.

Предметом даного договору є міжнародне морське і інтермодальне перевезення зовнішньоторговельних вантажів Приватного підприємства "Ферст Вей" та/або клієнтів Приватного підприємства "Ферст Вей" у контейнерах Maersk A/S.

На виконання умов договору № ПП10/02 від 13.10.2023 позивачем було здійснено експедирування вантажів відповідача у складі 5 контейнерів: № MSKU5186315, № MSKU7860340, № HASU1460033, № GLDU5558188, № MSKU5167573 за маршрутом Бусан, Корея - Гдиня, Польща. Що підтверджується: необоротним коносаментом № 232286810, рахунками на оплату №1620 від 12.01.2024, № 1936 від 22.02.2024, платіжними інструкціями № 91 від 31.01.2024, №253 від 05.03.2024, актами здачі - приймання робіт № 365 від 23.02.2024, № 370 від 23.02.2024.

Під час виконання такого перевезення, у період з 22.12.2023 по 22.01.2024 відбувся простій спірних контейнерів у порту міста Гдиня, Польща в очікуванні завантаження на потяг у напрямку українського кордону.

За зберігання вантажу за час понаднормового простою спірних контейнерів у порту міста Гдиня перевізником був виставлений експедитору інвойс № 5653339382 від 14.03.2024 на суму 4823,50 доларів США. Також між Приватним підприємством "Ферст Вей" та Maersk A/S був підписаний акт виконаних робіт від 02.04.2024 на суму 4 823,50 доларів США.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадку виникнення у експедитора додаткових витрат, здійснених в інтересах клієнта та пов`язаних з виконанням цього договору, експедитор виставляє клієнту додаткові рахунки, які також підлягають оплаті.

За зберігання вантажу за час понаднормового простою спірних контейнерів у порту міста Гдиня експедитором був виставлений клієнту рахунок на оплату № 1877 від 15.02.2024 на суму 263 425,68 грн. та складено акт здачі приймання робіт № 371 від 23.02.2024. Найменування наданих послуг відповідно до таких рахунку та акту: "Використання контейнерів по дату повернення, не ПДВ (конт. № MSKU5186315, № MSKU7860340, № HASU1460033, №MSKU5167573, № GLDU5558188).

Вказані акт та рахунок прийняті та підписані відповідачем не були, оплата за понаднормовий простій спірних контейнерів у порту міста Гдиня клієнтом експедитору здійснена не була.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно з п. 3.2.11 договору, клієнт зобов`язаний відшкодувати експедитору всі інші додаткові витрати, які виникли при виконанні експедитором обов`язків в межах цього договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що за невиконання або неналежне виконання обов`язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

З аналізу положень наведених положень чинного законодавства вбачається, що клієнт, як особа, в інтересах якої здійснюється перевезення вантажу, зобов`язаний компенсувати обґрунтовані витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. Витрати ж, що виникли з вини експедитора та/або перевізника, на клієнта покладені бути не можуть.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

А отже, на позивача у даному випадку покладений обов`язок доведення обґрунтованості та доцільності несення ним витрат на суму 4 823,50 доларів США, а на відповідача - наявності вини експедитора та/або перевізника в понесенні таких витрат.

Позивач наполягає на тому, що, спірна затримка вантажу відбулась саме з вини клієнта, внаслідок неналежного виконання останнім п. 3.2.3 договору.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов`язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Згідно з п. 3.2.3 договору, клієнт зобов`язаний забезпечити своєчасне направлення експедитору ліцензій, ввізних/вивізних/транзитних дозволів, карантинних, ветеринарних, санітарних, екологічних, радіологічних сертифікатів та інших необхідних документів.

Відповідно до портового інвойсу № 5653339382, наданого позивачем, та підтвердження Польсько-української господарчої палати № PUIG/2024/WJ/03/39 від 22.03.2024, наданого відповідачем, контейнери № MSKU5186315, № MSKU7860340, № HASU1460033, №MSKU5167573, № GLDU5558188 прибули до порту Гдиня 22.12.2023. Тобто, ця обставина не заперечується жодною стороною спору.

Необоротний коносамент № 232286810 на спірні контейнери був виданий у день заходу судна до порту Гдиня - 22.12.2023.

При цьому, відповідач у відзиві не заперечив та не спростував належними та допустимими доказами твердження позивача про те, що оригінал необоротного коносаменту № 232286810 був наданий ним експедитору вже після часу запланованого суднозаходу, наприкінці робочого дня пору напередодні неробочих днів, що і спричинило, за твердженням позивача, неможливість отримання експедитором вантажу своєчасно.

Натомість, відповідач наполягає на тому, що спірний простій був спричинений форс-мажорними обставинами, а саме: блокуванням польськими перевізниками польсько-українського кордону, що збільшило попит на залізничні перевезення та створило затримки у прийманні контейнерів до перевезення залізницею. Відповідач вважає, що експедитор мав відмовитись приймати до оплати інвойс № 5653339382 від 14.03.2024 на суму 4 823,50 доларів США з посиланням на форс-мажорні обставини.

Згідно зі ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 зазначив, що:

«Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Водночас у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу».

У даному випадку не вбачається наявність форс - мажорних обставин. Оскільки відсутні необхідні складові для встановлення факту дії непереборної сили: неможливість виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести. Адже зрештою спірний вантаж був переданий залізниці до перевезення у розумні строки.

Слід зауважити, що нормами статей 617 ЦК України, 218 Господарського кодексу України передбачено саме звільнення особи від відповідальності за невиконання зобов`язання, а не від його безпосереднього виконання.

Положеннями ст. 216 ГК визначено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими, зокрема:

- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі.

Тобто, у випадку наявності форс - мажорних обставин особа може бути звільнена від обов`язку відшкодувати завдані збитки або сплатити штрафні санкції, але не від обов`язку оплатити надані послуги.

У даному випадку, сума у розмірі 4 823,50 доларів США фактично була нарахована за користування контейнерами компанії MAERSK під час зберігання вантажу у порту м. Гдиня. А отже, є платою за надані послуги, а не господарсько-правовою відповідальністю.

Щодо твердження відповідача про те, що сам експедитор у листі від 27.12.2023 повідомив про те, що спірний простій відбувся внаслідок дії форс-мажорних обставин з блокування Україно-Польського кордону слід зазначити про таке.

Відповідно до змісту листа від 27.12.2023 (том 1 а.с. 75), цей лист є загальним повідомленням про ситуацію, що утворилась на Україно-Польського кордоні та не містить жодних згадок чи тверджень про те, що понаднормове зберігання вантажу у порту м. Гдиня у період з 22.12.2023 по 22.01.2024 є наслідком страйку польських перевізників на кордоні з Україною.

Несення витрат зі зберігання вантажу у порту є доцільними з огляду на характер спірних правовідносин з перевезення вантажів. Позиція відповідача про те, що експедитор фактично мав усіляко уникати оплати послуг зі зберігання вантажу, адже мав діяти в інтересах клієнта, не може бути прийнята судом до уваги. Адже добросовісне виконання експедитором свого зобов`язання перед перевізником не може ставитись першому у провину.

При цьому, відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що такі витрати були понесені внаслідок неналежного виконання експедитором та/або перевізником покладених на них обов`язків.

Натомість, з урахуванням принципу вірогідності доказів, встановленого статтею 79 ГПК України, більш вірогідним є виникнення спірних трат на зберігання вантажу у порту саме внаслідок несвоєчасного надання клієнтом експедитору оригіналу коносаменту № 232286810.

За таких обставин, сума у розмірі 4 823,50 доларів США має бути компенсована клієнтом експедитору на підставі ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" та п. 3.2.11 договору.

Щодо строку та порядку, у які клієнт мав компенсувати експедитору витрати у розмірі 4 823,50 доларів США.

Згідно з п. 4.1 договору, оплата за цим договором здійснюється клієнтом на умовах 100% передоплати, якщо інше не погоджено сторонами заявкою, у національній валюті України - гривні, на наступних умовах:

- оплата послуг морського фрахту та навантажувально-розвантажувальних робіт за межами України, здійснюється по курсу міжбанку;

- всі інші надані послуги оплачуються по курсу НБУ на дату виставлення рахунку.

Датою виставлення рахунку є дата відправлення електронної версії рахунку на електронну адресу клієнта, вказану в розділі 9 цього договору, або до системи M.E.Doc клієнта.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадку виникнення у експедитора додаткових витрат, здійснених в інтересах клієнта та пов`язаних з виконанням цього договору, експедитор виставляє клієнту додаткові рахунки, які також підлягають оплаті.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що додатковий рахунок експедитора має бути оплачений клієнтом протягом одного банківського дня з моменту виставлення рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора.

Як було вказано вище, за зберігання вантажу за час понаднормового простою спірних контейнерів у порту міста Гдиня експедитором був виставлений клієнту рахунок на оплату № 1877 від 15.02.2024 на суму 263 425,68 грн. та складено акт здачі приймання робіт № 371 від 23.02.2024. Найменування наданих послуг відповідно до таких рахунку та акту: "Використання контейнерів по дату повернення, не ПДВ (конт. № MSKU5186315, № MSKU7860340, № HASU1460033, №MSKU5167573, № GLDU5558188)".

Щодо заперечень відповідача про те, що рахунок на оплату № 1877 від 15.02.2024 жодним чином не відноситься до спірних витрат за зберігання вантажу у порту м. Гдиня у розмірі 4 823,50 доларів США, адже у такому рахунку вказана інша сума, слід зазначити про таке.

У рахунку на оплату № 1877 від 15.02.2024 вказано найменування послуг, на оплату яких виставлений такий рахунок: "Використання контейнерів по дату повернення, не ПДВ (конт. №MSKU5186315, № MSKU7860340, № HASU1460033, № MSKU5167573, № GLDU5558188)".

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача, зокрема, за розшифровкою такого рахунку; з повідомленням про неправильне нарахування позивачем суми боргу.

При цьому, позивач, зокрема, не позбавлений можливості включити до рахунку на оплату №1877 від 15.02.2024 інші витрати, які утворились під час перевезення спірних контейнерів, окрім суми 4 823,50 доларів США; скоригувати чи усунути помилку у первісному розрахунку із пред`явленням до стягнення релевантної суми боргу.

А отже, твердження відповідача про те, що позивачем не виставлявся на його адресу рахунок на компенсацію спірних витрат за зберігання вантажу у порту м. Гдиня у розмірі 4 823,50 доларів США, не відповідає дійсним обставинам справи.

З урахуванням п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору, відповідач мав сплатити позивачу витрати за зберігання вантажу у порту м. Гдиня у розмірі 4 823,50 доларів США у гривні по курсу НБУ на дату виставлення рахунку - 15.02.2024 у строк до 16.02.2024 включно.

Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долара США до гривні станом на 15.02.2024 становив 38,1734 гривень за 1 долар США.

За розрахунком суду, 38,1734 х 4 823,50 = 184 129,39 грн.

А отже, позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими у розмірі 184 129,39 грн.

Пунктом 5.17 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт Клієнт сплачує експедитору неустойку у розмірі 0,5 % від суми неоплачених рахунків за кожний день прострочення платежу. Якщо термін перевищує 90 днів, то розмір неустойки складає 2% в добу від суми заборгованості.

На підставі п. 5.17 договору позивач нарахував до сплати неустойку у розмірі 0,5 % від суми неоплаченого рахунку за період з 17.02.2024 по 16.04.2024 (60 днів) у розмірі 55 233,60 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, наведений в п.4.2 Договору штраф за прострочення виконання зобов`язання не відповідає визначенню, передбаченому чинним законодавством, зокрема, ст.549 Цивільного кодексу України, яка визначає штраф як неустойку у вигляді разового платежу в розмірі відсоткового відношення до суми заборгованості, в той час, як неустойкою за кожен день прострочення грошового зобов`язання визначено пеню.

Відповідна норма ст. 549 Цивільного кодексу України дає законодавче визначення неустойки (штрафу, пені) і не передбачає можливості зміни такого визначення в договорі. Умови договору не можуть змінювати змісту норми законодавства.

Таким чином, визначена Договором неустойка в розмірі відсоткового відношення за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання за своє суттю у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України фактично є пенею.

Враховуючи положення ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідний пункт 5.17 Договору слід розуміти як стягнення пені у розмірі 0,5 % від суми неоплачених рахунків за кожний день прострочення платежу.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення будь-яких зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час прострочення.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між кредитором і боржником щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення зобов`язань за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

За розрахунком суду, пеня на суму заборгованості 184 129,39 грн. за період з 17.02.2024 по 16.04.2024 (60 днів) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період, складає - 8 889,53 грн.

А отже, позовні вимоги про стягнення неустойки є обґрунтованими у розмірі 8 889,53 грн.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором № ПП10/02 від 13.10.2023 (том 1 а.с. 17 - 24), необоротним коносаментом (том 1 а.с. 25 - 28), рахунками на оплату (том 1 а.с. 29, 32, 41), платіжними інструкціями (том 1 а.с. 30, 33), актами здачі-приймання робіт (том 1 а.с. 31, 34, 42), інвойсом № 5653339382 від 14.03.2024 (том 1 а.с. 35 - 39), актом виконаних робіт від 02.04.2024 (том 1 а.с. 40), електронним листуванням (том 1 а.с. 43 - 45).

Обставини, на які посилається відповідач, доводяться листом від 27.12.2023 (том 1 а.с. 75), підтвердженням № PUIG/2024/WJ/03/39 від 22.03.2024 (том 1 а.с. 76 - 79), договором №UA00206688 від 15.02.2023 (том 1 а.с. 80 - 90), претензією № 26/03 від 26.03.2024 (том 1 а.с. 91 - 92).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 184 129,39 грн. та неустойки у розмірі 8 889,53 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 0,60 грн. та неустойки у розмірі 46 344,07 грн. слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Тех-Сервіс" (місцезнаходження: 51931, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, проспект Свободи, буд. 59; ідентифікаційний код: 42783690) на користь Приватного підприємства "Ферст Вей" (місце реєстрації: 67584, Одеська область, сел. Ліски, вул. Южна, буд. 90; ідентифікаційний код: 35990340) суму основної заборгованості у розмірі 184 129,39 грн., неустойку у розмірі 8 889,53 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 895,03 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 0,60 грн. та неустойки у розмірі 46 344,07 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 29.10.2024.

Суддя М.О. Ніколенко