Рішення

від 29.10.2024 по справі 910/9899/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2024Справа № 910/9899/24Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Техномер

до Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Київміськбуд

про стягнення 254227,37 грн.

без виклику (повідомлення) представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Техномер звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Київміськбуд про стягнення за договором поставки від 27.10.2020 № 731/з основного боргу в сумі 166191,60 грн., інфляційних втрат у сумі 72716,71 грн., трьох процентів річних у сумі 15319,06 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що позивачем не надано повного пакету документів згідно з пунктом 4.5 договору на підтвердження поставки товару. Також відповідач послався на наявність форс-мажорних обставин та заявив про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу, що утворився за березень 2021 року, та щодо додаткових вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Одночасно відповідач навів заперечення проти заявленого позивачем до відшкодування розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У відповіді на відзив позивач наголосив на дотриманні умов договору щодо надання відповідачу всіх необхідних документів для оплати товару, який частково відповідачем вже оплачений. При цьому, позивач звернув увагу, що відповідач не повідомляв позивача про наявність форс-мажорних обставин. Крім того, строк позовної давності позивачем не пропущений унаслідок його продовження на час дії карантину та воєнного стану на території України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.10.2020 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як замовником, укладено договір поставки № 731/з, відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник в порядку і на умовах, передбачених даним Договором, протягом 2020-2021 років, зобов`язується поставити та передати у власність Замовника лічильники тепла та комплектуючі для об`єктів Замовника, далі за текстом - Товар, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити його вартість, відповідно до умов даного Договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору кількість Товару, його характеристики, обумовлюються у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору (Додаток №1 до Договору).

Пункт 2.4 договору передбачає, що Постачальник зобов`язаний при постачанні Товару за цим Договором, надати сертифікат відповідності, паспорт та супровідну документацію.

Загальна ціна цього договору становить 4 500 000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) - 750 000,00 грн. (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору Замовник здійснює оплату Товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після дати поставки партії Товару Постачальником на умовах, передбачених в п.5.4. даного Договору.

У пункті 5.4 договору визначено, що датою поставки Товару вважається день, в який Товар фактично переданий від Постачальника до Замовника на місце поставки, визначене Замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.

За змістом пункту 5.5 договору право власності на Товар виникає у Замовника з дати поставки Товару Постачальником. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження Товару переходить до Замовника з дати поставки та належної передачі Замовнику Товару відповідно до п. 5.4. Договору.

Цей договір набирає чинності з дати його укладення обома сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов`язань (пункт 11.1 договору).

Із матеріалів справи слідує, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 453 156,84 грн., а саме: згідно видаткової накладної № 128 від 02.03.2021 та акту прийому-передачі від 02.03.2021 на суму 86 696,88 грн.; згідно видаткової накладної № 167 від 31.03.2021 та акту прийому-передачі від 31.03.2021 на суму 80 268,36 грн.; згідно видаткової накладної № 884 від 30.11.2021 та акту прийому-передачі від 30.11.2021 на суму 98 400,96 грн.; згідно видаткової накладної № 885 від 30.11.2021 та акту прийому-передачі від 30.11.2021 на суму 98 400,96 грн.; згідно видаткової накладної № 886 від 30.11.2021 та акту прийому-передачі від 30.11.2021 на суму 89 389,68 грн. До вказаних видаткових накладних та актів позивачем також долучено відповідні товарно-транспортні накладні.

У свою чергу, відповідачем сплачено в рахунок оплати поставленого товару 28.07.2021 за платіжним дорученням № 5427 суму 39 046,11 грн., 01.09.2021 за платіжним дорученням № 6812 суму 40 000 грн.; 29.10.2021 за платіжним дорученням № 8920 суму 30000 грн., 01.11.2021 за платіжним дорученням № 8972 суму 57 919,13 грн., 18.01.2022 за платіжним дорученням № 395 суму 70 000 грн., 07.02.2022 за платіжним дорученням № 1069 суму 50 000 грн.

Відтак, за відповідачем утворилась заборгованість за поставлений товар на суму 166 191,60 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом установлено, що позивач на виконання умов договору від 27.10.2020 № 731/з поставив відповідачу товар на загальну суму 453 156,84 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами відповідними видатковими накладними, актами прийому-передачі та товарно-транспортними накладними.

Оскільки відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, за ним утворилась заборгованість у сумі 166 191,60 грн.

Водночас, судом відхиляються доводи відповідача щодо не надання позивачем всіх належних документів для оплати поставленого товару, оскільки в матеріалах справи наявні підписані відповідачем видаткові накладні, акти прийому-передачі та товарно-транспортні накладні щодо спірної поставки товару.

При цьому, як передбачено пунктом 2.4 договору, сертифікат відповідності, паспорт та супровідну документацію Постачальник зобов`язаний при постачанні товару.

Натомість, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача із претензіями щодо не надання при поставці товару сертифікату відповідності та паспорту, чи щодо кількості або якості поставленого товару.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 166 191,60 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Здійснивши арифметичний перерахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат у сумі 72716,71 грн. та трьох процентів річних у сумі 15319,06 грн., нарахованих на суми боргу наростаючим підсумком з урахуванням часткових оплат за період з 23.03.2021 до 30.06.2024, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині в повному обсязі. Контррозрахунок даних сум відповідачем не надавався.

Разом із цим, відповідач наголошував на наявності форс-мажорних обставин та оголошення простою на товаристві з 25.02.2022 унаслідок введення воєнного стану на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Судом також ураховано, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).

У той же час, відповідачем не долучено жодних доказів на підтвердження існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що зумовили прострочення виконання зобов`язання.

До того ж, спірна заборгованість утворилась ще в березні 2021 року, тобто до введення на території України воєнного стану, та відповідачем не наведено обставин, що спричинили неможливість своєчасного виконання зобов`язання.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".

Одночасно, відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває й наразі.

Згідно з пунтом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами, пред`явленими щодо стягнення боргу, що виник із березня 2021 року не сплив, оскільки відповідний строк був продовжений на час дії карантину та воєнного стану. Також, строк позовної давності був продовжений щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, що входять до складу грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 25000 грн. суд дійшов висновку про наступне.

На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання правової (правничої) допомоги від 07.08.2024 № 9/02, акт приймання-передачі від 27.09.2024 на суму 25000 грн., платіжну інструкцію від 16.08.2024 на суму 12500 грн.

Відповідно до п. 4.3. договору загальна вартість послуг Адвоката за цим Договором становить 25000 грн.

Згідно з пунктами 4.4. та 4.5. договору сторони дійшли згоди, що за виконання завдань визначених в п.п. 1.1. 1.3. цього Договору, Клієнт протягом трьох днів після підписання цього Договору, сплачує Адвокату гонорар у розмірі 12500 грн. Після набрання чинності рішення Господарського суду м. Києва про стягнення заборгованості з ПрАТ ХК „КИЇВМІСЬКБУД на користь Клієнта, Клієнт протягом трьох днів сплачує Адвокату другу половину гонорару, що зазначена у п. 4.3. цього Договору, а саме 12500 грн.

Як слідує з акту приймання-передачі від 27.09.2024, адвокатом надано наступні послуги: аналіз спірних правовідносин, консультування клієнта 3 год., підготовка, оформлення та подання до суду позовної заяви 9 год., підготовка, оформлення та подання до суду відповіді на відзив 5 год., підготовка, оформлення та подання до суду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу 3 год.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України в разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки спір у справі не є складним, предмет позову та зібрані документи не потребують багато часу для опрацювання, у зв`язку з чим заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Оцінюючи заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, суд виходить з того, щоб відповідні витрати не мали надмірний характер, а також відповідали критеріям співмірності, розумності та обґрунтованості такого розміру з урахуванням обставин справи.

Одночасно, суд дійшов висновку відмовити в покладенні на позивача витрат на підготовку, оформлення та подання до суду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу 3 год. (3750 грн.), оскільки заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Дана правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у cправі №910/9714/22.

Отже, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги заперечення відповідача, конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, суд дійшов висновку зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 12500 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12500 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Техномер задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Холдингова компанія Київміськбуд (01010, м. Київ, вул. М. Омеляновича-Павленка, 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Техномер (03142, м. Київ, пр-т Академіка Палладіна, 20, к. 1; ідентифікаційний код 32530538) 166191 (сто шістдесят шість тисяч сто дев`яносто одну) грн. 60 коп. основного боргу, 72716 (сімдесят дві тисячі сімсот шістнадцять) грн. 71 коп. інфляційних втрат, 15319 (п`ятнадцять тисяч триста дев`ятнадцять) грн. 06 коп. трьох процентів річних, 12500 (дванадцять тисяч п`ятсот) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 3813 (три тисячі вісімсот тринадцять) грн. 41 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова