Постанова

від 16.10.2024 по справі 522/8510/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5273/24

Справа № 522/8510/18

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Сегеди С.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙСС», Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості і бізнесу» Мельник Тетяни Іванівни, ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсс» (далі ТОВ «Грейсс»), державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І. про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів товариства, скасування рішень державного реєстратора, визнання договору купівлі-продажу частки у статутному фонді товариства недійсним, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2013 року між нею та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 Вказувала, що подружнє життя між ними не склалося, вона була змушена разом з донькою переїхати до своєї матері, а також звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, який на час пред`явлення цього позову ще не розглянуто. Згідно з висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 17 серпня 2018 року вирішено вважати за доцільним визначити місце проживання доньки разом з нею, тобто за адресою квартири її матері, а саме: АДРЕСА_1 . На її неодноразові спроби вирішити питання поділу спільного сумісного майна подружжя відповідач не реагує.

Разом з тим, за час шлюбу ними було набуто наступне майно: 16 червня 2016 року придбано на ім`я ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м; 21 лютого 2017 року придбано на ім`я ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га; 26 грудня 2013 року на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано легковий автомобіль AUDI А7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

Позивачка вказувала, що їй стало відомо про те, що 04 червня 2018 року ОСОБА_1 , як єдиний учасник та директор ТОВ «Грейсс», підписав протокол загальних зборів № 1, яким передав до статутного фонду зазначеного товариства придбане за час шлюбу майно, а саме, квартиру та земельну ділянку. Крім того, протоколом загальних зборів від 06 червня 2018 року № 2 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 передав належну йому частку у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 100% у власність ОСОБА_3 , 1988 року народження, а 09 червня 2018 року відбулась зміна складу учасників ТОВ «Грейсс» з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 та зміна керівника на ОСОБА_3 .

Позивачка вважала, що вищевказане майно, у тому числі, частка у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 100% є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки воно набуте за час шлюбу, а передання його без її згоди до статутного фонду ТОВ «Грейсс», а згодом відчуження частки товариства у розмірі 100% у власність ОСОБА_3 , 1988 року народження, є намаганням відповідача позбавити її власності на це майно.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 , з урахуванням зміни предмета позову, просила суд:

визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га; автомобіль AUDI А7 2.8, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску; частку у статутному капіталі ТОВ «Грейсс» у розмірі 100% вартістю 300 тис. грн;

визнати недійним та скасувати рішення загальних зборів ТОВ «Грейсс», оформлене протоколом загальних зборів від 04 червня 2018 року № 1, яким внесено до статутного фонду ТОВ «Грейсс» квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м; земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га;

скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І. від 08 червня 2018 року № 41520865 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Грейсс» на вищевказану квартиру;

скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І. від 08 червня 2018 року № 41521080 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Грейсс» на вищевказану земельну ділянку;

визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 100%, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

повернути у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частку у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 100%;

визнати за нею право власності: на 1/2 квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м; на 1/2 земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га; на частку у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 50%, вартістю 150 тис. грн;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 вищевказаного майна;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 вартості легкового автомобіля «AUDI А7».

Процесуальний рух справи:

у суді першої та апеляційної інстанції:

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:

квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 951588951101;

земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га.

легковий автомобіль AUDI А7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

Визнано недійсними та скасовано рішення загальних зборів ТОВ «Грейсс», оформлене протоколом загальних зборів від 04 червня 2018 року № 1 про внесення до статутного фонду ТОВ «Грейсс» квартири АДРЕСА_2 , та земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га.

Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 червня 2018 року № 41520865 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Грейсс» на квартиру АДРЕСА_2 .

Скасовано рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Мельник Т. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 червня 2018 року № 41521080 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «Грейсс» на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , площею 0,0421 га.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на: 1/2 квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м; 1/2 земельної ділянки, площею 0,0421 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; частку у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 50 %, вартістю 150 тис. грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 вартості легкового автомобіля АUDI А7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на: 1/2 квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 142,2 кв. м, житловою площею 70,4 кв. м; 1/2 земельної ділянки, площею 0,0421 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ; легковий автомобіль АUDI А7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

у суді апеляційної інстанції:

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 року частково скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів ТОВ «Грейсс», оформлене протоколом загальних зборів від 04 червня 2018 року № 1, в частині питання № 4 та питання № 5 порядку денного.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 420 466,50 грн, що становить 1/2 вартості легкового автомобіля AUDI А7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.

Виключено з резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 року речення «частку у статутному капіталі ТОВ «Грейсс» у розмірі 50 %, вартістю 150 тис. грн». В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 року залишено без змін.

у суді касаційної інстанції:

Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції, касаційний суд виходив з того, що заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 вказував на те, що спірне майно було придбано за його особисті кошти, які він 17 лютого 2011 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою (12 вересня 2013 року), надав у борг ОСОБА_5 , що на той час згідно комерційного курсу Національного банку України становило 150 тис. доларів США, на будівництво останнім будинку. Зазначені кошти ОСОБА_5 зобов`язався повернути разом з відсотками до 17 лютого 2016 року. У листопаді 2013 року ОСОБА_5 на його прохання повернув частину боргу у розмірі 50 тис. доларів США, за рахунок яких ним і було придбано автомобіль «AUDI А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску. За решту боргу разом з відсотками, повернутого ОСОБА_5 16 березня 2016 року, ним було придбано спірну квартиру та земельну ділянку. Таким чином, спірно майно, яке позивачка вважала спільним сумісним майном подружжя, є його особистою приватною власністю, так як придбане за його особисті кошти.

Надаючи оцінку цим доводам відповідача, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 89 ЦПК України належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази відповідача, а саме письмові розписки ОСОБА_5 про отримання від ОСОБА_1 у борг 150 тис. доларів США від 17 лютого 2011 року (т. 2, а. с. 73), про часткове повернення ОСОБА_1 цих коштів у розмірі 50 тис. доларів США від 07 листопада 2013 року (т. 2, а. с. 75), про повернення всієї суми боргу у розмірі 107 500 доларів США від 16 березня 2016 року (т. 2, а. с. 74).

Крім того, суди взагалі не надали правової оцінки наявним у матеріалах справи нотаріально засвідченим письмовим поясненням ОСОБА_5 , в яких він підтверджує вищевказані обставини щодо отримання 17 лютого 2011 року у ОСОБА_1 у борг грошових коштів, часткове їх повернення у 2013 році та сплату ним боргу у повному обсязі у березні 2016 року (т. 2, а. с. 123).

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що у цій справі позивачка у позові об`єднала вимоги щодо поділу майна подружжя одночасно з вимогами, які випливають із необхідності застосування норм ГПК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства».

Згідно з частиною четвертою статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Іншого законом не встановлено.

у суді першої інстанції під час нового розгляду:

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ «ГРЕЙСС», Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрація нерухомості і бізнесу» Мельник Т.І., ОСОБА_3 ) про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

1) квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 142,2 кв.м., житловою площею 70,4 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 951588951101;

2) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5122786400:01:001:3525, площею 0,0421 га, реєстраційний номер нерухомого майна 1120619951227;

3) легковий автомобіль марки AUDI А7 2.8, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .

В порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 420 466,50 гривень, що становить 1/2 вартості легкового автомобіля марки AUDI А7, 2.8, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на легковий автомобіль марки AUDI А7, 2.8, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 420 466, 50 гривень, що становить вартість 1/2 вартості легкового автомобіля марки AUDI А7, 2.8, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , та постановити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 та постанову Одеського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи дану постанову касаційний суд виходив з того, що:

«заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 вказував на те, що спірне майно було придбано за його особисті кошти, які він 17 лютого 2011 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою (12 вересня 2013 року), надав у борг ОСОБА_5 , що на той час згідно комерційного курсу Національного банку України становило 150 тис. доларів США, на будівництво останнім будинку. Зазначені кошти ОСОБА_5 зобов`язався повернути разом з відсотками до 17 лютого 2016 року. У листопаді 2013 року ОСОБА_5 на його прохання повернув частину боргу у розмірі 50 тис. доларів США, за рахунок яких ним і було придбано автомобіль «AUDI А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску. За решту боргу разом з відсотками, повернутого ОСОБА_5 16 березня 2016 року, ним було придбано спірну квартиру та земельну ділянку. Таким чином, спірно майно, яке позивачка вважала спільним сумісним майном подружжя, є його особистою приватною власністю, так як придбане за його особисті кошти.

Надаючи оцінку цим доводам відповідача, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 89 ЦПК України належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази відповідача, а саме письмові розписки ОСОБА_5 про отримання від ОСОБА_1 у борг 150 тис. доларів США від 17 лютого 2011 року (т. 2, а. с. 73), про часткове повернення ОСОБА_1 цих коштів у розмірі 50 тис. доларів США від 07 листопада 2013 року (т. 2, а. с. 75), про повернення всієї суми боргу у розмірі 107 500 доларів США від 16 березня 2016 року (т. 2, а. с. 74).

Крім того, суди взагалі не надали правової оцінки наявним у матеріалах справи нотаріально засвідченим письмовим поясненням ОСОБА_5 , в яких він підтверджує вищевказані обставини щодо отримання 17 лютого 2011 року у ОСОБА_1 у борг грошових коштів, часткове їх повернення у 2013 році та сплату ним боргу у повному обсязі у березні 2016 року.

З огляду на викладене, суди не врахували, що при поділі спільного сумісного майна один із подружжя вправі вимагати виплату половини вартості внесеного другим із подружжя майна до статутного капіталу товариства або вимагати половини отриманого доходу від діяльності товариства.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вищенаведене, а також звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, зокрема, щодо юрисдикційності правовідносин».

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 26 січня 2022 року, та знов прийняв рішення, яке не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 16 жовтня 2024 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 28 жовтня 2024 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення першої інстанції досліджується в межах доводів і вимог апеляційної скарги щодо поділу автомобіля, а тому підлягає перегляду виключно у вказаній частині.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. Від шлюбу народилась спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 червня 2016 року, в період шлюбу, подружжям придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яка зареєстрована на ім`я чоловіка ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою від 23.03.2018 року №118059225.

21 лютого 2017 року у період шлюбу подружжям придбано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5122786400:01:001:3525, площею 0,0421 га, яка зареєстрована на ім`я чоловіка ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою від 18.04.2018 року № 121118224.

26 грудня 2013 року, в період шлюбу, на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано легковий автомобіль марки AUDI А7 2.8, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

Договір про розподіл майна сторони не укладали, шлюбний договір також, сторонами не укладався.

Об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Річ - це об`єкт матеріального світу, саме предмети якого є об`єктом права власності.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою відповідно до положень ст. 65 СК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України вбачається, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу відповідно до положень ст. 69 СК України.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив, що кошти на придбання квартири, земельної ділянки та автомобіля були передані ОСОБА_1 у борг гр. ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 та повернуті ОСОБА_5 . ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу.

ОСОБА_1 разом з відзивом на позовну заяву до суду було надано копії письмових розписок від ОСОБА_5 про отримання від ОСОБА_1 у борг 150 тис. доларів США від 17 лютого 2011 року, про часткове повернення ОСОБА_1 цих коштів у розмірі 50 тис. доларів США від 07 листопада 2013 року, про повернення всієї суми боргу у розмірі 107 500 доларів США від 16 березня 2016 року.

Після аналізу змісту розписок суд першої інстанції правильно зазначив, що з них не вбачається, що дійсно спірне майно квартира, земельна ділянка та автомобіль, придбано саме за рахунок цих коштів.

ОСОБА_1 не надав жодних доказів у підтвердження того, що кошти на придбання квартири, земельної ділянки та автомобіля були передані ОСОБА_1 у борг гр. ОСОБА_5 до реєстрації шлюбу з Позивачкою та повернуті ОСОБА_5 . ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу.

Що стосується придбання Автомобілю, як зазначає відповідач ОСОБА_1 , отримані від ОСОБА_6 кошти після народження дитини, то суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність доказів того, що Автомобіль був придбаний саме за повернуті кошти.

Також суд першої інстанції правильно звернув увагу на позицію ОСОБА_1 , який зазначає, що Автомобіль придбаний у зв`язку з народженням дитини, то враховуючи мету придбання майна, Автомобіль є спільною власністю подружжя, оскільки був придбаний для потреб сім`ї.

Відповідно до ст. 184 ЦК України готівкові кошти є майном, об`єднаними родовими ознаками, а тому відповідач не довів, що Автомобіль була придбана саме за ці кошти.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що відомості отримані з податкових органів, з яких вбачається, що у ОСОБА_1 за період з 2006 по 2011 роки не мав доходів, які б дозволили надати в борг ОСОБА_5 150 000 доларів США. Також ОСОБА_1 не надано жодних інших доказів у підтвердження наявності у нього необхідних сум коштів для передачі їх ОСОБА_5 .

Щодо заяви ОСОБА_6 , то суд першої інстанції правильно зазначив, що будь-які пояснення ОСОБА_6 стосовно питань отримання та повернення боргу, шляхів витрачання повернутих коштів тощо, є неналежними доказами, адже жодним чином не підтверджують порядок витрати коштів ОСОБА_1 та такі обставини не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п.11 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 р. №14).

Постановою ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 передбачено: Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17

З вищевказаного вбачається, що ОСОБА_1 не довів, а у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, що, зокрема, автомобіль, які придбані в період шлюбу, дійсно був придбаний саме за кошти, які належали ОСОБА_1 та передані у борг до реєстрації шлюбу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року №916/2813/18 зроблено висновок, що справа у спорі про визнання недійсним укладеного одним з подружжя без згоди іншого з подружжя договору щодо розпорядження часткою в статутному капіталі юридичної особи має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2018 року ОСОБА_1 , як єдиний учасник ТОВ «Грейсс», підписав протокол загальних зборів учасників товариства № 1, відповідно до якого вирішувалися наступні питання: про заснування (створення) ТОВ «Грейсс», про затвердження статуту товариства, про призначення директора товариства, про формування статутного фонду товариства, про передачу майна до статутного фонду товариства та про визначення місцезнаходження товариства.

Згідно з цього протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Грейсс» ОСОБА_1 , як єдиний учасник та директор товариства, передав до статутного фонду товариства спірну квартиру та земельну ділянку, які набуті за час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2

05 червня 2018 року зареєстровано ТОВ «Грейсс», єдиним часником та директором якого є ОСОБА_1

06 червня 2018 року ОСОБА_1 , як засновник та директор ТОВ «Грейсс», підписав протокол загальних зборів товариства № 2, відповідно до якого за договором купівлі-продажу було відчужено частку у статутному фонді ТОВ «Грейсс» у розмірі 100% на користь ОСОБА_3 , 1988 року народження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2023 року закрито провадження відносно позовних вимог ОСОБА_2 , щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Грейсс» у розмірі 100%, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про повернення у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ «Грейсс» у розмірі 100%; про визнання за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку у статутному капіталі ТОВ «Грейсс» у розмірі 50%.

Таким чином, судом першої інстанції враховано мотиви постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Апеляційний суд зауважує, що спірний автомобіль не був переданий до статутного фонду ТОВ «Грейсс», а тому позовні вимоги щодо автомобіля підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно договору позики, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно з частинами першоютретьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Судом першої інстанції досліджено розписку, яка була укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 17 лютого 2011 року, а також витребовано відомості з органів Державної податкової служби України. Аналіз відомостей і інформації податкових органів дає підстави дійти висновку, що у відповідача були відсутні кошти у розмірі 150 тис. дол США для надання їх у позику.

Колегія суддів наголошує, що згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17).

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із тим, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 стверджував, що «спірне майно було придбано за його особисті кошти, які він 17 лютого 2011 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою (12 вересня 2013 року), надав у борг ОСОБА_5 , що на той час згідно комерційного курсу Національного банку України становило 150 тис. доларів США, на будівництво останнім будинку. Зазначені кошти ОСОБА_5 зобов`язався повернути разом з відсотками до 17 лютого 2016 року. У листопаді 2013 року ОСОБА_5 на його прохання повернув частину боргу у розмірі 50 тис. доларів США, за рахунок яких ним і було придбано автомобіль «AUDI А7», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску. За решту боргу разом з відсотками, повернутого ОСОБА_5 16 березня 2016 року, ним було придбано спірну квартиру та земельну ділянку».

Таким чином, все спірне майно (автомобіль, квартира, земельна ділянка) були придбані, за словами ОСОБА_1 , за особисті кошти, які були повернуті ОСОБА_5 відповідно до розписки від 17 лютого 2011 року.

Оскаржуваним судовим рішення, зокрема, визнано об`єктомспільної сумісноївласності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : 1) квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 142,2 кв.м., житловою площею 70,4 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна 951588951101; 2) земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5122786400:01:001:3525, площею 0,0421 га, реєстраційний номер нерухомого майна 1120619951227; 3) легковий автомобіль марки AUDI А7 2.8, державний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 .

Водночас скаржник оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині автомобіля, хоча і стверджує, що інше майно, в тому числі і автомобіль, придбано за особисті кошти.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморськогорайонного судум.Одеси від13грудня 2023рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: С.М. Сегеда

О.М. Таварткіладзе