Рішення

від 30.10.2024 по справі 910/10596/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2024Справа № 910/10596/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, Ідентифікаційний код юридичної особи 41348526) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ АНТОНОВИЧА, будинок 72 ЛІТ. А, офіс 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 39820558) стягнення заборгованості у розмірі 12 301 грн. 61 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 12 301 грн. 61 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10596/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.08.2024 року була надіслана до електронного кабінету сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету сторін.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

28.08.2019 року між Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (надалі Робочий орган) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АХСАН» (надалі - Рекламорозповсюджувач) було укладено Договір тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19, умовами якого передбачено, що на підставі відповідного наказу Робочого органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Рекламорозповсюджувачеві надається право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу (далі право тимчасового користування). (а.с.11-13)

Відповідно до п. 1.2. Договору рекламорозповсюджувач зобов`язується прийняти в платне користування місце та користуватись наданим йому місцем добросовісно та розумно відповідно до загальних вимог законодавства України, правил щодо благоустрою населених пунктів, умов цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 № 207, зареєстрованого в Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві 25.02.2019 за № 34/2212 (далі - Порядок), своєчасно та у повному обсязі відповідно до Договору здійснювати оплату за тимчасове користування місцем, сумлінно виконувати всі свої обов`язки за цим Договором, самостійно нести відповідальність за технічний стан рекламного засобу (далі - РЗ), порушення вимог техніки безпеки під час розташування та експлуатації РЗ, утримання місця у належному санітарному стані відповідно до законодавства.

Сторони домовились, що ціною цього договору є плата за тимчасове користування, розмір якої відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України визначається та розраховується на підставі рішень Київської міської ради або розпоряджень її виконавчого органу залежно від встановлених за рекламорозповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних переліках (п. 6.1. договору).

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцем нараховується, зараховується та використовується Робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.

Згідно з п. 6.3. Договору підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення Рекламорозповсюджувачем плати є рішення Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки Рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для РЗ) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цей Договір.

Відповідно до п. 6.4 Договору плата щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов Договору.

За умовами п. 6.13 Договору, розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Згідно з п. 6.14 Договору, плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України в м. Києві для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва в розмірах, зазначених в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

Відповідно до п. 7.2. Договору робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми (п. 7.3. Договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та / або дозволу, а також протягом строку фактичного користування місцем. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності у Рекламорозповсюджувача інших чинних пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1. договору).

Згідно з Адресним переліком №1 від 28.08.2019 року до Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року Рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва за адресою (-ами): АДРЕСА_1 з 23.08.2018 по 22.08.2023, розмір плати 2138 грн. 15 коп. (а.с.14)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем не була здійснена оплата у період з 01.01.2022 року по 31.07.2024 року за надані послуги у повному обсязі. Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» перед Позивачем складає 9 782 грн. 15 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» інфляційні у розмірі 249 грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 97 грн. 41 коп., пеню у розмірі 865 грн. 80 коп. та штраф у розмірі 1 306 грн. 95 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з Адресним переліком №1 від 28.08.2019 року до Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року Рекламорозповсюджувачу надано право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва за адресою (-ами): АДРЕСА_1 з 23.08.2018 по 22.08.2023, розмір плати 2138 грн. 15 коп. (а.с.14)

23.08.2018 року на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1528 надало дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «АХСАН». (а.с.15-19)

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що плата за тимчасове користування місцем нараховується, зараховується та використовується Робочим органом у порядку, визначеному рішеннями Київської міської ради або її виконавчого органу.

Згідно з п. 6.3. Договору підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення Рекламорозповсюджувачем плати є рішення Робочого органу про встановлення/продовження пріоритету, рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання/продовження дозволу, інші юридичні факти (вчинки Рекламорозповсюджувача щодо фактичного користування місцем для РЗ) відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цей Договір.

Відповідно до п. 6.4 Договору плата щомісячно перераховується Рекламорозповсюджувачем до бюджету міста Києва відповідно до умов Договору.

За умовами п. 6.13 Договору, розрахунковим періодом надання місця у тимчасове користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць.

Згідно з п. 6.14 Договору, плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України в м. Києві для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва в розмірах, зазначених в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Рекламорозповсюджувача від здійснення плати.

В матеріалах справи наявні рахунки на оплату за період січня 2022 року липня 2024 року з урахуванням рахунків коригування на загальну суму в розмірі 9 782 грн. 15 коп., сформовані Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на виконання умов Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року. (а.с.21-43)

При цьому, Суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18.

Судом встановлено, що у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість за Договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року за надані послуги з тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, виключно для розміщення та експлуатації рекламного засобу за період з 14.01.2022 року по 09.07.2024 року у розмірі 9 782 грн. 15 коп., що підтверджуються довідкою заборгованості Відповідача. (а.с.20)

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені умови Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року обов`язок Відповідача по оплаті наданих й прийнятих послуг на загальну суму в розмірі 9 782 грн. 15 коп. настав 20 числа кожного місяця за період з 14.01.2022 року по 09.07.2024 року.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» перед Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за Договором тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року становить 9 782 грн. 15 коп.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в розмірі 9 782 грн. 15 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 9 782 грн. 15 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 20.01.2024 р. по 01.08.2024 р. у розмірі 97 грн. 41 коп. та інфляційні у розмірі 249 грн. 30 коп.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані послуги за загальний період прострочки з 20.01.2024 р. по 01.07.2024 р. у розмірі 97 грн. 41 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача за кожним місяцем окремо, оскільки відповідно до п. 6.14 Договору плата за тимчасове користування місцем, штрафні санкції за прострочення здійснення платежів нараховується Робочим органом щомісячно та переказуються Рекламорозповсюджувачем не пізніше 20-го числа поточного місяця виключно на казначейський рахунок у Головному управлінні Державної казначейської служби України в м. Києві для зарахування до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва в розмірах, зазначених в рахунках, а тому прострочення настає з 21 числа. Також, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних за загальний період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов`язання за загальний період з 23.01.2024 року по 01.08.2024 року у розмірі 95 грн. 91 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 20.01.2024 р. по 01.08.2024 р. у розмірі 249 грн. 30 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі., проте за період з 23.01.2024 р. по 01.08.2024 р.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 21.01.2024 р. по 01.08.2024 р. у розмірі 865 грн. 80 коп. та 15% штрафу у розмірі 1 306 грн. 95 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, Суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Відповідно до п. 7.2. Договору робочий орган застосовує до Рекламорозповсюджувача штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне або неповне внесення платежів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 21.01.2024 р. по 01.08.2024 р. у розмірі 865 грн. 80 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача за кожним місяцем окремо, оскільки Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 23.01.2024 р. по 01.08.2024 р. у розмірі 859 грн. 09 коп.

Робочий орган має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за тимчасове користування, що складає більше 1 місяця, штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми (п. 7.3. Договору).

Суд, перевіривши розрахунок 15% штрафу у розмірі 1 306 грн. 95 коп. на підставі п.7.3 Договору тимчасового користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламного засобу, №1000/19 від 28.08.2019 року, прийшов до висновку, що вказані позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) підлягає стягненню заборгованість у розмірі 9 782 грн. 15 коп., 3% річних у розмірі 95 грн. 91 коп., інфляційні у розмірі 249 грн. 30 коп., пеня у розмірі 859 грн. 09 коп. та штраф у розмірі 1 306 грн. 95 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АХСАН» (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ АНТОНОВИЧА, будинок 72 ЛІТ. А, офіс 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 39820558) на користь Управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 36, Ідентифікаційний код юридичної особи 41348526) заборгованість у розмірі 9 782 (дев`ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 15 коп., 3% річних у розмірі 95 (дев`яносто п`ять) грн. 91 коп., інфляційні у розмірі 249 (двісті сорок дев`ять) грн. 30 коп., пеню у розмірі 859 (вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 09 коп., штраф у розмірі 1 306 (одна тисяча триста шість) грн. 95 коп. та судовий збір у розмірі 3 025 (три тисячі двадцять п`ять) грн. 98 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 30 жовтня 2024 року.

СуддяО.В. Чинчин