Рішення

від 30.10.2024 по справі 910/10057/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2024Справа № 910/10057/24за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-УБД

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТФІЛД ТРЕЙД

про стягнення 776339,74 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО-УБД звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТФІЛД ТРЕЙД про стягнення 776339,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів № 590/0592006 від 20.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

22.08.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесення витрат на правову допомогу.

05.09.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він підтверджує не поставку товару на суму 683687,04 грн, проте заперечує проти позову, оскільки, прострочення настало не з його вини, а в зв`язку з простроченням поставки його контрагентом. Як зазначає відповідач, несвоєчасна поставка зумовлена наявністю проблем з логістикою нафтопродуктів через воєнний стан та обстріли.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕСТФІЛД ТРЕЙД (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРО-УБД (покупець) укладено договір № 590/0592006 поставки нафтопродуктів, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти і оплатити пальне (нафтопродукти) на умовах, викладених у договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в додаткових угодах, які оформлюються на кожну окрему партію товару. До додаткової угоди в розумінні цього договору також прирівнюється видаткова накладна на товар та/або товарно-транспортна накладна, підписані сторонами.

Номенклатура товару, його кількість та ціна встановлюється за домовленістю сторін на базі письмової заявки покупця та зазначаються в додатках, розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які складають невід`ємну частину договору. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін (п. 1.3 договору).

Згідно п. 5.1, 5.4, 5.8 договору поставка товару здійснюється партіями, згідно із заявками покупця на поставку товару та у відповідності із рахунком-фактурою на поставку тої чи іншої партії товару. Якщо інше не передбачено додатковою угодою/додатками до договору, термін поставки товару: 2 робочих дня з моменту отримання коштів на рахунок постачальника. Товар може бути переданий будь-яким зручним шляхом доставкою чи самовивіз. Товар вважається переданим покупцю, коли уповноважений представник покупця надасть представнику постачальника своє доручення на отримання товару, та зробить підпис на видатковій накладній постачальника та/або товарно-транспортній накладній.

Відповідно до п. 7.1 договору покупець зобов`язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах до даного договору. У випадку якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом 2 банківських днів з моменту його отримання, якщо інше не передбачено сторонами в додаткових угодах до даного договору.

Відповідно до п. 12.6 договору він вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і проставленням печаток сторін та діє до 31.12.2024.

Відповідач виставив рахунок на оплату товару № 564 від 20.06.2024 на суму 683687,04 грн за паливо дизельне у кількості 15520 л.

Згідно платіжної інструкції № 527 від 20.06.2024 позивачем було оплачено вартість товару у сумі 683687,04 грн.

До матеріалів справи долучено довіреність № 38 від 20.06.2024 на отримання представником позивача дизельного палива у кількості 15520 л. Строк дії довіреності до 30.06.2024.

Відповідач звернувся до позивача з листом від 01.07.2024 № 0107/590/0592006/1, в якому зазначив про наявність затримки з поставки товарів за договором № 590/0592006 від 20.06.2024 станом на 01.07.2024 та гарантував виконання своїх зобов`язань протягом 2 календарних тижнів.

В зв`язку з не поставкою оплачено товару, позивач звернувся до відповідача з претензією від 22.07.2024, в якій просило повернути суму попередньої оплати у розмірі 683687,04 грн у строк до 01.08.2024. Докази направлення в матеріалах справи.

Відповідач відповіді на претензію не надав, суму коштів не повернув.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В п. 5.4 договору сторони обумовили, що поставка товару має бути здійснена протягом 2 робочих днів, з дати отримання суми попередньої оплати.

Оскільки, оплата з боку позивача була здійснена 20.06.2024, то товар на суму 683687,04 грн мав бути поставлений у строк до 24.06.2024 (включно).

Отже відповідач з 25.06.2024 прострочив поставку товару, в зв`язку з чим позивач скористався своїм правом, наданим ст. 693 ЦК України та 22.07.2024 звернувся з вимогою про повернення суми попередньої оплати у строк до 01.08.2024.

Відповідач не виконав вимогу позивача, суму попередньої оплати не повернув.

З огляду на зазначене, вимоги позивача в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 683687,04 грн визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню за не поставку товару у розмірі 24284,00 грн за період з 25.06.2024 по 13.08.2024 та штраф у розмірі 68368,70 грн.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно п. 8.3 договору за прострочення поставки товару постачальник оплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діє на період нарахування) від вартості не поставленого товару за кожен день прострочення. У випадку, якщо термін прострочення постачальником строку поставки перевищує 10 робочих днів, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого/несвоєчасно поставленого товару, протягом 3 днів з дня одержання відповідної письмової вимоги покупця.

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що він є не вірним, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Після пред`явлення покупцем продавцю вимоги про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, натомість зобов`язання з поставки товару припиняється.

Оскільки, 22.07.2024 позивач висловив своє волевиявлення щодо повернення суми попередньої оплати, у відповідача припинився обов`язок поставити оплачений товар.

Отже, пеня за порушення зобов`язання з поставки товару може бути нарахована лише протягом періоду існування у відповідача обов`язку з поставки. Суд здійснив перерахунок пені за період з 25.06.2024 по 21.07.2024 (період повних днів прострочення зобов`язання з поставки). Згідно перерахунку суду з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 13113,34 грн.

Оскільки, прострочення відповідача з поставки товару тривало понад 10 робочих днів, у позивача виникло право на стягнення штрафу. Суд перевірив розрахунок штрафу, здійснений позивачем, та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним. Отже з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 68368,70 грн.

Щодо заперечень відповідач, що прострочення мало місце не з його вини, а в зв`язку з не належним виконанням зобов`язань його контрагентом, судом не приймаються до уваги.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, заперечення відповідача не спростовують обгрунтованості позову, в частині означеній судом.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивачем також заявлено до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 43290,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Як встановлено судом, правова допомога надавалася позивачу на підставі договору про надання правничої допомоги № 12/24 від 09.08.2024, укладеного з адвокатом Марценюк Лесею Анатоліївною, яка діє на підставі свідоцтва серії КС №8616/10 про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.12.2019.

Відповідно до п. 1.1. договору клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу щодо стягнення грошових коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТФІЛД ТРЕЙД, в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

За надання послуг клієнт сплачує адвокату винагороду в гривнях в готівковій формі або шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок адвоката відповідно до вартості послуг, визначених у додатку 1 до даного договору. У разі, якщо буде досягнуто мету представництва клієнта в судах України (прийнято судове рішення на користь клієнта), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 3 % від ціни позову (гонорар успіху) (п. 4.1, 4.2. договору).

В додатку № 1 до договору від 09.08.2024 сторони визначили, що вартість складання позовної заяви майнового характеру становить 20000,00 грн.

В підтвердження обставин надання адвокатом правової допомоги суду надано акт виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 14.08.2024, яким сторони надання позивачу послуг щодо складання позовної заяви вартістю 20000,00 грн.

Вартість наданих послуг була оплачена позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 667 від 21.08.2024 на суму 20000,00 грн.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

В п. 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 910/1964/21 зроблено наступний висновок: під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 № 910/1964/21.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-УБД не відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/West Alliance Limited проти України суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В даному випадку, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що такі вимоги як стягнення гонорару успіху у розмірі 23290,00 грн у зв`язку із прийняттям позитивного для позивача судового рішення у даній справі, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відшкодування "гонорару успіху", який сплачує заявник на користь адвоката в межах їх домовленості за умовами договору.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, суд приходить до висновку про невідповідність заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, у зв`язку з чим витрати на правову допомогу підлягають частковому відшкодуванню за виключенням суми гонорару успіху пропорційно сумі задоволених вимог. Позов задоволено на суму 765169,08 грн, що становить 98,56% від заявленої ціни позову. Отже пропорційний розмір витрат на правову допомогу становить 19712,00 грн (20000,00*98,56%). При цьому, як уже було зазначено судом, пропорційний розмір витрат на правову допомогу розраховується від суми вартості складання позовної заяви (20000,00 грн) та без врахування суми гонорару успіху (23290,00 грн), стягнення якого судом визнано надмірним. Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на правову допомогу у розмірі 19712,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у силу ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись статтями 226, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕСТФІЛД ТРЕЙД (04070, місто Київ, вулиця Сагайдачного Петра, будинок 12, офіс 103, ідентифікаційний код 43968388) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-УБД (09117, Київська область, Білоцерківський район, місто Біла Церква, вулиця Підвальна, будинок 10, ідентифікаційний код 40179764) суму попередньої оплати у розмірі 683687 (шістсот вісімдесят три тисячі шістсот вісімдесят сім) грн 04 коп., пеню у розмірі 13113 (тринадцять тисяч сто тринадцять) грн 34 коп., штраф у розмірі 68368 (шістдесят вісім тисяч триста шістдесят вісім) грн 70 коп., судовий збір у розмірі 11477 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят сім) грн 54 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 19712 (дев`ятнадцять тисяч сімсот дванадцять) грн 00 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 11170,66 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяІ.В.Усатенко