Рішення

від 10.10.2024 по справі 915/950/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/950/24

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - Журба Т.А.,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства "Укртелеком" до фізичної особи - підприємця Камінського Сергія Валерійовича про стягнення заборгованості в загальній сумі 104225,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця Камінського Сергія Валерійовича про стягнення заборгованості в загальній сумі 104225,77 грн., яка складається з: заборгованості за оренду приміщення в сумі 88337,77 грн., пені за період з 21.11.2023 по 20.06.2024 в сумі 13313,77 грн., 3% річних за період з 21.11.2023 по 20.06.2024 в сумі 1385,64 грн., інфляцію за період з 01.12.2023 по 30.04.2024 в сумі 1188,59 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

15.11.2023 р. між Акціонерним товариством «Укртелеком» та фізичною особою-підприємцем Камінським Сергієм Валерійовичем був укладений договір оренди нерухомого майна № 48Е000-330/23, згідно з п. 1.1.1. якого позивач передає, а відповідач бере у строкове платне користування наступне майно: нерухоме майно, розташоване в м. Миколаєві по вул. Архітектора Старова № 2-в, приміщення загальною площею 465,7 кв.м, приміщення загальною площею 419,1 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення І-ІІ літ. «А-2»), одне парко-місце та приміщення загальною площею 46,6 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення будівлі літ. «Б-2») для розміщення складу та СТО: приміщення № І поверху площею 212,4 кв.м; приміщення № ІІ поверху площею 206,7 кв.м; приміщення загальною площею 46,6 кв.м; одне парко-місце. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у додатку №1 до договору.

Згідно з п. 2.3 договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі.

Як стверджує позивач, 15.11.2023 р. на виконання п. 2.1 договору між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання - передачі майна.

Посилаючись на п. 3.3, 3.8 договору, позивач зазначає, що за користування орендованим майном відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу орендну плату, яка складається, зокрема:

- з плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 63,02 грн. за 1 кв.м за місяць (без урахування ПДВ), що з урахуванням ПДВ та коефіцієнта використання загальних площ (0,0) становить 35222,0 грн. за 465,7 кв.м за місяць (п. 3.3.1. договору);

- з плати за користування місцями для розміщення парко-місця становить 2333,33 гривень без ПДВ, крім того ПДВ 466,67 гривень, разом з ПДВ 2800 гривень за місяць (п. 3.3.2. договору).

- з плати за надання орендодавцем послуг з утримання орендованого майна, порядок розрахунку та розмір якої зазначено у додатку № 2 до договору. При визначенні такої плати підлягає застосуванню коефіцієнт використання загальних площ (якщо такий визначений договором) (п. 3.3.3. договору).

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Зважаючи на дату передачі орендованого майна у користування та дату повернення його з користування, відповідно, перший та/або останній розрахункові періоди можуть бути меншими за календарний місяць. У такому випадку орендна плата нараховується пропорційно кількості календарних днів у відповідному розрахунковому періоді.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 3.9. договору орендна плата сплачується відповідачем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок позивача у наступному порядку:

- орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця (п. 3.9.1. договору);

- плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця наступного за розрахунковим (п. 3.9.2. договору).

Як вказує позивач, п. 3.10. договору визначено, що орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надсилається позивачем відповідачу на його е-mail або за допомогою іншого узгодженого сторонами електронного сервісу обміну документами. У разі неотримання відповідачем рахунку-акту від позивача, відповідач зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем). Відповідно до п. 3.12. договору будь-які грошові зобов`язання орендаря перед орендодавцем за цим договором забезпечуються грошовою заставою у розмірі 46006,62 гривень. Сума вказаної застави має бути перерахована орендарем на банківський рахунок орендодавця (на підставі рахунку, виставленого орендодавцем) протягом 5 банківських днів з дати укладення договору, але не пізніше ніж до моменту передачі орендованого майна у користування. Розмір грошової застави повинен бути не менше плати за користування нерухомим майном за один місяць. У зв`язку з цим у разі збільшення розміру плати за користування нерухомим майном (у тому числі у разі її індексації) розмір грошової застави також підлягає збільшенню до розміру місячної плати за користування нерухомим майном. У такому випадку орендар зобов`язаний здійснити доплату суми грошової застави протягом 5 робочих днів з дати застосування нового розміру плати за користування нерухомим майном. При закінченні строку дії договору сума застави за рішенням орендодавця може бути зарахована в рахунок оплати платежів, належних з орендаря на дату повернення орендованого майна з користування (як правило, на оплату послуг з утримання орендованого майна). Після цього, сума застави, що залишиться не використаною орендодавцем, має бути перерахована орендарю не пізніше 20 календарних днів від дати повернення орендованого майна з користування за відповідним актом.

Позивач зазначає, що згідно з п. 3.13. договору, починаючи з 2024 року кожного 1 грудня кожного року дії договору, орендна плата (за виключенням плати за послуги з утримання орендованого майна), автоматично індексується (збільшується) на 10% від орендної плати, що діяла за попередній рік оренди. При цьому сторони погодилися, що така зміна орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору.

Позивач вказує, що відповідно до п. 5.3.12. договору відповідач зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Як стверджує позивач, відповідачем були здійснені оплати за договором згідно рахунка-акта № ІГА-24-45 від 31.01.2024 р., що підтверджується випискою по рахунку на 24.01.2024 р., однак відповідач свої зобов`язання за договором виконує не в повному обсязі, внаслідок чого за період з листопада 2023 року по квітень 2024 року включно утворилась заборгованість по платежам за оренду приміщення за договором у розмірі 88337,77 грн.

Позивач з посиланням на п. 6.4. договору та норми ст. 625 ЦК України, вказує, що у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, відповідач на вимогу позивача сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відтак, у зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем рахунків на оплату орендних платежів позивачем була нарахована відповідачу пеня за період з 21.11.2023 р. по 20.06.2024 р. в загальній сумі 13313,77 грн.

Також за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати орендних платежів відповідачу здійснено нарахування 3% річних за період з 21.11.2023 р. по 20.06.2024 р. у загальній сумі 1385,64 грн. та індекс інфляції за період з 01.12.2023 р. по 30.04.2024 р. у загальній сумі 1188,59 грн.

Наразі позивач стверджує, що з метою позасудового врегулювання питання щодо належного виконання умов договору він направив відповідачу лист № 48Е000/06-33 від 13.03.2024 р. стосовно погашення заборгованості за договором разом із рахунками та актами. Зазначений лист був повернутий позивачу із позначкою на конверті «за закінченням встановленого строку зберігання».

Позивач зазначає, що відповідно до п. 11.8. договору останній може бути достроково розірваний у таких випадках, зокрема, за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу за підписами обох сторін (п. 11.8.1 договору). Відповідно до додаткової угоди № 192/24 від 31.03.2024 договір був достроково розірваний за взаємною згодою сторін. Також 31.03.2024 позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі майна.

Водночас позивач зауважує, що згідно службової записки № 48Е000.\168-МК-24 від 23.04.2024 кошти у розмірі 46006,62 грн. були зараховані в рахунок погашення заборгованості за договором.

Відтак, за ствердженнями позивача, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 104225,77 грн., яка складається з: заборгованості за оренду приміщення - 88337,77 грн.; пені за період з 21.11.2023 р. по 20.06.2024 р. - 13313,77 грн.; 3% річних за період з 21.11.2023 р. по 20.06.2024 р. - 1385,64 грн.; індекс інфляції за період з 01.12.2023 р. по 30.04.2024 р. - 1188,59 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.08.2024 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства "Укртелеком" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/950/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 04.09.2024 р. о 10:30.

02.09.2024 від відповідача - ФОП Камінського С.В. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10481/24), в якому відповідач проти заявленого позову заперечує.

Зокрема, як зазначає відповідач, метою укладання договору оренди, орендар мав облаштування у орендованих об`єктах нерухомого майна станції технічного обслуговування легкового автомобільного транспорту та автомийки, створення нових робочих місць та надання послуг фізичним та юридичним особам. Орендар згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, здійснює свою підприємницьку діяльність, серед іншого, також у наступних видах діяльності: 77.11 - надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 33.12 - ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Як зауважує відповідач, щоб почати діяльність авто мийки та СТО необхідно було надати до регулюючих органів документи на землю (всі витяги та викопіювання ділянки), містобудівний розрахунок (архітектура міста), проект (ПВР, ПОБ), затвердження інвестиційної ради та дозвіл на відкриття авто мийки (будівництво), документи, що підтверджують технічні умови всіх служб згідно з проектом, погодження земельних меж з "сусідами", "1:500" викопіювання погодження зі всіма службами, оформлене право власності у державного реєстратора, кошторис згідно з проектом автомийки, ціни мають бути чітко прописані на всі види робіт, схема, затверджений проект ОДР, винос меж ділянки в натуру і розбивка геодезії з усіма погодженнями. Певні документи відповідач не мав можливості отримати та надати без сприяння та участі позивача, зокрема це документи на землю (всі витяги та викопіювання ділянки), містобудівний розрахунок (архітектура міста), проект (ПВР, ПОБ), документи, що підтверджують технічні умови всіх служб згідно з проектом, погодження земельних меж з "сусідами", оформлене право власності у державного реєстратора, винос меж ділянки в натуру і розбивка геодезії з усіма погодженнями. Пунктом 20 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з управління небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2023 р. № 1278, суб`єкти господарювання для здійснення операцій з управління небезпечними відходами повинні мати матеріально-технічну базу (разом із документами, що дають можливість її ідентифікувати, та документами, що підтверджують право власності або оренди на зазначену матеріально-технічну базу), ситуативну карту-схему розташування виробничих площ об`єкта оброблення небезпечних відходів, а також окреме приміщення для розміщення персоналу, що обслуговує зазначені об`єкти. Також вимоги щодо документального підтвердження окремих із вищезазначених обставин містяться у Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1107. За відсутності зазначених документів та відсутності волі орендаря на їх надання орендодавець не мав можливості використовувати об`єкти оренди за визначною ним метою оренди.

Відтак, відповідач стверджує, що він не мав можливості законно використовувати об`єкти оренди з метою здійснення легальної підприємницької діяльності, перешкодою в чому було ненадання орендодавцем документів, які б сприяли отриманню орендарем обумовлених чинним законодавством ліцензій та дозволів на діяльність авто мийки та СТО. Як вказує відповідач, оскільки він фактично не використовував об`єкти оренди, тому питання заборгованості за оренду є безпідставним. З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні з підстав зловживання правом та нікчемності правочину.

У судовому засіданні господарського суду 04.09.2024 судом протокольно оголошено перерву до 19.09.2024 о 14:30 згідно з ч. 2 ст. 216 ГПК України для надання позивачу можливості ознайомитись з відзивом на позовну заяву та надати відповідь на відзив, про що під розписку повідомлено представників сторін.

13.09.2024 р. від представника позивача - Журби Т.А. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 10947/24), в якій позивач зазначає, що відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з огляду на таке.

Позивач вважає, що обставини, якими відповідач обґрунтовує своє твердження у відзиві на позовну заяву стосовно необхідності відмовити у задоволенні позову з підстав зловживання правом та нікчемності правочину, не спростовують факту укладання договору та заборгованості за цим договором, оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з договору оренди нерухомого майна та регулюються Цивільним кодексом України та Господарським Кодексом України.

Із посиланням на норми Цивільного кодексу України та пункти спірного договору, позивач зазначає, що уклавши договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. У розділі 1 договору чітко визначено його предмет договору - для розміщення складу та СТО. В акті-приймання передачі майна від 15.11.2023 р. договору зазначені обставини не тільки підтверджують належне виконання позивачем договірних зобов`язань щодо передачі орендованого майна, а й прийняття відповідачем орендованого майна у користування без будь-яких зауважень ні щодо факту, ні щодо дати прийманні майна, ані щодо його складу, вартості і технічного стану.

Відтак, на думку позивача, відповідач, підписуючи договір, розумів мету такого договору, про що було зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву: облаштування в орендованих об`єктах нерухомого майна станції технічного обслуговування легкового автомобільного транспорту та автомийки, створення нових робочих місць та надання послуг фізичним та юридичним особам.

Як зауважує позивач, в п. 1.1 договору зазначено, зокрема, що орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування наступне майно згідно протоколу електронного аукціону № CLE001-UA20230925-21794. Зазначений аукціон проводиться 25.10.2023, тобто до укладення договору оренди. Також 21.09.2023 позивачем через електронну пошту начальника відділу управління нерухомістю МФ АТ "Укртелеком" (lzabava@ukrtelecom.ua) на електронну адресу відповідача (Serginnnnio@gmail.com) направив технічну документацію щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Миколаєва, вул. Архітектора Старова № 2-в.

Так, позивач вказує, що договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього; відповідач не звертався до позивача із листами з проханням надати документи, які перелічені у відзиві на позовну заяву, і які були необхідні відповідачу для початку діяльності з облаштування в орендованих об`єктах нерухомого майна станції технічного обслуговування легкового автомобільного транспорту та автомийки, створення нових робочих місць та надання послуг фізичним та юридичним особам.

Відтак, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

18.09.2024 від відповідача ФОП Камінського С.В. до господарського суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 11194/24), в яких відповідач не погоджується з твердженнями позивача щодо того, що він не звертався до позивача із листами з проханням надати документи, які перелічені у відзиві на позовну заяву, і які були необхідні відповідачу для початку діяльності з облаштування в орендованих об`єктах нерухомого майна станції технічного обслуговування легкового автомобільного транспорту та автомийки, створення нових робочих місць та надання послуг фізичним та юридичним особам, також стверджує, що запит таких документів відбувся в січні 2024 року в телефонному режимі та отримано відповідь, що таких документів немає. У зв`язку з цим 27.01.2024 р. відповідач на електронну пошту представника АТ «Укртелеком» Забава Л.Г. надіслав заяву про дострокове розірвання договору оренди. Наразі відповідач вказує, що 22.02.2024 на свою електронну пошту отримав лист 348Е000/06-20, в якому було зазначено, що право власності зареєстровано в державному реєстрі речових прав, а інші документи мають відношення не до умов договору оренди, а до ведення певного виду діяльності. На думку відповідача, таким чином позивач підтвердив відсутність вищезазначених документів, у з в`язку з чим в задоволенні позову просив відмовити.

У судовому засіданні господарського суду 19.09.2024 судом протокольно оголошено перерву до 10.10.2024 о 14:00 згідно з ч. 2 ст. 216 ГПК України для додаткового дослідження доказів, про що під розписку повідомлено представників сторін.

В судове засідання 10.10.2024 представник відповідача не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач та його представник повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо належного повідомлення відповідача щодо дати розгляду справи, суд вважає, що неявка останнього не перешкоджає розгляду справи по суті.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 10.10.2024 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

15 листопада 2023 р. між Акціонерним товариством "Укртелеком" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Камінським Сергієм Валерійовичем (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №48Е000-330/23, згідно з п. 1.1. якого позивач як орендодавець передає, а відповідач як орендар бере у строкове платне користування наступне майно: нерухоме майно, розташоване в м. Миколаєві по вул. Архітектора Старова № 2-в , приміщення загальною площею 465,7 кв.м, приміщення загальною площею 419,1 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення І-ІІ літ. «А-2»), одне парко-місце та приміщення загальною площею 46,6 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення будівлі літ. «Б-2») для розміщення складу та СТО: приміщення № І поверху площею 212,4 кв.м; приміщення № ІІ поверху площею 206,7 кв.м; приміщення загальною площею 46,6 кв.м; одне парко-місце. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у додатку №1 до договору. Вартість орендованого майна з урахуванням індексації становить 1240800,00 грн.

Згідно з п. 2.3 договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання - передачі. У разі, якщо договором передбачено обов`язок орендаря щодо внесення грошової застави, орендодавець здійснює передачу орендованого майна лише після внесення орендарем орендодавцю усієї суми грошової застави. Орендар зобов`язаний прийняти орендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 5 днів з дати повідомлення орендодавцем орендаря про готовність передати орендоване майно у користування.

Відповідно до п. 3.3 договору за користування орендованим майном орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю орендну плату, яка складається з:

- плати за користування нерухомим майном, визначеної за орендною ставкою у розмірі 63,02 грн. за 1 кв.м за місяць (без урахування ПДВ), що з урахуванням ПДВ та коефіцієнта використання загальних площ (0,0) становить 35222,0 грн. за 465,7 кв.м за місяць;

- плати за користування місцями для розміщення парко-місця становить 2333,33 гривень без ПДВ, крім того ПДВ 466,67 гривень, разом з ПДВ 2800 гривень за місяць;

- плати за надання орендодавцем послуг з утримання орендованого майна, порядок розрахунку та розмір якої зазначено у додатку № 2 до договору. При визначенні такої плати підлягає застосуванню коефіцієнт використання загальних площ (якщо такий визначений договором).

Пунктом 3.8 договору визначено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Зважаючи на дату передачі орендованого майна у користування та дату повернення його з користування, відповідно, перший та/або останній розрахункові періоди можуть бути меншими за календарний місяць. У такому випадку орендна плата нараховується пропорційно кількості календарних днів у відповідному розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 3.9. договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця шляхом її перерахування у безготівковому порядку на банківський рахунок позивача у наступному порядку:

- орендна плата (за виключенням плати за надання послуг з утримання орендованого майна) сплачується не пізніше 20 числа розрахункового (поточного) місяця (п. 3.9.1. договору);

- плата за надання послуг з утримання орендованого майна сплачується до 20 числа місяця наступного за розрахунковим (п. 3.9.2. договору).

Пунктом 3.10. договору визначено, що орендна плата сплачується на підставі рахунку-акту, що надсилається орендодавцем орендарю на його е-mail або за допомогою іншого узгодженого сторонами електронного сервісу обміну документами. У разі неотримання орендарем рахунку-акту від орендодавця, орендар зобов`язаний здійснити оплату орендної плати не пізніше 20 числа місяця, у якому має бути здійснена така оплата. При цьому, розмір плати за надання послуг з утримання орендованого майна визначається у розмірі, що дорівнює попередній оплаті за надання таких послуг (з подальшим корегуванням переплати/недоплати орендодавцем).

Відповідно до п. 3.12. договору будь-які грошові зобов`язання орендаря перед орендодавцем за цим договором забезпечуються грошовою заставою у розмірі 46006,62 гривень. Сума вказаної застави має бути перерахована орендарем на банківський рахунок орендодавця (на підставі рахунку, виставленого орендодавцем) протягом 5 банківських днів з дати укладення договору, але не пізніше ніж до моменту передачі орендованого майна у користування. Розмір грошової застави повинен бути не менше плати за користування нерухомим майном за один місяць. У зв`язку з цим, у разі збільшення розміру плати за користування нерухомим майном (у тому числі у разі її індексації) розмір грошової застави також підлягає збільшенню до розміру місячної плати за користування нерухомим майном. У такому випадку орендар зобов`язаний здійснити доплату суми грошової застави протягом 5 робочих днів з дати застосування нового розміру плати за користування нерухомим майном. При закінченні строку дії договору сума застави за рішенням орендодавця може бути зарахована в рахунок оплати платежів, належних з орендаря на дату повернення орендованого майна з користування (як правило, на оплату послуг з утримання орендованого майна). Після цього, сума застави, що залишиться не використаною орендодавцем, має бути перерахована орендарю не пізніше 20 календарних днів від дати повернення орендованого майна з користування за відповідним актом.

Згідно з п. 3.13. договору, починаючи з 2024 року кожного 1 грудня кожного року дії договору, орендна плата (за виключенням плати за послуги з утримання орендованого майна), автоматично індексується (збільшується) на 10% від орендної плати, що діяла за попередній рік оренди. При цьому сторони погодилися, що така зміна орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору.

Відповідно до п. 5.3.12. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Пунктом 6.4. договору визначено, що у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

Відповідно до п. 11.3. договору він набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 30.09.2026 р. включно та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з п. 11.8. договору останній може бути достроково розірваний у таких випадках, зокрема, за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу за підписами обох сторін (п. 11.8.1 договору).

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем складено та підписано додаток № 1 від 15.11.2023р. до договору № 48Е000-330/23 від 15.11.2023 р., в якому сторони дійшли згоди про затвердження розрахунку вартості послуг з утримання орендованого майна. Також сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна від 15.11.2023 р., згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у користування відповідно до умов договору № 48Е000-330/23 від 15.11.2023 р нерухоме майно, розташоване в м. Миколаєві по вул. Архітектора Старова № 2-в, приміщення загальною площею 465,7 кв.м, приміщення загальною площею 419,1 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення І-ІІ літ. «А-2») та приміщення загальною площею 46,6 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення будівлі літ. «Б-2») для розміщення офісу та підсобних приміщень: приміщення № І поверху площею 212,4 кв.м; приміщення № ІІ поверху площею 206,7 кв.м; приміщення загальною площею 46,6 кв.м.

Поряд з наведеним з матеріалів справи вбачається, що 21.12.2023 відповідачем на виконання п. 3.12 договору була перерахована позивачу в якості грошової застави сума в розмірі 46006,62 грн., що підтверджується випискою по рахунку за 21.12.2023.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір оренди нерухомого майна № 48Е000-330/23 від 15.11.2023 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 вказаної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

Так, відповідач з моменту прийняття в оренду нежитлових приміщень згідно п. 1.1, 3.3, 3.10 договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

На виконання зазначеного договору позивачем складено наступні документи:

- акт № 48Е000-744 від 30.11.2023 р. та рахунок-акт № 48Е000-11994 від 30.11.2023 р. за період з 15.11.2023 по 30.11.2023 р. за оренду нежитлових приміщень на загальну суму 20278,39 грн. (у т.ч. ПДВ 3379,73 грн.);

- акт № LZA/23-1251 від 31.12.2023 р. та рахунок-акт № 48Е000-12046 від 31.12.2023 р. за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 р. за оренду нежитлових приміщень на загальну суму 38022,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6337,00 грн.);

- акт № 48ІГА/24-37 від 31.01.2024 р. та рахунок-акт № ІГА-24-45 від 31.01.2024 р. за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 р. за оренду нежитлових приміщень на загальну суму 38022,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6337,00 грн.);

- акт № 48ІГА/24-234 від 29.02.2024 р. та рахунок-акт № ІГА-24-321 від 29.02.2024 р. за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 р. за оренду нежитлових приміщень на загальну суму 38022,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6337,00 грн.);

- акт № LZA/24-114 від 31.03.2024 р. та рахунок-акт № LZA-24-12586 від 31.03.2024 р. за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 р. за оренду нежитлових приміщень на загальну суму 38022,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6337,00 грн.).

Відтак, загальна сума нарахованої відповідачу плати за оренду нежитлових приміщень за період з листопада 2023 року по березень 2024 року склала 172366,39 грн., у т.ч. за листопад 2023 р. - 20278,39 грн., за грудень 2023 р. - 38022,00 грн., за січень 2024 р. - 38022,00 грн., за лютий 2024 р. - 38022,00 грн., за березень 2024 р. - 38022,00 грн.

Як з`ясовано судом, відповідачем були здійснені оплати за договором оренди згідно рахунка-акту № ІГА-24-45 від 31.01.2024 р. на суму 38022,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку на 24.01.2024.

Наразі судом також встановлено, що в подальшому додатковою угодою від 31.03.2024 р. № 192/24 до договору від 15.11.2023 № 48Е000-330/23 сторонами було достроково припинено дію вказаного договору оренди з моменту підписання акту прийому-передачі об`єкту оренди. Як свідчать матеріали справи, 31.03.2024 р. сторонами підписано акт приймання - передачі майна (додаток № 4 до договору від 15.11.2023 № 48Е000-330/23), згідно з яким орендодавець прийняв, а орендар передав з користування нерухоме майно, розташоване в м. Миколаєві по вул. Архітектора Старова № 2-в , приміщення загальною площею 465,7 кв.м, приміщення загальною площею 419,1 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення І-ІІ літ. «А-2») та приміщення загальною площею 46,6 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення будівлі літ. «Б-2») для розміщення офісу та підсобних приміщень: приміщення № І поверху площею 212,4 кв.м; приміщення № ІІ поверху площею 206,7 кв.м; приміщення загальною площею 46,6 кв.м.

При цьому судом з`ясовано, що у зв`язку з припиненням дії договору грошова застава відповідача у розмірі 46006,62 грн. на підставі п. 3.12 договору була зарахована позивачем в рахунок платежів з орендної плати.

Поряд з наведеним господарським судом встановлено , що фізичною особою-підприємцем Камінським С.В. всупереч п.п. 3.3, 3.10, 5.3.12 договору оренди нерухомого майна №48Е000-330/23 від 15.11.2023 р. не виконано належним чином передбаченого умовами такого договору обов`язку зі своєчасної сплати орендної плати, у зв`язку з чим у відповідача виник борг перед позивачем по орендній платі за спірним договором за період з листопада 2023 року по березень 2024 року у розмірі 88337,77 грн. (172366,39 грн. - 38022,00 грн. - 46006,62 грн.).

Наразі судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що він не мав можливості законно використовувати об`єкти оренди з метою здійснення легальної підприємницької діяльності, перешкодою в чому було ненадання орендодавцем документів, які б сприяли отриманню орендарем обумовлених чинним законодавством ліцензій та дозволів на діяльність авто мийки та СТО. Так, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо звернення до позивача з вимогою про надання відповідних документів, як і не надано доказів неможливості використання орендованого майна протягом дії спірного договору оренди. До того ж умови спірного договору оренди не передбачають звільнення відповідача від сплати орендної плати протягом строку (90 днів), після направлення відповідачем позивачу повідомлення про розірвання договору.

Слід зауважити, що згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, несплата відповідачем орендної плати за вищевказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем належними доказами, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з листопада 2023 року по березень 2024 року у розмірі 88337,77 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 13313,77 грн. суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п. 6.4. договору визначено, що у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором оренди нерухомого майна №48Е000-330/23 від 15.11.2023 р. щодо здійснення своєчасної сплати орендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 13313,77 грн. за період з 21.11.2023 по 20.06.2024, судом встановлено, що вказаний розрахунок пені по 20.06.2024 є необґрунтованим з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК у разі розірвання договору припиняються зобов`язання сторін, що виникли з такого договору. При цьому, виходячи з норми ч. 3 ст. 653 ЦК, моментом припинення договору є момент досягнення сторонами згоди щодо цього.

Водночас суд зауважує, що розірвання договору хоча й не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобов`язань за договором, оскільки розірвання договору не означає припинення зобов`язання зі сплати орендної плати, яке не виконане на момент припинення договору, однак, з огляду на припинення такого договору, відповідно це унеможливлює в подальшому застосування його умов, зокрема, щодо розміру пені. Виходячи з того, що пеня як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, то відповідно. після припинення дії спірного договору оренди 31.03.2024 внаслідок його розірвання сторонами, умови такого договору щодо розміру пені з 01.04.2024 не можуть бути застосовані.

В свою чергу суд зазначає, що договірні санкції у визначеному розмірі можуть бути застосовані лише до дати розірвання договору, після цього моменту можна застосовувати лише санкції, передбачені чинним законодавством, зокрема ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 23.02.2022 у справі № 370/999/16-ц наведено правовий висновок, що правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені передбаченої договором, за період після його розірвання, відсутні.

Таким чином, виходячи з наведеного, судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснено самостійний перерахунок пені на існуючу суму боргу по кожному періоду оренди, враховуючи вказаний позивачем початок періоду прострочення і встановлений судом граничний строк нарахування пені, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у встановленому періоді прострочення, а саме:

Сума боргуПеріод заборгованостіКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за весь період прострочення20 278,2921.11.2023 - 14.12.20232416,000.088426,6820 278,2915.12.2023 - 31.12.20231715,000.082283,3420 278,2901.01.2024 - 14.03.20247415,000.0821 230,0020 278,2915.03.2024 - 31.03.20241714,500.079273,1538 022,0021.12.2023 - 31.12.20231115,000.082343,7638 022,0001.01.2024 - 14.03.20247415,000.0822 306,2538 022,0015.03.2024 - 31.03.20241714,500.079512,1538 022,0021.01.2024 - 23.01.2024315,000.08293,5038 022,0021.02.2024 - 14.03.20242315,000.082716,8138 022,0015.03.2024 - 31.03.20241714,500.079512,15 38 022,0021.03.2024 - 31.03.20241114,500.079331,39

Отже, за вказаним розрахунком сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 7029,19 грн.

У той же час, з урахуванням розірвання сторонами договору оренди з обставин неможливості використання відповідачем об`єкта оренди саме з метою ведення господарської діяльності, для якої відповідач орендував приміщення, а також враховуючи умови воєнного стану, на переконання господарського суду, стягнення пені у вказаному розмірі буде надмірним тягарем для відповідача.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статті 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, які регулюють можливість зменшення судом нарахованих штрафних санкцій, а саме: статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, а також приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору оренди, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені на 60% до суми 2811,68 грн. (7029,19 грн. х 40%). Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строку внесення орендної плати за договором оренди нерухомого майна №48Е000-330/23 від 15.11.2023 р., стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Адже, компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов`язань за договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача також 3% річних та інфляційних втрат.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 2811,68 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати оренди не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем строків внесення орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем вірно на відповідну суму боргу, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних за порушення строків сплати орендної плати в сумі 1385,64 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за порушення строків сплати орендної плати в розмірі 1188,59 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування були здійснені позивачем вірно на відповідну суму боргу по орендній платі, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 1188,59 грн.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Так, у постанові від 29.06.2021 р. у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртелеком" обґрунтовані частково та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку з необґрунтованим розрахунком пені та зменшенням судом нарахованої пені.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам без урахування зменшеної судом суми пені, що складають 2845,42 грн. (97941,19 х 3028 /104225,77).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Акціонерного товариства "Укртелеком" до фізичної особи - підприємця Камінського Сергія Валерійовича про стягнення заборгованості в загальній сумі 104225,77 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця Камінського Сергія Валерійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код ЄДРПОУ 21560766, отримувач: АТ «Укртелеком»/Миколаївська філія, рахунок № НОМЕР_2 в АТ «СЕНС-БАНК» м. Київ, МФО 300346, код ЄДРПОУ 22437619) основний борг у сумі 88337/вісімдесят вісім тисяч триста тридцять сім/грн. 77 коп., пеню в сумі 2811/дві тисячі вісімсот одинадцять/грн. 68 коп., 3% річних в сумі 1385/одна тисяча триста вісімдесят п`ять/грн. 64 коп., інфляційні втрати в сумі 1188/одна тисяча сто вісімдесят вісім/грн. 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2845/дві тисячі вісімсот сорок п`ять/грн. 42 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Акціонерного товариства "Укртелеком" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 28.10.2024 року у зв`язку з участю головуючого у підготовці суддів місцевих господарських судів НШСУ у період з 14.10.2024 року по 18.10.2024 року.

Суддя Л.М. Ільєва