Рішення

від 29.10.2024 по справі 927/821/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/821/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Автотехносервіс

вул. Шевченка, 162А, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 32946875

до відповідача: Комунального підприємства Чернігівське тролейбусне управління Чернігівської міської ради

вул. Шевченка, 50 Б, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 03328681

предмет спору: про стягнення 110 004,36 грн майнової шкоди

без повідомлення (виклику) сторін

Товариством з обмеженою відповідальністю Автотехносервіс подано позов до Комунального підприємства Чернігівське тролейбусне управління Чернігівської міської ради про стягнення 110 004,36 грн майнової шкоди.

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою суду від 02.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строк для подання до суду заяв по суті справи.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі шляхом доставки ухвали суду від 02.09.2024 до їх електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд 02.09.2024 19:55, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

18.09.2024, у встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду. Спір вирішується з його врахуванням.

07.10.2024 позивачем в системі Електронний суд сформовано відповідь на відзив.

Відповідно до частини четвертої статті 166 ГПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 02.09.2024, зокрема, встановлено позивачу строк, а саме протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву: надіслати (надати) до суду відповідь на відзив, надіславши одночасно копію даної відповіді на відзив відповідачу, а докази надсилання надати суду.

Відповідачем направлено позивачу відзив на позов 16.09.2024 (накладна Укрпошти № 1403000039137 від 16.09.2024) та отримано останнім 19.09.2024 (трекінг відправлення № 1403000039137 з сайту Укрпошти).

Відтак, з огляду на вищевказане, позивач мав право подати відповідь на відзив у строк до 24.09.2024 (включно).

Натомість, відповідь на відзив сформовано в системі Електронний суд лише 07.10.2024, тобто з пропущенням встановленого судом строку для його подання.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Позивачем заяви про продовження строку для подання відповіді на відзив не подано.

Враховуючи те, що відповідь на відзив подана поза межами процесуального строку на його подання, клопотання про продовження процесуального строку для подання такої заяви по суті та пояснень щодо поважності причин несвоєчасного її подання позивач суду не надав, суд залишає без розгляду подану позивачем відповідь на відзив, а спір вирішується без її врахування.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Позиції учасників справи.

Позов обґрунтовано тим, що постановою Деснянського районного суду в м. Чернігові від 15.01.2024 водія Комунального підприємства Чернігівське тролейбусне управління визнано винною у скоєнні ДТП, що трапилась 12.12.2023, та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Згідно Звіту про оцінку автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, що належить ТОВ Автотехносервіс, матеріальний збиток завданий власнику транспортного засобу становить 110 004,36 грн. Майнову шкоду в розмірі 110 004,36 грн відповідачем не відшкодовано.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що між ним та ПРАТ «СК «ВУСО» був укладений договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту. Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання страхового випадку була застрахована, тому обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на його страховика. Позивач був обізнаний про наявність у відповідача договору страхування, що підтверджується підписами учасників ДТП в схемі ДТП, однак проігнорував можливість звернення до страхової компанії за виплатою по страховому випадку. Сума збитків належним чином не обґрунтована, оскільки позивачем не надано доказів ремонту автомобіля.

Обставини справи встановлені судом.

12.12.2023 о 17:30 год водій КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради ОСОБА_1 в м. Чернігові по вул. Доценка, 27, керувала транспортним засобом ПМЗ-Т2, бортовий номер НОМЕР_1 , здійснювала поворот ліворуч на вул. Г. Пухова в напрямку вул.1-ї танкової бригади, не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дотрималась безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого скоїла зіткнення з SUBARU Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Автотехносервіс».

В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Деснянського районного суду в м. Чернігові від 15.01.2024 ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні зазначеної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Згідно Звіту про оцінку № 25/24 від 21.03.2024 авто товарознавчого дослідження транспортного засобу SUBARU Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ТОВ «Автотехносервіс», матеріальний збиток завданий власнику транспортного засобу становить 110 004,36 грн.

18.06.2024 позивач на адресу КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради направив претензію від 18.06.2024 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; суму шкоди позивач визначив згідно Звіту про оцінку № 25/24, що становить 110 004,36 грн.

Відповідно до даних трекінгу АТ «Укрпошта» (відправлення №1401708136458) претензію КП «Чернігівське тролейбусне управління» Чернігівської міської ради вручено адресату 20.06.2024.

Однак, на день подачі позову відповіді на претензію не надходило, суму шкоди відповідачем не сплачено, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що її було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, тобто не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач на момент ДТП володів транспортним засобом - тролейбусом ПМЗ-Т2, бортовий номер №474 та використовував його у своїй господарській діяльності, а водій ОСОБА_1 на момент скоєння ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем та виконувала трудові обов`язки, тому саме відповідач, як роботодавець, повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків джерелом підвищеної небезпеки відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

У той же час, судом встановлено, що на момент ДТП цивільна відповідальність відповідача власника транспортного засобу - тролейбуса ПМЗ-Т2, бортовий номер №474 була застрахована відповідно до полісу №21597009-33-10-00 від 20.11.202023 добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) за програмою «ДЦВ-Спецтехніка», укладеного між КП «ЧТУ» ЧМР та ПРАТ «СК «ВУСО».

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на наведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання, згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - у договірному зобов`язанні ним є страховик.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Тобто покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

З системного аналізу вищевикладених правових норм закону, вбачається, що обов`язок страховика відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду виникає із самого факту заподіяння застрахованою особою у результаті ДТП такої шкоди. Тобто, зобов`язаною особою, внаслідок заподіяних відповідачем у результаті ДТП збитків, є страховик ПрАТ «СК «ВУСО», що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу тролейбуса ПМЗ-Т2, бортовий номер № НОМЕР_1 на час настання страхового випадку була застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО», то у даному випадку позивач мав звернутись до цієї страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування за полісом.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, Верховний Суд відступив від правового висновку зазначеного у постанові Верховного суду України від 23.12.2015 року у справі № 6-2587цс15, та зазначив, що відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (п. 36 Постанови), а тому покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (п. 37 Постанови).

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення матеріальної шкоди мають бути пред`явлені до страховика відповідача - ПрАТ «СК «ВУСО».

Разом з тим судом було встановлено, що позивач з позовом до страховика не звертався, його рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування не оскаржував.

Звертаючись до суду, позивач не посилається на те, що незвернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від його дій, та ним було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення із відповідача матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор