Рішення

від 30.10.2024 по справі 160/25877/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуСправа №160/25877/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом місячного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що фактично є особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, у відповідності до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Однак, на звернення до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідач відмовив у наданні вказаного статусу та видачі посвідчення. Підставами для відмови визначено, що позивач, відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №549785, причиною інвалідності вказано захворювання, пов`язане з проходженням військової служби. На таких осіб поширюється дія ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На підставі означеного, правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради відсутні.

Ухвалою суду від 30.09.2024 р. відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

15.10.2024 р. представником відповідача було направлено, шляхом поштового зв`язку, на адресу суду відзив на позовну заяву, в обгрунтування якого зазначено, що у наданій ОСОБА_1 довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №549785 причиною інвалідності вказано «захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби». Надання статусу особам з інвалідністю внаслідок війни військовослужбовцям, захворювання яких пов`язане з проходженням військової служби Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено (крім деяких випадків, які діють для учасників бойових дій у Другій світовій війні та для учасників бойових операцій по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР). На осіб з інвалідністю, захворювання яких пов`язане з проходженням військової служби поширюється дія Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Пп.2 п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регламентовано, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Формулювання причини інвалідності у довідці МСЕК позивача виключає можливість встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, однак встановлює йому підстави для статусу особи з інвалідністю та видачу йому відповідного посвідчення та пільг в органах Пенсійного фонду України. Тобто, позивачу було відмовлено з наступних підстав: 1. відсутній необхідний пакет документів для встановлення відповідного правового статусу (зокрема, документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, довідка за формою згідно з додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України); 2. причина інвалідності позивача - захворювання пов`язане з проходженням військової служби виключає застосування норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме, цим Законом керується управління при встановленні правового статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , відповідно до довідки до акта медико-соціальною експертною комісією Серії 12 ААГ №549785, копія якої міститься в матеріалах справи, встановлена друга група інвалідності з 22.01.2024 р. безстроково, без чергового перегляду.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради із заявою щодо встановлення статусу та видачі відповідного посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни".

Під час розгляду заяви позивача, Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради виявлено, що відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №549785 причиною інвалідності вказано захворювання, пов`язане з проходженням військової служби. На таких осіб поширюється дія ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На підставі означеного, правові підстави для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради відсутні.

Позивач не погоджуючись з відмовою Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, вважаючи її необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно зі ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з пунктом 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Визначаючись щодо питання про відповідність позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни суд враховує, що у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 р. в справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 р. у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 р. у справі №0540/9350/18 Судом касаційної інстанції сформовано усталені висновки щодо застосування ст.ст. 4 та 7 Закону № 3551, які є релевантними при розгляді даного позову.

Зміст висновків Верховного Суду полягає у наступному: "Для визначення права на встановлення статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни", згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону №3551 підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

За змістом ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які отримали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.

При цьому, віднесення особи до інваліда війни, відповідно до ст. 7 Закону № 3551 безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття "ветеран війни", яке міститься у статті 4 цього Закону".

Зважаючи на викладене Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (п. 35 постанови від 02.04.2021 р. у справі № 0540/9350/18).

При цьому Суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що отримання ушкодження здоров`я під час проходження військової служби (пов`язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни". Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Відтак, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов`язана інвалідність позивача з виконанням обов`язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення № 402) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Згідно з п. 21.5 глави 21 розділу II Положення № 402 постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

є) "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбаченіпідпунктами «а»,«ґ»цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на дату прийняття означеного рішення суду.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Разом із цим, за умови якщо поранення пов`язане із захистом Батьківщини, (що є необхідним для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни), формулювання про причинний зв`язок ушкодження здоров`я із захистом Батьківщини повинно міститися у прийнятій Комісією постанові.

Водночас, згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 2232-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) включає періоди безпосереднього несення військової служби та виконання відповідних обов`язків.

Разом з тим, у ч. 1 ст. 7 Закону № 3551-XII законодавцем вжито формулювання "до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання,.... одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті,... або з участю в бойових діях у мирний час".

Аналіз вищенаведеної норми Закону свідчить на користь висновку про те, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) у зв`язку із захистом Батьківщини, перебуванням на фронті або участю в бойових діях у мирний час.

Отже, із зазначеного слідує, що усі досліджені судом докази підтверджують те, що ОСОБА_1 отримав захворювання під час виконання обов`язків військової служби у зв`язку із захистом Батьківщини, що є достатньою умовою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Аналізуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд дійшов висновку про те, що саме поняття "обов`язків військової служби" невід`ємно пов`язане з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконанням службових обов`язків, про що йдеться у ч. 1ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку із цим, відповідач дійшов помилкового висновку про відмову у встановленні статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" ОСОБА_1 .

Таким чином, відмова у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення є необґрунтованою й такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов`язаного з цим соціального захисту.

Разом з тим, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення №302).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 р. №632, яка набрала чинності з 31.08.2018 р., було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. №302 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" та від 02.01.1995р. №1 "Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р.№302".

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 3 Положення № 302, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Так, згідно приписів абзацу другого пункту 7 Положення № 302 (у редакції від 31.08.2018р.) "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Абзацом другим пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 р. №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що у зв`язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні пункту 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв`язок яких пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби та встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.

Причинами інвалідності є, зокрема: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язані з виконанням службових обов`язків; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.

Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.

Відповідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 29.01.2024р. серії 12 ААГ № 549785, позивачу встановлена друга група інвалідності, захворювання так пов`язане з проходженням військової служби, інвалідність встановлена безтерміново.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач ОСОБА_1 у період з 18.11.2022 р. по 06.12.2022 р. брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою від 15.02.2024 р. №848, копія якої міститься в матеріалах справи. Тобто, позивач у період з 18.11.2022 р. по 06.12.2022 р. (довідка від 15.02.2024 р. №848, яка міститься в матеріалах справи) характеризувався, як особа, яка неухильно виконувала конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у відповідності до норм ст.2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», якою визначено, що кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом. Іноземець або особа без громадянства, який (яка) вперше приймається на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту або Національної гвардії України, бере офіційне зобов`язання неухильно додержуватися Конституції та законів України, сумлінно виконувати обов`язки військової служби (ч.12 ст.2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»).

На підставі медичного огляду ВЛК в/ч НОМЕР_2 встановлено, що діагноз ОСОБА_1 та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби, означене підтверджується довідкою від 05.06.2023 р. №4621, копія якої міститься в матеріалах справи.

Аналізуючи норми ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових дія. Позивач ОСОБА_1 брав участь у захисті Батьківщини у період з 18.11.2022 р. по 06.12.2022 р., безпосередньо, в період введення воєнного стану в Україні.

З системного аналізу наведених положень слідує, що причинний зв`язок встановлення інвалідності з формулюванням «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби», зважаючи на норми ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

Зважаючи на військову агресію російської федерації проти України та безпосередню участь позивача у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що підтверджується довідкою від 15.02.2024 р. №848, копія якої міститься в матеріалах справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для надання ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Щодо зазначеної відповідачем, у поданому відзиві на позовну заяву, підстави, як-то: відсутності необхідного пакету документів для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідність внаслідок війни, із переліком документів, суд зазначає наступне.

Підстава відмови у зв`язку з «відсутності необхідного пакету документів» не може бути самостійною, оскільки саме по собі право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, у відповідності до норм ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не може нівеліювати набутого позивачем права на встановлення відповідного статусу. Натомість, відповідач мав би вказати на означені недоліки, шляхом конкретизації відсутніх документів та наданням часу для їх надання, не застосовуючи факт їх відутності, як самостійну підставу для відмови у встановлені статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

З урахуванням зазначених норм, суд доходить висновку, що позивач, як особа з інвалідністю, яка встановлена безтерміново, що підтверджено відповідною довідкою МСЕК, набув статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та, як наслідок, право на отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, у зв`язку з чим позовна вимога щодо визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, підгягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Суд не наділений відповідними повноваженнями щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та, як наслідок, видати відповідне посвідчення, оскільки це відноситься до дискреційних повноважень Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради.

Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради має повторно вирішити питання щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

Тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом, зокрема, зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, за наслідками розгляду якої було оформлено відмову від 20.09.2024 р., з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом місячного строку з моменту набрання законної сили рішення суду, суд зазначає наступне.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено у ст. 382 КАС України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги позивача про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, подати до суду звіт про повне виконання судового рішення протягом місячного строку з моменту набрання законної сили рішення суду.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх».

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують».

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в наступній редакції:

-визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;

-зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, за наслідками розгляду якої було оформлено відмову від 20.09.2024 р., з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради.

Керуючись ст.ст. 241-246, 262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, ідентифікаційний код юридичної особи 03192187, щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, за наслідками розгляду якої було оформлено відмову від 20.09.2024 р., з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька