Рішення

від 30.10.2024 по справі 200/5771/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року Справа№200/5771/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ 44070187) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області № 0039334610 від 04.05.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафу у розмірі 4635,43 грн. за період з 23.04.2013 до 14.02.2018, пені у розмірі 34 270,33 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оспорювана вимога прийнята з порушенням вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI та підлягає скасуванню, оскільки на момент її прийняття вона знаходилася та здійснювала господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції та у зв`язку з цим звільнена від сплати єдиного внеску на підставі приписів пункту 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI та Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції".

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-ти денний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб подання до суду: доказу надіслання до електронного кабінету Головного управління ДПС у Донецькій області копії позовної заяви та доданих до неї документів.

26.08.2024 на адресу суду від позивача надійшли докази надіслання до електронного кабінету Головного управління ДПС у Донецькій області копії позовної заяви та доданих до неї документів

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Зобов`язано відповідача подати до суду: належним чином засвідчені документи на підставі яких Маріупольським ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області прийнято рішення № 0039334610 від 04.05.2018 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафу у розмірі 4 635,43 грн. за період з 23.04.2013 до 14.02.2018, пені у розмірі 34 270,33 грн.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

16.09.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що Законом України № 1669-VII від 02.09.2014 «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набрав чинності 15.10.2014, у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (9-4) такого змісту: "9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідач вказав, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України "Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України".

30.04.2018 на офіційному веб - сайті Президента України було розміщено новину про те, що Президент України підписав Указ, яким завершується АТО і починається Операція Об`єднаних Сил із забезпечення національної безпеки і оборони. Тобто Президент України офіційно оголосив про завершення АТО.

Також відповідач зазначив, що згідно з переліком територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (зі змінами), Маріупольський район включено до Переліку територій окупованих Російською Федерацією, у зв`язку з чим не має можливості надати рішення від 04.05.2018 № 0039334610.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 09.02.1994, за адресою: АДРЕСА_2 , вид діяльності: 47.82 роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом та взуттям, що підтверджується даними з єдиного реєстру ЮО та ФОП станом на 19.08.2024 та перебуває на обліку в ГУ ДПС (Центральна ДПІ (Центральний район м. Маріуполь) з 09.02.1994 як фізична особа-підприємець, платник податків за основним місцем обліку, з 01.01.2012 по теперішній час перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного внеску з 02.08.2000, що підтверджується відповіддю ГУ ДПС у Донецькій області на адвокатський запит від 19.02.2024 № 1625/6/05-99-13-03.

Місто Маріуполь на момент спірних правовідносин входило до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.

У спірному періоді позивач у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI була платником єдиного внеску, що перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному реєстрі боржників станом на 19.08.2024 позивачу стало відомо про наявність виконавчих проваджень № 54086248 та № 62615519 за документами що видало ГУ ДПС у Донецькій області.

З метою надання інформації про наявність не виконаних податкових зобов`язань перед державою в особі ГУ ДПС у Донецькій області, зокрема податкових повідомлень-рішень, постановлених щодо ФОП ОСОБА_1 , позивач 12.02.2024 через свого представника звернулася до відповідача із адвокатським запитом.

Листом відповідача від 19.02.2024 № 1625/6/05-99-13-03 позивача повідомлено, що згідно із даними ІКС ДПС станом на 16.02.2024 ФОП ОСОБА_1 має податковий борг з:

- єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 149,60 грн., підстава виникнення несплата податкових зобов`язань платника податків, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, період виникнення 20.03.2022 20.01.2023;

- з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особам, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 266,43 грн., дата виникнення 29.09.2021; підстава виникнення несплата податкових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 17.03.2021 № № 0223763-2413-0581 та 0223764-2413-0581.

Згідно із даними ІКС ДРС станом на 16.02.2024 ФОП ОСОБА_1 має заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 099,32 грн., період виникнення 17.06.2018 11.03.2022, яка утворилась з наступних підстав:

- залишок несплаченої пені у сумі 865, 76 грн за рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 04.05.2018 № 0039334610 по розрахунку фінансових санкцій та пені за несвоєчасну сплату по єдиному внеску № 00981/05-99-46-10/2275917625 від 04.05.2018, дата нарахування (термін сплати) - 17.06.2018;

- несплата розрахункових сум нарахувань фізичній особі-підприємцю, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, здійснених в автоматичному режимі на центральному рівні, а саме: 19.07.2018 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018); 19.10.2018 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018); 21.01.2019 2457,18 грн. (за ІV квартал 2018); 19.04.2019 2754,18 грн. (за І квартал 2019), 19.07.2019 2754,18 грн. (за ІІ квартал 2019); 21.10.2019 2754,18 грн. (за ІІІ квартал 2019); 20.01.2020 2 754,18 грн. (за ІV квартал 2019); 21.04.2020 2078,12 грн. (за І квартал 2020); 20.07.2020 1039,06 грн. (за ІІ квартал 2020); 19.10.2020 3178,12 грн. (за ІІІ квартал 2020); 19.01.2021 2200 грн. (за ІV квартал 2020);

- несплата самостійно нарахованого внеску за 2021 рік за даними Додатку 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» по податковій декларації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 від 17.01.2022 № 9421034053 9 350 грн., дата нарахування 11.03.2022.

Також повідомлено, що рішення від 04.05.2018 № 0039334610 надається у вигляді витягу ІТС ДПС в електронній формі, оскільки приміщення ГУ ДПС в м. Маріуполь Донецької області було захоплене збройними формуваннями Російської Федерації, а тому надати рішення з доказами про його надсилання та вручення немає змоги.

Позивач із рішення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області № 0039334610 від 04.05.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафу у розмірі 4635,43 грн. за період з 23.04.2013 до 14.02.2018, пені у розмірі 34 270,33 грн. не погоджується, а тому з метою його скасування звернулася до суду із цим позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 1 і 12 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Приписами абз. 1 та 2 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI врегульовано, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця

Платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Стаття 25 Закону № 2464-VI регламентує заходи впливу та стягнення, ч. 1 якої встановлює, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

На підставі ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

02.09.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII (далі Закон № 1669-VII) (який набув чинності 15.09.2014) з метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VII розділ VIII Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9-3 такого змісту:

"Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Відповідно до Закону України від 02.03.2015 № 219-VIII "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" пункт 9-3 вважається пунктом 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI.

Пунктом 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (який набрав чинності з 01.01.2016) було виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669-VII, але його положення були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI. Не було внесено зміни безпосередньо до Закону № 2464-VI щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) пункту 9-4 розділу VIII цього Закону.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на підставі прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2018 під час розгляду зразкової справи № 812/292/18.

Оскільки на підставі абз. 5 п.п. "у" п. 83 Закону України від 14.01.2020 № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (який набрав чинності 13.02.2020) пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI було виключено, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на підставі дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI до 12.02.2020 (включно).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.05.97 № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тому з 13.02.2020 платники єдиного внеску зобов`язані виконувати в повному обсязі обов`язки, покладені на них нормами Закону № 2464-VI (зокрема, статтею 6), включаючи сплату єдиного соціального внеску, а контролюючі органи зобов`язані вчиняти дії (виконувати обов`язки в межах визначених нормами Закону № 2464-VI), зокрема, щодо направлення вимоги про сплату недоїмки в разі її наявності.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 27.02.2024 у справі № 360/4568/20.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 26.06.2024 по справі № 360/4236/18.

Таким чином на час формування рішення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області № 0039334610 від 04.05.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску не втратила чинність норма пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, яка тимчасово звільняла платника від відповідальності та фактично обмежувала контролюючий орган у застосуванні заходів впливу та стягнення, зокрема щодо формування та направлення оскаржуваного рішення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що сформоване щодо позивача податковим органом рішення № 0039334610 від 04.05.2018 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд також підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15 вересня 2009 року), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia, заява N 55555/08, від 20 травня 2010 року), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia, заява № 35298/04; від 11 червня 2009 року), "East/West Alliance Limited" проти України (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, від 23 січня 2014 року), Краєва проти України від 13 січня 2022 року (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13 січня 2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару "помилку" не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов`язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).

Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).

"У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси".

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. Rysovskyy v. Ukraine, § 70- 71).

Іншими словами, має існувати розумне співвідношення домірності між засобами, що їх було застосовано, та метою, яку прагнуть досягти (див. East/West Alliance Limited v. Ukraine, § 168).

Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практику щодо розуміння принципу належного урядування з п`яти головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).

У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов`язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Особливо небезпечно допускати відступ суб`єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб`єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.

Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX вважається законним у разі дотримання таких умов:

1) дискреційне повноваження передбачено законом;

2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області № 0039334610 від 04.05.2018 про застосування до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску штрафу у розмірі 4635,43 грн. за період з 23.04.2013 до 14.02.2018, пені у розмірі 34270,33 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.С. Духневич