Рішення

від 30.10.2024 по справі 240/26250/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/26250/23

категорія 113060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Магнітрон-4С" до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Магнітрон-4С" (далі - позивач, підприємство, ПП "Магнітрон-4С") із позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - відповідач, ДСНС), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

- визнати протиправним дії ДСНС України, що обмежують права суб`єкта господарювання керуватись положеннями Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" під час проведення ідентифікації об`єкта підвищеної небезпеки, керуючись положеннями п.3 ч.1 ст.5 КАС України;

- зобов`язати ДСНС України утриматись від вчинення дій по незаконному обмеженню права суб`єкта господарювання керуватися положеннями Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" під час трактування неоднозначності положень законів та нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, керуючись положеннями п.3 ч.1 ст.5 КАС України.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що листом ДСНС від 29.08.2023 №26-16172/262-1 на звернення позивача від 18.08.2023 з проханням надати роз`яснення щодо наявності у суб`єкта господарювання права застосування положень Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" у разі виявлення неоднозначного (множинного) трактування положень "Порядку ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки та їх обліку", затвердженого ПКМУ від 13.09.2022 №1030 під час проведення ідентифікації об`єкта підвищеної небезпеки, відповідач порушив права та інтереси підприємства.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що ПП "Магнітрон" в порядку Закону України "Про звернення громадян" до ДСНС України було подано заяву від 14.08.2023 №М-882 щодо надання інформації стосовно проведення ідентифікації об`єкта підвищеної небезпеки, за результатами розгляду якої відповідачем було надано обґрунтовану відповідь листом від 17.08.2023 №261-15521/262-1. Вказує, що 18.08.2023 ПП "Магнітрон" після отримання зазначеної відповіді було подано до ДСНС скаргу №894. Відповідачем розглянуто вказану скаргу у межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, про що повідомлено позивача листом від 29.08.2023 №26-16172/262-1. Вважає, що фактично між позивачем і відповідачем виникли публічно-правові правовідносини щодо розгляду звернень позивача, які врегульовані Законом України "Про звернення громадян". Стверджує, що за своїм змістом звернення позивача мають на меті не захист прав позивача від порушень з боку відповідача у публічно-правовому спорі, а по суті - намаганням за допомогою судового рішення визначити поведінку суб`єкта владних повноважень та спонукати його до певних дій, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, що виходить за межі превентивної функції судового контролю та не відповідає завданням і принципам адміністративного судочинства.

Позивач подав відповідь на відзив, ідентичний за доводами, вказаними ним в позовній заяві та заперечуючи викладені у відзиві обставини, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом безспірно встановлено, що 14.08.2023 ПП "Магнітрон-4С" звернулося до ДСНС України на офіційну електронну адресу gromad@dsns.gov.ua із заявою №М-882, у якій просило надати роз`яснення з приводу того, чи має право суб`єкт господарювання під час проведення ідентифікації об`єкта підвищеної небезпеки керуватися положеннями Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" у разі виявлення неоднозначного (множинного) трактування положень "Порядку ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки та їх обліку", затвердженого ПКМУ від 13.09.2022 №1030.

Розглянувши заяву позивача ДСНС України надано відповідь викладену у листі від 17.08.2023 №261-15521/262-1 та було повідомлено позивача про необхідність застосування під час проведення ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки відповідних положень статті 9 Закону України "Про об`єкти підвищеної небезпеки" та "Порядку ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки та їх обліку", затвердженого ПКМУ від 13.09.2022 №1030.

18.08.2023 ПП "Магнітрон-4С" звернулося до ДСНС на офіційну електронну адресу gromad@dsns.gov.ua зі скаргою №894, в якій повторно просило надати роз`яснення з питань аналогічних тим, які наведені у заяві від 14.08.2023 №М-882.

За результатами розгляду скарги відповідач листом від 29.08.2023 №26-16172/262-1 повідомив позивача, що Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не визначає процедуру проведення ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки. Натомість наголосив на необхідності застосовування суб`єктом господарювання під час проведення ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки виключно нормативно-правових актів, що регулюють питання проведення такої ідентифікації.

Позивач, не погоджуючись із відповіддю ДСНС України, викладену у листі від 29.08.2023 №26-16172/262-1, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа №800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №802/2678/15-а, від 03.08.2018 у справі №808/967/17, від 28.02.2019 у справі №683/182/17, від 24.04.2019 у справі №803/1184/17.

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п.2, п.7, п.8, п.9 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Відтак, із змісту зазначених зазначеної норми вбачається, що судовому захисту в адміністративних судах підлягає лише порушене право (свобода, інтерес), а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків позивача, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач фактично оскаржує доводи ДСНС при наданні відповіді від 29.08.2023 №26-16172/262-1. Тобто фактично оскаржуються не дії і не рішення відповідача, як суб`єкта владних повноважень щодо забезпечення права позивача на отримання інформації на звернення, а безпосередньо зміст відповіді, тобто правова позиція відповідача на поставлене питання.

Проте, відповідь ДСНС від 29.08.2023 №26-16172/262-1 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що створює певні наслідки, в тому числі, для позивача.

Відповідно, дії ДСНС з надання відповіді конкретного змісту не можуть бути оцінені на предмет законності, оскільки відповідь містить правову позицію суб`єкта владних повноважень, що конкретних наслідків не створює.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнанні або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб`єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Проте позивачем не надано обґрунтувань того, що обраний ним спосіб захисту є ефективним та спрямованим на відновлення його порушених прав.

У випадку порушення прав позивача особою, що виступає як суб`єкт владних повноважень, позивач не позбавлений права оскаржити конкретні дії або акти, що ним були прийняті та стосуються безпосередньо позивача.

За таких обставин, позивачем не доведено факт порушення його прав та інтересів шляхом надання ДСНС відповіді викладеної у листі від 29.08.2023 №26-16172/262-1, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного та системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю.

При цьому суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи відмову у позові та приписи ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати, здійсненим позивачем, які складаються зі сплаченого судового збору, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Магнітрон-4С" (вул.Степана Бандери, 9, кв.20, м.Житомир, 10029, код ЄДРПОУ 37671874) до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул.Гончара Олеся, 55А, м.Київ, 01054, код ЄДРПОУ 38516849) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович

30.10.24