Рішення

від 30.10.2024 по справі 300/6663/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. справа № 300/6663/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Григорука О.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лісодід Олег Валентинович до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лісодід Олег Валентинович, звернулася в суд із позовною заявою до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Виконавчим комітетом Яремчанської міської ради Івано-Франківської області рішенням №52 від 23.04.2024 протиправно відмовлено позивачу в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка, а тому слід вказане рішення скасувати та зобов`язати відповідача видати позивачу посвідчення відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №345 від 19.03.1996.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що внутрішньо переміщена особа ОСОБА_1 з квітня 2022 року постійно проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, що підтверджується довідкою ВПО №2618-75001010666 від 20.04.2022. Позивач у березні 2024 звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту. Однак, рішенням відповідача №52 від 23.04.2024 ОСОБА_1 відмовлено у видачі такого посвідчення, оскільки внутрішньо переміщені особи тимчасово проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту. При цьому зазначено, що в п.7 Положення №345 серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні. Представник позивача вказав, що відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні ОСОБА_1 має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, оскільки у Положенні №345 відсутня заборона у видачі відповідного посвідчення на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка підтверджує місце проживання особи. Вважає, що рішення відповідача щодо відмови у надання статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка є протиправними та просить визнати протиправним та скасувати рішення №52 від 23.04.2024 в частині відмови позивачу у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та зобов`язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради Івано-Франківської області видати позивачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 15,16).

Ухвала суду направлена відповідачу та ним отримана 09.09.2024, що підтверджується довідкою та інформацією про доставку електронного листа (а.с. 18).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 та фактичним місцем проживання за адресою - АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 20.04.2022 за №2618-7500101666 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (а.с.7).

Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо встановлення статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка.

Виконком Яремчанської міської ради рішенням від 23.04.2024 №52 відмовив позивачу у наданні статусу, де зазначено, що підстави для надання статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території гірського населеного пункту на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відсутні.

Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України від 15.02.1995 № 56/95-ВР Про статус гірських населених пунктів в Україні та Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон України Про статус гірських населених пунктів в Україні встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (ст.1 Закону України Про статус гірських населених пунктів в Україні).

Відповідно до статті 2 Закону України Про статус гірських населених пунктів в Україні перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 № 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 № 647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено місто Яремче Івано-Франківської області.

Згідно ст.5 Закону України Про статус гірських населених пунктів в Україні статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону України Про статус гірських населених пунктів в Україні.

Закон України Про статус гірських населених пунктів в Україні встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.

Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою №345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.

Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (п.1-2 Положення № 345).

Згідно п.4 Положення №345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.

Відповідно до п.7 Положення №345 посвідчення видаються таким категоріям громадян:

а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;

б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);

в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.

У відповідності до п.8 Положення №345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:

а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом;

б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи;

в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.

Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.

Згідно п.10 Положення №345 дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який

його видав, у разі:

а) зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті;

б) зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення);

в) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.

Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.

Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 № 1706-VII, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

У відповідності до ст.1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на вебсайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно частин 1-3 статті 4 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб).

Так, Президентом України 24 лютого 2022 року прийнято Указ №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Відповідно до пункту 1 Указу№64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжений Указами Президента України.

На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 № 389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Окрім того, частиною 3 статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як вже встановлено судом, у рішенні відповідачем зазначено, що внутрішньо переміщені особи проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту тимчасово, водночас Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.

Частиною 1 статті 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні від 05.11.2021 № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

У справі Новік проти України (заява № 48068/06, п. 19) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога якості закону у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі Волков проти України (заява № 21722/11, п.п. 170, 171) вказав, що вислів згідно із законом …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі Копп проти Швейцарії (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); якість закону передбачає, inter alia (з лат. серед інших речей і справ), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі С.G. та інші проти Болгарії (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39);

У справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02, п. 25) суд зауважив, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, п. 155).

Окрім цього, суд зазначає, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №822/524/18, із посиланням на положення ст.ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті охарактеризованого критерію якості закону суд зазначає, що у випадку встановлення невідповідності окремих положень закону вказаному критерію, суд повинен застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення такого закону.

Положеннями ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й враховуючи наявність в національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про протиправність рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №52 від 23.04.2024 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, в частині що стосується прав позивача.

З урахуванням вищевикладеного, на переконання суду довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є доказом постійного проживання особи на території гірського населеного пункту.

Статтею 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання від 11.12.2003 №1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

З аналізу наведеної норми слідує, що головною умовою терміну перебування є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік.

Як наслідок, оскільки позивач проживає більше шести місяців у гірському населеному пункті, зокрема в м. Яремче, суд дійшов висновку, що таке проживання, слід вважати постійним, а тому наявні всі підстави для надання позивачу відповідного статусу особи, що проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського та видачі посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Суд зазначає, що жодних доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

З огляду на вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області №52 від 23.04.2024 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка.

Зобов`язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04054286, вул. Свободи, 266, м. Яремче, Івано-Франківська область,78500) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04054286, вул. Свободи, 266, м. Яремче, Івано-Франківська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 970 (дев`ятсот сімдесят) гривень 00 копійок

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.