Постанова

від 30.10.2024 по справі 420/15071/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15071/24

Перша інстанція: суддя Василяка Д.К.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «СТАРОСІЛЛЯ» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

17 травня 2024 року приватне акціонерне товариство «СТАРОСІЛЛЯ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області: №5762/15-32-04-07-20/054147000 (Форма «Ш») від 14.02.2024 року; №5766/15-32-04-07-20/054147000 (Форма «Ш») від 14.02.2024 року; №5767/15-32-04-07-20/054147000 (Форма «Ш») від 14.02.2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

04 липня 2024 року представник позивача подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій представник позивача просить вирішити питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду 12 серпня 2024 року адміністративний заяву ПрАТ «СТАРОСІЛЛЯ» задоволено частково, стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу у стягнені витрат на правову допомогу. Зокрема, апелянт наголошує на не співмірності присудженої суми до складності справи.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової кореспонденції до електронного кабінету в підсистемі Електронний суд.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ГУ ДПС задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу разом з заявою надано до суду першої інстанції наступні документи: копію договору про надання правової допомоги б/н від 01.05.2024 року, копію додаткової угоди №1 від 01.05.2023 року, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 17.05.2024 року.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують факт отримання правової допомоги, однак обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, об`єму та складності справи є сума 5000 грн.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.

Статтею 30 Закону № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач наголошував, що позивачем не надано доказів сплати відповідної суми на користь адвоката, зокрема доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16.09.2013 № 481, зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за № 1686/24218.

Колегія суддів зауважує, що вказаний наказ Міндоходів від 16.09.2013 р. № 481 втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів № 261 від 13.05.2021 «Про затвердження типової форми, за якою здійснюється облік доходів і витрат фізичними особами - підприємцями і фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення»).

В той же час, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, вимоги процесуального закону не ставлять у залежність можливість розподілу судових витрат від надання доказів їх понесення учасником справи. Визначальною обставиною є факт отримання правової допомоги під час судового розгляду. В даному випадку, фактичним підтвердженням отримання позивачем правової допомоги під час розгляду справи у суді є позовна заява, яка складена та подана представником позивача адвокатом Петровою А.В.

Також матеріали справи містять копію договору про надання правової допомоги б/н від 01.05.2024 року, копію додаткової угоди №1 від 01.05.2023 року, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 17.05.2024 року, які в своїй сукупності доводять отримання позивачем правової допомоги.

Отже, посилання апелянта виключно на відсутність доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності не спростовує отримання позивачем правової допомоги та не може вважатись визначальною обставиною для відмови позивачу у отримання компенсації понесених витрат.

При цьому ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

З огляду на вказане, суд першої інстанції мав підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

В аспекті наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката, тому співмірною є сума 5000 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 19 лютого 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 320, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.

Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко