Ухвала

від 30.10.2024 по справі 640/20234/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20234/19

УХВАЛА

30 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» про забезпечення позову товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

В 2019 році товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0289071207 від 04.04.2019, складене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2024 витребувано з Київського окружного адміністративного суду адміністративну справу № 640/20234/19 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення; зобов`язано Київський окружний адміністративний суд невідкладно направити адміністративну справу № 640/20234/19 до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2022 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишено без руху.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

В той же час, 28.10.2024 на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла від товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» заява про забезпечення позову (передана судді-доповідачу 29.10.2024), в якій позивач просить заборонити Головному управлінню ДПС у м. Києві вчиняти дії щодо стягнення податкового боргу за податковим повідомленням-рішенням від 04.04.2019 №0289071207, яким до товариства як платника податку на додану вартість, застосовано штрафні санкції за порушення граничних строків реєстрації 24-х податкових накладних у загальному розмірі 668 219, 91 грн.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що 24.10.2024 на підставі рішення заступника начальника ГУ ДПС у м. Києві від 22.11.2022 № 555/26-15-13-03-27 про стягнення коштів з рахунків у банках здійснено списання з рахунку товариства в АТ "Райффайзен Банк" 252 188,61 грн. податкового боргу по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг). З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідно до обставин справи, підстав та предмету позову, відповідним способом забезпечення, який сприятиме ефективному захисту та поновленню його порушених прав та інтересів, є встановлення відповідачеві заборони на вчинення дій щодо стягнення податкового боргу за оскаржуваним ППР. Обрання саме такого способу забезпечення позову повністю узгоджується з приписами частини другої статті 151 КАСУ, та є співрозмірним з заявленими позовними вимогами і відповідає меті інституту забезпечення адміністративного позову. При цьому, вжиття таких заходів не зумовить фактичного вирішення спору по суті, а забезпечить збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі. Крім цього, вжиття зазначеного заходу забезпечення не потягне за собою жодних негативних наслідків для прав та інтересів відповідача, оскільки в разі відмови у задоволенні позову виконання оскаржуваного рішення буде продовжено.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що вказана заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Дослідивши заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів звертає увагу на те, що останнім заявлено заходи забезпечення позову, які не відповідають предмету спору в даній справі та є передчасними, що суперечать нормам адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що заявником в заяві про забезпечення позову фактично викладено мотиви та доводи, які полягають у зобов`язанні відповідача вчинити певні дії, які відносяться до дискреції останнього, а більше того, вимоги щодо забезпечення позову виходять за межі позовних вимог, які фактично судом першої інстанції не розглядалися по суті.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції.

Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає, що заявником не доведено, а судом апеляційної інстанцій не встановлено і не підтверджено, у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою апелянта.

За даних обставин справи, колегія суддів доходить до висновку, що подаючи заяву про забезпечення позову позивач виходить з очевидних, на його думку, обставин протиправності податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується у справі № 640/20234/19, які, на думку колегії суддів, є передчасними. При цьому, заходи забезпечення позову, про які просить позивач, пов`язані з обставинами, які виникли вже після винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а саме з його виконанням, не стосуються підстав, якими обґрунтований адміністративний позов, та є фактично похідними.

Як вже було зазначено вище, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено існування обставин, визначених у ст. 150 КАС України, для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Зазначені заявником обставини не можуть бути підставою для забезпечення адміністративного позову без наявності підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах № 140/8745/21, № 440/9568/22, № 420/21952/21, № 160/20102/23.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 242-244, 250, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельні технології» про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.