Постанова

від 30.10.2024 по справі 380/9083/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/9083/24 пров. № А/857/21836/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року (головуючий суддя Костецький Н.В., м.Львів) у справі № 380/9083/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.04.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року.

Позов обґрунтовує тим, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини від 12.07.2021 року №139 капітана ОСОБА_1 з 12.07.2021 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Вказує, що 23.04.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 380/14891/22 перераховано та виплачено заборгованість з грошового забезпечення у розмірі 111 951,60 грн. Однак, відповідач не здійснив нарахування та не виплатив компенсацію втрати частини доходу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 12.07.2021 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 12.07.2021 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Скаргу обгрунтовує тим, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати компенсації втрати частини доходів, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу. Тобто механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби спеціальним законодавством передбачений. Цей механізм має свої відмінності, а тому доводи позивача про неврегульованість спеціальним законом вказаного питання є безпідставними. Апелянт звертає увагу, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Отже, законних підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у військовій частині НОМЕР_1 немає.

Крім того, рішення суду першої інстанції оскаржив і позивач. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що з рішення суду від 19.05.2023 у справі №380/14891/22 вбачається, що затримка з виплати позивачу грошового забезпечення виникла з 29.01.2020, а не з дня виключення позивача зі списків особового складу, як про це помилково зазначив суд першої інстанції. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а скаргу ОСОБА_1 задовольнити з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2021 № 139 капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі №380/14891/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29.01.2020 та з 01.01.2021 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 та з 01.01.2021 грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 відповідно.

Згідно з випискою по картковому рахунку на виконання вищевказаного рішення суду позивачу 23.04.2024 виплачені кошти в сумі 111 951,60 грн.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 12.07.2021 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (Порядок № 159).

Згідно з статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума місячного грошового забезпечення.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави апеляційному суду вважати, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Відповідно до статті 4 Закону №2050- III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічного змісту норми містяться у Порядку №159, які також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що основними умовами для виплати компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ та пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, вказані норми не містять обов`язку щодо звернення особи до уповноваженого органу з вимогою нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів.

Водночас, у Законі №2050-ІІІ та у Порядку №159 чітко встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Виходячи із системного аналізу норм права вбачається, що уповноважений орган, з вини якого виплачено несвоєчасно дохід, зобов`язаний виплатити громадянину суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Також, Верховний Суд у складі Судової палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20, відповідно) та дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

З огляду на викладене, Верховний Суд вказаній постанові дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Апеляційний суд, оглядаючи матеріали справи, зазначає наступне.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2023, відповідачем 23.04.2024 здійснено перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 та з 01.01.2021 грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має статус учасника бойових дій нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 відповідно на загальну суму 111 951,60 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Разом з тим, під час виплати заборгованості із грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати місячного грошового забезпечення.

Аналізуючи наведені вище норми та враховуючи правові висновки Верховного Суду, апеляційний суд зазначає, що оскільки відповідачем несвоєчасно виплачено позивачу місячне грошового забезпечення, яке є його доходом, відповідач зобов`язаний у місяці, в якому проведено виплату заборгованості самостійно нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати із 29 січня 2020 року по день її фактичної виплати 23 квітня 2024 року відповідно до Закону № 2050 та Порядку №159.

Проте, суд першої інстанції дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів має нараховуватися та виплачуватись з дня виключення позивача зі списків особового складу по день фактичної виплати.

Колегія суддів зауважує, що ані норми Закону №2050-ІІІ, ані Порядку №159 не містять положень які б пов`язували початок відліку часу нарахування та виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з датою виключення зі списків особового складу. Таким чином, з рішення суду від 19.05.2023 у справі №380/14891/22 вбачається, що затримка з виплати позивачу грошового забезпечення виникла з 29.01.2020, а не з дня виключення позивача зі списків особового складу, як про це помилково зазначив суд першої інстанції.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення з дня виключення позивача зі списків особового складу, є помилковими та свідчать про неправильне застосування норм Закону№2050-ІІІ та положень Порядку №159.

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі № 380/9083/24 скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 року по день фактичної виплати 23.04.2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний