Рішення

від 27.09.2024 по справі 442/7294/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/7294/24

Провадження №2/442/1743/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі головуючого - судді Крамара О.В., розглянувши в приміщенні суду в м.Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації про стягнення заборгованості за затримку розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

04.09.2024 позивач звернулася в суд з позовом до відповідача, в якому просить: стягнути з Відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації в її користь заборгованість за затримку розрахунку при звільненні середню заробітну плату в сумі 307350,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що до 07.04.2021 перебувала у трудових відносинах з Відділом освіти Дрогобицької районної державної адміністрації. Під час роботи їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату на суму 50517,29 грн. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №442/5303/22 стягнуто з Відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації щодо невиплати заробітної плати в сумі 50517,29 грн. Оскільки станом на 07 серпня 2024 року заробітна плата в сумі 50517,29 позивачу не виплачена, просить стягнути з відповідача середній розмір заробітної плати, у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, за період з 08.04.2021 по 07.08.2024 включно 307350,20 грн., де: 257,80 грн. розмір середньої заробітної плати; 859 кількість робочих днів в період з 08.04.2021 по 07.08.2024 включно.

Ухвалою від 05.09.2024 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред`явлення зустрічного позову. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

24.09.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача посилаючись на те, що предметом позову є вимога щодо стягнення заборгованості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яке за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, заохочувальною чи компенсаційною виплатою, відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з позицію ВП ВС у справі №910/4518/16 від 30.01.2019. Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не відноситься до спору про оплату праці, відтак ч.2 ст. 233 КЗпП України не підлягає застосуванню, тобто заявлені позивачем вимоги не відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці, які не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду. Разом з тим, надійшло письмове клопотання про застосування строків позовної давності у даній справі.

Дана ухвала надсилалась сторонам по справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 07.04.2021 перебувала у трудових відносинах з Відділом освіти Дрогобицької районної державної адміністрації, на посаді економіста (провідного економіста) централізованої бухгалтерії.

Відповідно до наказу Відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації №23 від 07.04.2021 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку з ліквідацією установи згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно довідки про доходи №149 від 15.04.2021 загальна сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за період січень 2021 по день звільнення квітень 2021 становить 50517,29 грн..

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21.12.2022 стягнуто з Відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації щодо невиплати заробітної плати в сумі 50517,29 грн.

Станом на 07 серпня 2024 року заробітна плата в сумі 50517,29 грн. позивачу не виплачена.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд також враховує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З наявних матеріалів справи вбачається, що процедура ліквідації відповідача розпочалась несвоєчасно, зокрема, як вбачається з розпорядження Дрогобицької районної державної адміністрації від 29.04.2021 №81 «Про припинення юридичної особи - відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації», вирішено припинити шляхом ліквідації юридичну особу - Відділ освіти Дрогобицької районної державної адміністрації.

Відповідно до ст.1 даної Конвенції, метою цієї Конвенції є термін «заробітна плата», який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до ч.1 ст.2 Конвенції, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Відповідно до ст. 12 Конвенції, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Окрім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організаціяповинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Приписи статті 117 КЗпП України в редакції до 01.07.2022 не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

Закон України № 2352-Х від 01.07.2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини,які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17.

Позивачем ставиться питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після ухвалення рішення суду від 21.12.2022 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, а саме з 08.04.2021 по 07.08.2024, оскільки суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів входять до структури заробітної плати, а остаточний розрахунок не проведений.

Оскільки компенсації втрати частини доходу не входить до складу сум, які підлягали до виплати у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому на них не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Статтею 233 КЗпП Українипередбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другоїстатті 233 КЗпПУкраїни, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній урішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Згідно частин першої, другоїстатті 233 КЗпПпрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення,а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Встановлені статтею 233КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Устатті 234 КЗпПпередбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Стаття 234 КЗпП Українине визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність має визначатися судом в кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, якщо строк звернення до суду, встановленийстаттею 233 КЗпПУкраїни, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Отже, встановивши, що позивач звільнений з роботи 07.04.2021, до суду з цим позовом звернувся 04.09.2024, при цьому підстави для стягнення середнього заробітку зазначені позивачем як не виплата компенсації втрати частини заробітку,на яку не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу, окрім того, позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку, встановлений ст. 233 КУпАП, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмовити у позові, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації про стягнення заборгованості за затримку розрахунку при звільненні відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Крамар