Рішення

від 25.10.2024 по справі 355/1622/24

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/1622/24

Провадження № 2/355/843/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2024 року Баришівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Чальцевої Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Ющенко Л.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Баришівської селищної ради Баварського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради Баварського району Київської області №90 від 16.02.2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Баришівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради № 90 від 16.02.2024р

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Морозівської сільської ради від 12 червня 2002 року №02-23/3-24 йому було наділено земельну ділянку площею 50 кв.м. під будівництво гаража по АДРЕСА_1 .

3 травня місяця 2007 року дана земельна ділянка використовувалась позивачем для зберігання бетонних блоків, розташованих по периметру земельної ділянки, щоби зацікавленим особам було зрозуміло, що дана земельна ділянка має користувача.

02 лютого 2024 року земельний відділ Баришівської селищної ради повідомив позивача у телефонному режимі, що до Баришівської селищної ради надійшла заява від ОСОБА_3 про те, що він здійснив самовільне зайняття земельної ділянки, наданої рішенням Баришівської селищної ради від 20.05.2019 №312-11-07 для будівництва індивідуального гаража її сину ОСОБА_4

06 лютого 2024 року при обстеженні наділеної позивачу земельної ділянки площею 50 кв.м. в с. Морозівка комісією з розгляду земельних спорів Баришівської селищної ради, яка проводилась за відсутності ОСОБА_4 , ним було надано комісії для огляду копію свідоцтва про право власності на земельну ділянку одного із суміжних землекористувачів та фотокопію архівного витягу №54 від 27.09.2021 року щодо рішення Морозівської сільської ради про наділ йому земельної ділянки 50. кв.м. по АДРЕСА_1 під будівництво гаража. При цьому, заявниця ОСОБА_3 вказала комісії на цю ж земельну ділянку як таку, що має адресу АДРЕСА_2 та підтвердила той факт, що на момент прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою її сину, фундаментні блоки на ділянці були вже встановлені. Після цього комісія проголосувала за звільнення позивачем земельної ділянки до 01.04.2024 року.

28 лютого 2024 року в земельному відділі Баришівської селищної ради позивачу видали рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради №90 від 16.02.2024 року з додатком у вигляді «Акту обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_2 від 06.02.2023 року», в якому жодним чином не згадується про надання позивачем комісії будь-яких документів чи копій із них.

З метою досудового врегулювання спору, 11 березня 2024 року він звернувся з заявою до сесії Баришівської селищної ради з проханням скасувати рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради №90 від 06.02. 2024 року на підставі ч.9 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки акт обстеження земельної ділянки, який затверджений вищезгаданим рішенням виконавчого комітету складений без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Своїм рішенням від 26.04.2024 року сесія Баришівської селищної ради відмовила позивачу у його проханні.

Як вбачається із акту обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Баришівської селищної ради №90 від 16.02.2024 року, в даному випадку сторонами земельного спору комісією з вирішення земельних спорів Баришівської селищної ради визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . З копії заяви, яка є у матеріалах справи вбачається, що заява про спір подана до Баришівської селищної ради ОСОБА_3 від імені свого сина ОСОБА_4 .

Відповідно до ст.242 Цивільного кодексу України, батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Оскільки ОСОБА_4 є повнолітнім то і представництво його перед третіми особами мало здійснюватися відповідно до ст.244 Цивільного кодексу України, тобто за дорученням.

Таким чином, комісією з вирішення земельних спорів Баришівскої селищної ради було прийнято до розгляду заяву про земельний спір від особи, яка не мала відповідних повноважень, в порушення вимог ч.1 ст. 159 Земельного кодексу України.

Крім цього, комісією з вирішення земельних спорів Баришівскої селищної ради було порушено строки розгляду заяви про земельний спір, передбачені ч.1 ст. 159 Земельного кодексу України, оскільки заява про земельний спір надійшла до Баришівської селищної ради 12.01.2024 року, а розглянута комісією лише 06.02.2024 року.

Відповідно до ч.2 ст. 159 Земельного кодексу України земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься.

Розгляд питання про земельний спір відбувся 06.02.20024 року, при першому вирішенні питання ОСОБА_4 при розгляді був відсутній, проте в протоколі засідання комісії із вирішення земельних спорів Баришівської селищної ради від 06.02.2024 року даний факт не зафіксований. Про наявність офіційної згоди ОСОБА_4 на розгляд питання за його відсутності, комісія його не повідомляла. Про перенесення розгляду питання про земельний спір на іншу дату пропозицій у членів комісії також не було.

Таким чином комісією з вирішення земельних спорів Баришівскої селищної ради було порушено порядок розгляду спору, передбачений ч.2 ст. 159 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст. 159 Земельного кодексу України рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради №90 від 16.02.2024 року з додатком у вигляді «Акту обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_2 » було передане позивачу в земельному відділі Баришівської селищної ради лише 28.02.2024 року, при цьому особа, котра передавала рішення, відмовилась поставити дату вручення документу. Тобто, комісією з вирішення земельних спорів Баришівскої селищної ради було порушено терміни передачі позивачу рішення, як стороні спору, передбачені ч.5 ст. 159 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 160 Земельного кодексу України, сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

06 лютого 2024 року при обстеженні наділеної позивачу земельної ділянки площею 50 кв.м, комісією з розгляду земельних спорів Баришівської селищної ради, ним було надано комісії для огляду фотокопію архівного витягу №54 від 27.09.2021 року щодо рішення Морозівської сільської ради про наділ йому земельної ділянки 50. кв.м. по АДРЕСА_1 під будівництво гаража. З невідомих причин комісія не взяла до уваги доказ позивача та не відобразила його в акті обстеження земельної ділянки, чим порушила його право, передбачене ст. 160 Земельного кодексу України.

11 березня 2024 року позивач письмово звернувся з заявою до голови комісії з вирішення земельних спорів Баришівської селищної ради Некрасової Марини Василівни з проханням переглянути висновок комісії, затверджений рішенням Виконавчого комітету Баришівської селищної ради № 90 від 16.02.2024 року з врахуванням доданого ним до заяви належним чином завіреного архівного витягу від 04.03.2024 року щодо рішення Морозівської сільської ради від 12.06.2002 року про наділ йомуземельної ділянки площею 50 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 159 Земельного кодексу України земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Оскільки позивач, за визначенням комісії з вирішення земельних спорів Баришівської селищної ради, є однією зі сторін земельного спору, а подана мною заява від 11 березня 2024 року безпосередньо стосувалася об`єктивного вирішення земельного спору по суті, то відповідно до вимог ч. 1 ст. 159 ЗК України така заява мала бути розглянута комісією у тижневий термін з дня подання, а рішення прийняте за результатами розгляду мало бути передане сторонам у триденний строк з дня його прийняття відповідно до ч. 5 ст. 159 Земельного Кодексу України.

Заяву позивача від 11.03.2024 року комісія з вирішення земельних спорів Баришівської селищної ради не розглядала. Натомість, Баришівська селищна рада своїм листом від 29.03.2024 року, за підписом заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_5 , повідомила позивача, що у комісії з розгляду земельних спорів немає підстав переглядати свій висновок щодо обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_2 від 06.02.2024 року.

Таким чином, не розглянувши по суті заяву від 11.03.2024 року з додатком у вигляді архівного витягу від 04.03.2024 року щодо рішення Морозівської сільської ради від 12.06.2002 року про наділ земельної ділянки площею 50 кв.м. по АДРЕСА_1 , комісія з вирішення земельних спорів Баришівської селищної ради порушила право позивача подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, передбачене ст. 160 Земельного кодексу України.

Крім цього, при розгляді земельного спору комісія кваліфікувала мої дії, що полягають у зберіганні будівельних матеріалів на спірній земельній ділянці, як факт самовільного зайняття мною земельної ділянки. Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного суду від 04.04.2019 у справі №910/2655/18.

Оскільки, станом на травень місяць 2022 року, позивач добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користувався земельною ділянкою для гаражного будівництва, то відповідно до ч.1 ст. 119 Земельного Кодексу України, набув право звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу даної земельної ділянки у власність. В зв`язку з веденням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 року, наслідком якого було заборонено безоплатну передачу земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації, тому скористатися своїм правом та реалізувати свій інтерес в отриманні земельної ділянки він не зміг по незалежних від нього обставинах.

З огляду на наведене вбачається, що комісія з розгляду земельних спорів Баришівської селищної ради при розгляді заяви ОСОБА_3 від 12.01.2024 року про земельний спір суттєво порушила вимоги ст. 159 та ст. 160 Земельного Кодексу України, які регламентують такий розгляд.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, який просив задовільнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.08.2024р. відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи позовної вимоги; надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив задовільнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач не визнав позовної вимоги; надав пояснення, аналогічні викладеним у відзові на позов, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно Архівного витягу № 54 від 27.09.2021р., № 24 від 04.03.2024р., 12.06.2002р. рішенням Морозівської сільської ради № 02-23/3-24 пунктом 8 було визначено: «наділити земельну ділянку 50 кв.м. по АДРЕСА_1 під будівництво гаража ОСОБА_1 » ( а.с. 14)

13.07.2006р. рішенням Морозівської сільської ради № 25-02-? «Про розгляд заяв громадян по земельних питаннях» де, пп.3 п. 10 визначено надати дозвіл на виготовлення проекту відводу земельної ділянки для будівництва гаража ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,03 га ( а.с. 36-44)

29.09.2011р. рішенням Морозівської сільської ради № 202-11-06 «Про уточнення адреси земельних ділянок для гаражного будівництва» п. 78 уточнено адресу земельної ділянки, а саме: АДРЕСА_3 , яка обліковується за ОСОБА_1 ( а.с. 46-50)

04.09.2012р. ОСОБА_1 звернувся до Морозівської сільської ради із заявою, в якій просив вилучити земельну ділянку69/1 площею 0,003 га для будівництва гаража по АДРЕСА_1 .

06.09.2012р. рішенням Морозівської сільської ради № 372-22-06 вирішено земельну ділянку№ 69/1 для гаражного будівництва за вищевказаною адресою вилучити у Позивача, за заявою останнього ( а.с. 57).

04.09.2012р. до Морозівської сільської ради надійшла заява від ОСОБА_6 (дочка Позивача), з проханням надати їй дозвіл на розробку Проекту землеустрою на вищезгадану земельну ділянку.

06.09.2012р. Морозівською сільською радою було прийнято рішення № 374-22-06 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для гаражного будівництва» . Дозвіл було надано ОСОБА_6 ( а.с. 57)

До Протоколу засідання двадцять другої позачергової сесії Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області від 22.02.2017р. № 22 долучено пояснювальну записку до заяви (клопотання) ОСОБА_1 . Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування (оренду), у якій зазначено: - 15.08.2013 Позивач звертався до сесії Морозівської сільської ради з заявою про вилучення земельної ділянки для гаражного будівництва по АДРЕСА_4 на користь його дочки ОСОБА_7 ( а.с. 52-55).

Рішенням сесії Морозівської сільської ради від 29.08.2013р. № 570-36-06, враховуючи той факт, що дана земельна ділянка є спільною з ділянкою 69/1 для гаражного будівництва по АДРЕСА_1 загальною площею 0,01 га обліковується за ОСОБА_6 вирішила залишити земельну ділянку АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 .

Станом на 23.03.2017 р. за ОСОБА_1 вже обліковується земельна ділянка для будівництва індивідуальних гаражів № НОМЕР_1 загальною площею 0,003 га.

Крім того, у 2017році ОСОБА_1 звернувся до Баришівського районного суду Київської області з позовом до Морозівської сільської ради Баришівського району Київської області, в якому просив визнати протиправною діяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді його заяви від 20.07.2017р. про поновлення дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва площею 0,01 га, за адресою АДРЕСА_1 , та зобов`язати Морозівську сільську раду розглянути вищезгадану заяву та надати відповідний дозвіл ( а.с.

Постановою Баришівського районного суду Київської області від 16.05.2017р. в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з відповідним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. 27.06.2017р. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 355/533/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанова Баришівського районного суду Київської області від 162.05.2017р. року без змін. Вищевказані судові рішення набули чинності ( а.с. 56-58)

Зі змісту судових рішень, які набули чинності, вбачається, що « 04.09.2012р. ОСОБА_1 звернувся до сесії Морозівської сільської ради із заявою про вилучення у нього земельної ділянки№ 69/1 площею 0,003 га, на користь своєї дочки ОСОБА_6 . В свою чергу, ОСОБА_6 в цей же день, звернулась із відповідною заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №№ 69/1.

Додатково, рішенням сесії Морозівської сільської ради, ОСОБА_6 була виділена земельна ділянка площею 0,007 га, за №№ НОМЕР_2 , яка також була раніше відведена позивачу. Таким чином, рішенням Морозівської сільської ради від 06.09.2012р. № 374-22-06 ОСОБА_6 , за попередньою згодою з позивачем, був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для гаражного будівництва в АДРЕСА_3 загальною площею 0.01 га, (0,003 га, земельна ділянка № НОМЕР_3 та земельна ділянка № НОМЕР_2 розміром 0,007 га)»

Також, станом на 05.05.2017 за позивачем обліковується земельна ділянка по АДРЕСА_5 площею 0,003 га, на яку виготовлена технічна документація із землеустрою.

20.02.201р.7позивач звернувсядо Морозівськоїсільської радиіз заявоюпро поновленнядозволу нарозробку проектуземлеустрою щодовідведення укористування земельноїділянки дляіндивідуального гаражногобудівництва площею0,01га заадресою:

АДРЕСА_6 витягу протоколу засідання сесії Морозівської сільської ради від 02.04.2017р. вбачається, що за вищевказаною заявою була зроблена доповідь інженером-землевпорядником сільської ради ОСОБА_8 , однак на голосування дане питання не ставилося, внаслідок чого позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки земельна ділянка № НОМЕР_4 , яка б знаходилася в межах Морозівської сільської ради Баришівської району, не обліковується, а заява ОСОБА_1 була розглянута на сесії Морозівської сільської раді Баришівського району Київської області, право позивача, яке б підлягало судовому захисту, відсутнє як і підстави для задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів не більше 0,01 гектара.

Крім того, пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Позивач вже оскаржував бездіяльність Морозівської сільської рали щодо нерозгляду його заяви від 20.02.2017р. про поновлення дозволу на розробку проекту землеустрою додо відведення у користування земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва площею 0,01 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, як було встановлено в ході судового розгляду справи, заява про виділення позивачу земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва площею 0,01 га вже була розглянута та задоволена відповідачем у 2006 році, результатом чого стало прийняття рішення від 13.07.2006р. № 25/10-02-V.

В подальшому, адреса такої земельної ділянки була уточнена, а її правовий статус не змінився.

Факт набуття права користування позивачем зазначеною земельною ділянкою підтверджений вищевказаними документами та судовими рішеннями.

Таким чином, заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва площею 0,01 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вже була розглянута та вирішена відповідачем по суті.

Вищенаведені твердження підтверджуються судовою практикою, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі 525/1225/15-14) Верховний Суд здійснив по суті тлумачення норм частини 4 статті 116 та частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, за яким не можна здійснювати набір декількох ділянок одного виду для їх приватизації в межах загальної норми.

Після отримання першої ділянки будь-якої площі (в межах загальної норми виду використання) буде вважатись, що право на безоплатну передачу у власність по даному виду використано, а «добір» землі за рахунок наступних ділянок буде прямим порушенням норм Земельного кодексу України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що за позивачем обліковується земельна ділянка № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,003 га.

Згідно вимог чинного законодавства, право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки громадянам України надається тільки один раз, і таким правом позивач вже скористався.

Крім того , суд звертає увагу, що позивачем ставиться питання про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради № 90 від 16.02.2024р. « Про затвердження акту обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_2 », у той час як згідно рішення Морозівської сільської ради № 202-11-06 «Про уточнення адреси земельних ділянок для гаражного будівництва» від 29.09.2011р. п. 78 уточнено адресу земельної ділянки, а саме: АДРЕСА_3 , яка обліковується за ОСОБА_1 ( а.с. 46-50) Документів, на підтвердження зміни/ уточнення адреси з АДРЕСА_7 , або на підтвердження надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва площею 0,01 га, за адресою: АДРЕСА_2 , позивачем ненадано.

З приводу процесуальних порушень, на які посилається позивач, зокрема, на процесуальні порушення під час розгляду заяви ОСОБА_9 , постановлення Акту обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_2 від 06.02.2024р. та винесення рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради № 90 від 16.02.2024р, суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справа № 813/1790/18 та від 22 травня 2020 року у справі № №825/2328/16, відповідно до якої порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним) або допущене порушення не впливає на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Верховний Суд також наголосив, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на поняття надмірного формалізму, який відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18 травня 2018 року у справі № 826/11106/17, від 28 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 826/15257/15, від 25 березня 2020 року у справі № 805/4508/16-а, від 20 травня 2020 року у справі № 809/1031/16, від 31 березня 2021 року у справі № 620/2520/20, від 19 травня 2021 року у справі № 210/5129/17, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21 та від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

Поняття «пуризм» (надмірний формалізм) було введено у правовий обіг ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Отже, «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зауважити, що суто формальні порушення ( порушення строку розгляду заяви, відсутність офіційної згоди заявника на розгляд заяви за його відсутності за умови не оскарження заявником вказаного рішення, порушення строку направлення відповідного Акту ) не можуть слугувати самостійною правовою підставою для скасування результатів розгляду такої заяви в цілому. Формальний недолік має місце тоді, коли він не призвів до порушення процедурних гарантій суб`єкта земельних відносин, який здійснює господарську діяльність, пов`язану з використанням та охороною землі, не спричинив наслідків, які унеможливили реалізацію останнім своїх прав, їх захист під час проведення перевірки. Процесуальні права позивача порушено не було, отже доводи останнього в цій частині є необґрунтованими та такими, що не призводять до автоматичного визнання відповідного « Акту обстеження земельної ділянки в АДРЕСА_2 » та рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради № 90 від 16.02.2024р. недійсними.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позов не є обґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 76, 81, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Баришівської селищної ради Баварського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради Баварського району Київської області №90 від 16.02.2024 року залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду через Баришівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 31.10.2024 року.

Суддя Баришівського

районного суду Т. В. Чальцева