Рішення

від 16.10.2024 по справі 638/5997/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/5997/20

Провадження № 2/638/473/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Рудської В.П., Морозової К.Д., Кріцак А.М., Кутоманової К.С., Межирицької В.Ю.,

позивача за первісним позовом ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом ОСОБА_2 ,

представників відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні залисудових засіданьДзержинського районногосуду м.Харковав порядкузагального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про встановлення порядку користування спільним майном та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про поділ майна подружжя, -

встановив:

Адвокат Лугова Ганна Анатоліївна звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_4 , в якому просить, з урахуванням уточнень визначити порядок користування спільним майном квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: виділити ОСОБА_1 в користування житлову кімнату загальною площею 27,1 кв.м; виділити ОСОБА_4 в користування житлову кімнату загальною площею 12,8 кв.м та житлову кімнату загальною площею 12,8 кв.м; залишити у загальному користуванні наступні приміщення: коридор загальною площею 26,7 кв.м, санвузол загальною площею 6,0 кв.м, кухню-студію загальною площею 41,1 кв.м, санвузол загальною площею 5,1 кв.м, балкон загальною площею 4,3 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 з 15.03.2008 року. Від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. За час шлюбу позивачем бул придбана трикімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було зареєстровано по частки за кожним з подружжя. Вказує, що не вдається мирним шляхом домовитися з відповідачем з приводу користування спільним майном, тому для захисту права власності виникла потребу у зверненні до суду з даним позовом.

Відповідачем поданодо судувідзив напозовну заяву,в якомузазначає просвою незгодуз позовнимивимогами.Вказує,що зпозивачем спільнопроживали звересня 2003року полистопад 2019року.За вказанийперіод нимибуло придбаноспільне майно:квартиру АДРЕСА_2 ,земельну ділянкудля садівництва№55розміром 0,052га,яка розташованау садовомутоваристві «Медик»Дергачівського районуХарківської області,частку ОСОБА_1 у статутномукапіталі ТОВ«Харківський заводенергетичних інновацій»в розмірі27250грн,частку ОСОБА_1 у статутномукапіталі ТОВ«Новотехелектро» врозмірі 20000грн.,автомобіль маркиNISSANмодель ХTRAIL,2009року випуску,державний номер НОМЕР_1 ,автомобіль маркиHYUNDAIмодель TUCSON,2008року випуску,державний номер НОМЕР_2 ,автомобіль маркиВАЗ модель211140,2008року випуску,державний номер НОМЕР_3 ,телевізор SamsungQE55Q62018року,діагональ 55;телевізор PHILIPS2007року,діагональ 32;мікрохвильова пічSamsung2018року;холодильник SamsungBRB260182018року;духову шафуSamsung2018року;індукційну варочнуповерхню Wirpool2017року,телевізор НОМЕР_4 ,2018року,діагональ 32;мікрохвильова пічPanasonic2008року;холодильник SamsungBRB260072017року;принтер Canon;монітор DELL;комп`ютер. На думку відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не містять у собі реальних ознак поділу майна так, щоб ним можливо було користуватися за умови наявності факту не проживання подружжя однією родиною. Вважає неможливим запропонований позивачем порядок користування квартирою та таким, що не вирішить існування спору. Крім того, вказує, що позивачем не доведено існування перешкод у користуванні майном, наполягає на відсутності порушень прав позивача. Також вказує, що позивач не звертався до неї із пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також представник відповідача у відзиві на уточнену позовну заяву зазначив про фактично позивачем не було ані не збільшено, ані зменшено позовні вимоги, також не були змінені ні предмет, ні підстава позову.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву та уточнення до неї, згідно якого вважає відзив необґрунтованим та безпідставним, а зазначені ОСОБА_4 обставини перекрученими та надуманими, а подання уточнень до позову таким, що відповідає процесуальному законодавству.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких наполягає на позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву.

16.07.2020року ОСОБА_4 подано досуду зустрічнийпозов до ОСОБА_1 ,в якомупросить встановитифакт сумісногопроживання однієюсім`єю безреєстрації шлюбуу періодз вересня2003року по15.03.2008року;визнати спільнимсумісним майномподружжя наступнемайно: квартиру АДРЕСА_2 , земельну ділянку для садівництва №55 розміром 0,052 га, яка розташована у садовому товаристві «Медик» Дергачівського району Харківської області, частку ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Харківський завод енергетичних інновацій» в розмірі 27250 грн, частку ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Новотехелектро» в розмірі 20000 грн., автомобіль марки NISSAN модель Х TRAIL, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки HYUNDAI модель TUCSON, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , автомобіль марки ВАЗ модель 211140, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , телевізор Samsung QE55Q6 2018 року, діагональ 55; телевізор PHILIPS 2007 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Samsung 2018 року; холодильник SamsungBRB 26018 2018 року; духову шафу Samsung 2018 року; індукційну варочну поверхню Wirpool 2017 року, телевізор НОМЕР_4 , 2018 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Panasonic 2008 року; холодильник SamsungBRB 26007 2017 року; принтер Canon; монітор DELL; комп`ютер.; здійснити поділ спільного майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , автомобіль марки NISSAN модель Х TRAIL, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; телевізор Samsung QE55Q6 2018 року, діагональ 55; телевізор PHILIPS 2007 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Samsung 2018 року; холодильник SamsungBRB 26018 2018 року; духову шафу Samsung 2018 року; індукційну варочну поверхню Wirpool 2017 року; залишити у особистій приватній власності ОСОБА_1 наступне майно: автомобіль марки HYUNDAI модель TUCSON, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки ВАЗ модель 211140, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , телевізор SamsungUE32M55, 2018 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Panasonic 2008 року; холодильник SamsungBRB 26007 2017 року; принтер Canon; монітор DELL; комп`ютер, земельну ділянку для садівництва №55 розміром 0,052 га, яка розташована у садовому товаристві «Медик» Дергачівського району Харківської області, частку ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Харківський завод енергетичних інновацій» в розмірі 27250 грн, частку ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Новотехелектро» в розмірі 20000 грн.; призначити на користь ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі 800000 грн.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначає,що сторониз вересня2003року поберезень 2008року фактичнопроживали однієюсім`єю заадресою: АДРЕСА_3 ,були пов`язаніспільним побутом,мали взаємніправа таобов`язки,у іншомушлюбі неперебували увказаний період.15.03.2008року сторониуклали шлюб,від якогомають двохдітей.У листопаді2019року ОСОБА_1 подано досуду заявупро розірванняшлюбу.Під чассумісного життя сторонаминабуто наступнемайно:квартиру АДРЕСА_2 ,земельну ділянкудля садівництва№55розміром 0,052га,яка розташованау садовомутоваристві «Медик»Дергачівського районуХарківської області,частку ОСОБА_1 у статутномукапіталі ТОВ«Харківський заводенергетичних інновацій»в розмірі27250грн,частку ОСОБА_1 у статутномукапіталі ТОВ«Новотехелектро» врозмірі 20000грн.,автомобіль маркиNISSANмодель ХTRAIL,2009року випуску,державний номер НОМЕР_1 ,автомобіль маркиHYUNDAIмодель TUCSON,2008року випуску,державний номер НОМЕР_2 ,автомобіль маркиВАЗ модель211140,2008року випуску,державний номер НОМЕР_3 ,телевізор SamsungQE55Q62018року,діагональ 55;телевізор PHILIPS2007року,діагональ 32;мікрохвильова пічSamsung2018року;холодильник SamsungBRB260182018року;духову шафуSamsung2018року;індукційну варочнуповерхню Wirpool2017року,телевізор НОМЕР_4 ,2018року,діагональ 32;мікрохвильова пічPanasonic2008року;холодильник SamsungBRB260072017року;принтер Canon;монітор DELL;комп`ютер. Зазначене майно було набуте під час спільного проживання подружжя, купувалось за спільно зароблені кошти для особистих цілей родини. При цьому позивач за зустрічним позовом просить виходячи як з найкращих інтересів дітей, які будуть мешкати разом із нею, визнати за нею в цілому право власності на квартиру АДРЕСА_2 . При цьому зобов`язується сплатити ОСОБА_1 кошти у розмірі 800000 грн. в якості компенсації частки останнього. Також позивачем запропоновано варіант поділу майна, викладений вище.

Представником відповідача за зустрічним позовом подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що квартира АДРЕСА_2 не може вважатись спільним сумісним майном подружжя, оскільки перебуває у сторін на праві спільної часткової власності. При цьому вказує на заниження її вартості ОСОБА_4 , повідомивши, що ОСОБА_1 було продано нерухоме майно, а отримані кошти пішли на ремонт зазначеної квартири. Не заперечує факт спільного сумісного проживання сторін в період з вересня 2005 року до укладення шлюбу. В іншому не заперечує, що зазначене ОСОБА_4 майно є спільною сумісною власністю, у зв`язку з чим воно підлягає поділу. Просила здійснити поділ майна у порядку, запропонованому ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_4 компенсацію невід`ємних поліпшень майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Представником позивача ОСОБА_4 подано до суду відповідь на відзив, згідно якого зазначає, що відповідач в рамках заявленого нею позову недоречно просить стягнути з неї компенсацію вартості поліпшень майна, оскільки свої позовні вимоги ним сформульовані у поданій заяві про встановлення порядку користування нерухомим майном. Також заперечувала обставини щодо поліпшень майна з боку ОСОБА_1 .. Наголошувала на необхідності припинення проживання в одному житловому приміщенні через негативний вплив цієї обставини на дітей.

Представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому піддала сумніву твердження позивача за зустрічним позовом щодо здійснення поліпшення нею спірної квартири. Заперечує проти неможливості спільного проживання у квартирі. Наполягає на позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву. Просить задовольнити первісний позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, а також частково задовольнити зустрічний позов з урахуванням позиції зустрічного відповідача та запропонованого порядку поділу спільного майна.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Шестака О.І. від 05.06.2020 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.08.2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 29.10.2020 року витребувано докази по справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями дана цивільна справа передана в провадження судді Цвірюка Д.В. 27.11.2020 року.

Ухвалами суду від 19.02.2021 року, від 29.04.2021 року, від 10.08.2021 року витребувано докази по справі.

Ухвалою суду від 27.10.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у заявах по суті справи, просили задовольнити та визначити порядок користування нерухомим майном. Клопотання про призначення відповідної експертизи у справі не заявляли. Щодо вимог за зустрічним позовом зазначили про часткове визнання позовних вимог, заперечуючи щодо поділу квартири АДРЕСА_2 , оскільки остання перебуває у спільній частковій власності сторін. При цьому не заперечували щодо встановлення факту спільного сумісного проживання сторін без реєстрації шлюбу в період з вересня 2005 року, а також погоджувались в визначенням вартості іншого майна, заявленого до розподілу. Просили розподілити майно у запропонованому ними порядку. Позивачем зазначено про відсутність іншого житла. При цьому заперечували проти компенсації частки у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_2 . Просив врахувати, що відповідач наразі має більшу зарплату, так як працює у Польщі та орендує там двокімнатну квартиру, фактично у спірній квартирі ніхто крім позивача не проживає. Просив суд свідчення батьків відповідачки не враховувати при вирішенні справи.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечував з підстав, викладених у заявах по суті справи. Клопотання про призначення відповідної експертизи у справі не заявляв. Підтримав вимоги за зустрічним позовом повністю. Зокрема, наполягав на визнанні права власності на квартиру в цілому за ОСОБА_4 .. Зазначав про неможливість проживання спільно в нормальних належних умовах без порушень прав дітей з урахуванням їх віку та складних взаємовідносин сторін. Повідомив, що наразі діти з матір`ю перебувають за кордоном, тому вважає, що предмет спору з приводу визначення порядку користування квартирою відсутній та неможливо його вирішити по суті.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, просив справу розглядати у відсутність представника служби у справах дітей.

Суд, заслухавши вступне слово позивача за первісним позовом та представників сторін, допитавши свідків, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст.83 ЦПК Українине було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК Україниособа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст.43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті і докази, надані разом із ними.

Суд, розглянувши позови в межах заявлених позовних вимог, дослідивши докази у справі, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 березня 2008 року, що також підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 від 15.03.2008 року.

Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу суду та Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 04 листопада 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Зазначене судове рішення набрало законної сили 07.12.2020 року.

Також встановлено, що сторони у справі від шлюбу мають спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того позивач за зустрічним позовом зазначає, що в період з вересня 2003 року по 2008 роки спільно сумісно проживали з відповідачем без реєстрації шлюбу.

Так, за приписами частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п..

Згідно із частинами 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, чоловік і жінка, які спільно проживають без шлюбу, можуть складати сім`ю, але статусу подружжя не набувають.

Пунктом 5 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства, закріпленому у статті 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 року із змінами та доповненнями, згідно якої домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, придбання один одному речей, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між останніми склались та мали місце протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2019 року, справа № 552/6659/16-ц, провадження № 61-36768св18.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 761/38043/17, провадження № 61-47739 св 18.

Представником позивача за зустрічним позовом на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю із відповідачем надано до суду фотографії спільного відпочинку без зазначення на них дати та часу.

Крім того, судом у якості свідків допитані ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ..

Свідок ОСОБА_7 повідомив, що з ОСОБА_1 знайомий з 2004 року, працювали разом, перебуває у дружніх відносинах з ним. Відомо, що сторони по справі з 2005 року почали проживати разом, бачив в квартирі ОСОБА_1 жіночі речі з 2005 року. Також про обставину спільного проживання з ОСОБА_4 знав особисто від ОСОБА_1 ..

Свідок ОСОБА_8 , допитаний в судовому засіданні, повідомив, що він є чоловіком ОСОБА_10 - матері ОСОБА_4 .. З ОСОБА_1 знайомий з кінця 2002 - початок 2003 року, ОСОБА_4 знає з 1998-1999 років, разом працювали. З кінця 2003 року ОСОБА_4 почала жити разом з ОСОБА_1 по АДРЕСА_4 , бував у них у гостях.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні повідомила, що вона є мамою ОСОБА_4 .. Також показала, що ОСОБА_1 з дочкою разом проживали з 2003 року. Постійно їх навідувала.

ОСОБА_9 , допитана в судовому засіданні в якості свідка повідомила, що знає ОСОБА_1 як чоловіка своєї подруги. Показала, що сторони на початку літа 2003 року познайомились та почали проживати разом восени 2003 року, спочатку на квартирі Едуарда по АДРЕСА_4 , потім на новій квартирі на АДРЕСА_5 . Вони разом приходили до неї у гості, з ОСОБА_4 часто розмовляли по міському телефону. В гостях особисто не була.

Вирішуючи вимоги позивача за зустрічним позовом щодо факту спільного сумісного проживання з відповідачем без реєстрації шлюбу в період з 2003 по 2008 роки, суд виходить з наступного.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, щовідповідачем ОСОБА_1 не оспорюється факт спільного проживання з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу в період з вересня 2005 року по дату укладення шлюбу (15.03.2008 року), суд не має сумніву щодо добровільності визнання цієї обставини відповідачем та вважає за можливе встановити даний факт.

Разом із цим, спільне проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з вересня 2003 року по вересень 2005 року позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами.

Норми Сімейного кодексу України у статтях 57 та 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку.

Згідно ч.1 ст.57 СК Україниособистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗК України.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Оскільки законом презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов`язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладений на останнього.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Так, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такого ж правового висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, провадження №61-28343св18.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частина майна дружини та чоловіка є рівними.

Стаття 71 СК України передбачає, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 369 ЦК України передбачає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У статті 370 ЦК України зазначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 ЦК України.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить автомобіль марки NISSAN модель Х TRAIL, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , автомобіль марки HYUNDAI модель TUCSON, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , автомобіль марки ВАЗ модель 211140, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , земельна ділянки площею 0,052 га, розташована на території Дергачівської міської ради садове огородне товариство «Медик» за №55, Дергачівського району Харківської області. Зазначене також підтверджується копіями свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_6 , САК 030635, САА 438406, а також копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.10.2006 року №2738.

Також судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки придбані в період спільного проживання без реєстрації шлюбу, а також перебування у зареєстрованому шлюбі та за їхні спільні кошти.

Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що спільним сумісним майном, яке підлягає поділу між ними, є наступне майно: телевізор Samsung QE55Q6 2018 року, діагональ 55; телевізор PHILIPS 2007 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Samsung 2018 року; холодильник SamsungBRB 26018 2018 року; духову шафу Samsung 2018 року; індукційну варочну поверхню Wirpool 2017 року, телевізор НОМЕР_4 , 2018 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Panasonic 2008 року; холодильник SamsungBRB 26007 2017 року; принтер Canon; монітор DELL; комп`ютер.

Домовленість щодо поділу вказаного майна в позасудовому порядку між сторонами відсутня, шлюбний договір не укладався, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

За принципом рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, судом визнається, що вказане майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності - належить кожному з подружжя нарівні, і у разі поділу такого майна частки кожного з подружжя у ньому є рівними, тобто у кожного по частці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, вартість майна, що підлягає поділу, суд визначає з урахуванням домовленості сторін.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

- визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на автомобіль марки NISSAN модель Х TRAIL, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; телевізор Samsung QE55Q6 2018 року, діагональ 55; телевізор PHILIPS 2007 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Samsung 2018 року; холодильник SamsungBRB 26018 2018 року; духову шафу Samsung 2018 року; індукційну варочну поверхню Wirpool 2017 року;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на телевізор SamsungUE32M55, 2018 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Panasonic 2008 року; холодильник SamsungBRB 26007 2017 року; принтер Canon; монітор DELL; комп`ютер; залишити у власності ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя автомобіль марки HYUNDAI модель TUCSON, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки ВАЗ модель 211140, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за кожним право власності на частину земельної ділянки площею 0,052 га, розташовану на території Дергачівської міської ради садове огородне товариство «Медик» за №55, Дергачівського району Харківської області.

Також слід стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відступ від ідеальної частки у праві спільної власності у розмірі 36000 гривень.

При цьому зауважує, що корпоративні права, про розподіл яких заявлено позивачем за зустрічним позовом, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя щодо спільних коштів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Тому, майно господарського товариства належить йому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику) товариства та його подружжю (колишньому подружжю).

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу, таке майно, належить на праві власності самому товариству і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, в разі передання подружжям свого майна як вкладу, для участі одного з них у товаристві, зазначене майно стає власністю такого товариства, а подружжя набуває право на частку в статутному капіталі такого товариства.

Подружжя розпоряджається майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі №911/2780/20.

Аналогічний правовий висновок висловив і Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділу натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом абоє неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, відповідно до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ»не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).

Щодо квартири АДРЕСА_2 суд зазначає, що дане нерухоме майно належить сторонам на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2012 року, укладеного між ТОВ «Фірма «ЖИТЛОБУДІНВЕСТ» та ОСОБА_1 й ОСОБА_4 , та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Тимофєєвою О.В. та зареєстрованого за реєстровим №277.

Згідно змісту договору ОСОБА_1 та ОСОБА_4 набули право власності на зазначене нерухоме майно в рівних частках кожний (по частки).

З огляду на викладене, спірна квартира не є спільним сумісним майном подружжя, а отже не підлягає поділу в порядку ст.ст.69, 70 СК України.

Крім того, позивач за первісним позовом заперечував проти компенсації вартості його частки у спільному майні, а отже вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на зазначене майно в цілому до задоволення не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_2 суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Важливість етапу дослідження доказів для оцінки доказів полягає в тому, що забезпечується формування внутрішнього переконання суддів одразу з моменту надходження справи до суду і прийняття доказів, на етапі дослідження доказів, у процесі детального аналізу кожного з них у суду є можливість оцінити докази у своїй сукупності та порівняти їх, оскільки належна оцінка судом наявних у справі доказів є однією з гарантій права особи на справедливий судовий розгляд, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 6) роль мотивувального судового рішення полягає в тому, що судом були досліджені всі надані докази і аргументи сторін.

Європейський суд з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року дійшов висновку, що хоч суд і не повинен надавати відповідь на кожен аргумент сторони, проте судовий розгляд не можна вважати справедливим, якщо суд залишив без уваги ключові докази - вирішальні з точки зору фінального рішення суду.

Таким чином, оцінка доказів є завершальною стадією процесу доказування у цивільному судочинстві.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Аналізуючи дану статтю слід зазначити, що судова експертиза як один із засобів доказування сприяє всебічному, повному й об`єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.

Окрім того, відповідно до положень ч. 2 ст.116 ЦПК України призначення експертизи є способом забезпечення доказів.

За правилами ч.2 ст.102 ЦПК України- предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, єдиним доказом визначення порядку користування спільним майном у зазначеній справі міг би бути висновок будівельнотехнічної експертизи.

Проте, позивач та його представник не скористались своїм правом, не заявили клопотання про проведення експертизи, а наполягали на визначеному позивачем порядку користування майном.

За правилами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Пунктом 4 частини 5 статті 12 ЦПК Українивизначено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ним прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, діючи на підставі ст.12 ЦПК України, з метою сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для забезпечення правильного та законного розгляду справи, неодноразово роз`яснював стороні позивача про можливість заявлення клопотання про проведення експертизи, від проведення якоїостанні категорично відмовились.

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні первісного позову та часткове задоволення зустрічного позову.

Оцінюючи аргументи, викладені сторонами по справі в судовому засіданні та у заявах по суті справи, суд в тому числі керуєтьсяпрецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 провстановлення порядкукористування спільниммайном залишити без задоволення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на автомобіль марки NISSAN модель Х TRAIL, 2009 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; телевізор Samsung QE55Q6 2018 року, діагональ 55; телевізор PHILIPS 2007 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Samsung 2018 року; холодильник SamsungBRB 26018 2018 року; духову шафу Samsung 2018 року; індукційну варочну поверхню Wirpool 2017 року.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на телевізор SamsungUE32M55, 2018 року, діагональ 32; мікрохвильова піч Panasonic 2008 року; холодильник SamsungBRB 26007 2017 року; принтер Canon; монітор DELL; комп`ютер.

Залишити у власності ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя автомобіль марки HYUNDAI модель TUCSON, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 та автомобіль марки ВАЗ модель 211140, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 36000 (тридцять шість тисяч) гривень.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину земельної ділянки площею 0,052 га, розташовану на території Дергачівської міської ради садове огородне товариство «Медик» за №55, Дергачівського району Харківської області.

Визнати за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на частину земельної ділянки площею 0,052 га, розташовану на території Дергачівської міської ради садове огородне товариство «Медик» за №55, Дергачівського району Харківської області.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - залишити без задоволення.

Витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви до ОСОБА_4 залишити за позивачем.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3730 гривень 35 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 25.10.2024 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ;

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ;

третя особа: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,, ЄДРПОУ 23910928, м.Харків, пр.Науки буд.17-а.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк