Рішення

від 22.10.2024 по справі 509/6822/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/6822/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року смт Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.,

при секретарі Сірман Г.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача, адвоката Матерборчук Ю.В.,

представника відповідача, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області

про

визнання права власності,

за позовом

ОСОБА_1

до

Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області

про

скасування рішення органу місцевого самоврядування,-

ВСТАНОВИВ:

11листопада 2023року ОСОБА_1 в особі представника звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із зазначеними вище позовними заявами, в яких просить суд:

- визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,3004 га, що розташована через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю;

- визнати незаконними і скасувати рішення Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області від 23.10.2019 року №1281, від 13.02.2020 року № 1520 та від 13.02.2020 року № 1521, якими надано дозвіл на розробку технічної документації і передано у власність земельні ділянки площею 0,0664 га, 0,1 га та 0,1 га , що розташовані через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати їх з чужого незаконного володіння. При цьому просив суд поновити йому строк звернення до суду при оскарженні зазначених рішень Дальницької сільської ради.

В обох позовних заявах просив суд звільнити його від сплати судового збору.

Позовні заяви обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 отримав у 2000 році після смерті дружини ОСОБА_3 спадщину у вигляді житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та право користування земельною ділянкою площею 0,09 га під будинком. До складу спадщини також увійшло право на земельну ділянку (пай) площею 0,3004 га, яку його дружина отримала 1999 року, що посвідчується сертифікатом на право на земельну ділянку (пай) серії ОД №0560668, виданого Овідіопольською РДА. Ця земельна ділянка розташована через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , якою він та його покійна дружина користувалися та обробляли.

Позивач стверджує, що після смерті дружини прийняв спадщину та продовжував користуватися та обробляти зазначені земельні ділянки площею 0,09 га та 0,3004, зокрема, останньою, площею 0,3004 га - до грудня 2022 року, коли дізнався що зазначена земельна ділянка передана у власність іншим особам. Вважає, що відповідач протиправно передав земельну ділянку іншим особам, чим порушив його право добросовісного користувача, який користувався цією земельною ділянкою понад 15 років.

При цьому зазначає, що неодноразово звертався до Дальницької сільської ради із заявами про надання йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,3004 га, що розташована через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , але отримував відмови.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.11.2023 року (суддя Бочаров А.І.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №509\6822\23 за позовною заявою ОСОБА_1 про визнання права власності та звільнено позивача від сплати судового збору за подання до Овідіопольского районного суду Одеської області позовної заяви до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності.

Ухвалами Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.11.2023 року (суддя Гандзій Д.М.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 509/6845/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування, а від 10.01.2024 року - задоволено клопотання представника позивача та надана їй можливість участі у судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EASYCON.

За клопотанням представника позивача цивільні справи № 509/6845/23 та №509/6822/23 за позовами ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області були об`єднані в одне провадження та присвоєно справі №509/6822/23 з розподілом її судді Бочарову А.І.

В судовому засіданні позивач, перебуваючи в залі суду, та його представник, приймаючи участь в режимі відеоконференції, підтримали свої вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, які зазначені у наданому ним відзиві на позови, в задоволенні позовних вимог просив суд відмовити як безпідставних та таких, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.ст.10-13ЦПК Українисуд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950року іпротоколи донеї,згоду наобов`язковість якихнадано ВерховноюРадою України,та практикуЄвропейського судуз правлюдини якджерело права. Судзастосовує нормиправа іншихдержав уразі,коли цепередбачено закономУкраїни чиміжнародним договором,згода наобов`язковість якогонадана ВерховноюРадою України.

Цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст.76-83ЦПК Українидоказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними єдокази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.

Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Ст.89ЦПК України передбачено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суднадає оцінкуяк зібраниму справідоказам вцілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Ст.95ЦПК Українивстановлює,що письмовимидоказами єдокументи (крімелектронних документів),які містятьдані прообставини,що маютьзначення дляправильного вирішенняспору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п.26 Постанови ВСУ № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

За приписами ч.1. ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (ст. 12 ЗКУ).

Відповідно до ст. 81 ЗКУ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б)безоплатної передачііз земельдержавної ікомунальної власності; в)приватизації земельнихділянок,що булираніше наданіїм укористування; г)прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За приписами ст.116 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

2. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

3.Безоплатна передачаземельних діляноку власністьгромадян провадитьсяу разі: а)приватизації земельнихділянок,які перебуваютьу користуваннігромадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.1.ст.344ЦК Україниособа,яка добросовіснозаволоділа чужиммайном іпродовжує відкрито,безперервно володітинерухомим майномпротягом десятироків аборухомим майном-протягом п`ятироків,набуває правовласності наце майно(набувальнадавність),якщо іншене встановленоцим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Згідно ст. 119 ЗКУ громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно ізстаттею 118цього Кодексу в межах норм, визначенихстаттею 121цього Кодексу.

Позивач заявляє, що після смерті його дружини ОСОБА_3 у 2000 році він отримав спадщину у вигляді житлового будинку та право користування земельною ділянкою під будинком площею 0,09 га, та що до складу спадщини також увійшло право на земельну ділянку (пай) площею 0,3004 га, яку його дружина отримала 1999 року, що посвідчується сертифікатом на право на земельну ділянку (пай) серії ОД №0560668, виданого Овідіопольською РДА.

З позову ОСОБА_1 видно, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02.12.2008 року було задоволено його позовні вимоги та визнано за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак свідоцтва про право на спадщину на сертифікат на земельну ділянку, яка розташована через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що є підтвердженням зазначеного в позові, позивачем до суду не надано.

Суд констатує, що сертифікат на земельну частку (пай) засвідчує право власника на отримання земельної ділянки та містить дані про її вартість та площу в умовних кадастрових гектарах. Однак сертифікат на земельну частку (пай) не є підтвердженням права власності на саму ділянку й не встановлює її меж.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не було проведено передбачених законодавством дій для набуття права власності на земельний пай у порядку спадкування, що виключає реалізацію його права на отримання державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку.

Разом з тим, як видно з позову ОСОБА_1 , звертаючись до сільської ради із заявою про надання йому земельної ділянки площею 0,3004 га для ведення особистого селянського господарства за набувальною давністю, посилається як на підставу ще й на сертифікат на земельну частку (пай) , який його померла дружина отримала 1999 року, та просить визнати за ним в судовому порядку право власності саме на цю земельну ділянку, яка розташована через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , стверджуючи про відкритість та безперервність користування нею протягом більше 15 років.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст. 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п`ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність. На цю ж правовому норму та на ч.1 ст. 344 ЦК України посилається і сам позивач у своїй заяві.

Однак суд розділяє правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17274/17 (Постанова ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18), яка акцентує увагу на наступному: «Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності і це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка надалі претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності».

Таким чином, володіння позивачем земельною ділянкою площею 0,3004 га, що розташована через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі юридичного титулу- сертифікату на земельну частку (пай), який його померла дружина отримала 1999 року, виключає застосування набувальної давності.

У зв`язку із зазначеним, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,3004 га, розташовану через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки вона є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та судовій практиці.

Стосовно вимоги позивача визнати незаконними і скасувати рішення Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області від 23.10.2019 року №1281, від 13.02.2020 року № 1520 та від 13.02.2020 року № 1521, якими надано дозвіл на розробку технічної документації і передано у власність жителям Дальницької громади земельні ділянки площею 0,0664 га, 0,1 га та 0,1 га , що розташовані через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати їх з чужого незаконного володіння, позиція суду є наступною.

Твердження позивача про те, що Дальницька сільська рада Одеського району Одеської області протиправно передала земельну ділянку площею 0,3004 га, розташовану через дорогу навпроти його будинку за адресою: АДРЕСА_1 іншим особам, чим порушила права позивача як добросовісного користувача, не підтверджено належними, достатніми. достовірними та допустими доказами.

Рішенням Дальницької сільської ради від 25.05.2018 року № 293-VII "Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області" відмовлено позивачу в наданні земельної ділянки безоплатно у власність площею 0,3004 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с.Дальник Овідіопольського району Одеської області у зв`язку з тим, що генеральним планом с. Дальник та планом зонування території земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за запитуваним заявником місцем не передбачені.

За тією ж підставою відмовлено позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність зазначеної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області (рішення Дальницької сільської ради від 27.06.2019 року № 769-VII "Про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району Одеської області").

Згідно рішення Дальницької сільської ради від 26 жовтня 2011 року № 307-VI "Про затвердження генеральних планів сіл Дальник, Грибівка, Санжійка Овідіопольського району Одеської області" та наданого суду відповідачем витягу з генерального плану с. Дальник, земельна ділянка площею 0,3004 га, яка розташована через дорогу навпроти будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до земель житлової забудови.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Дальницькою сільською Одеського району Одеської області радою відмовлено позивачу в наданні земельної ділянки площею 0,3004 га, яка розташована через дорогу навпроти будинку за адресою: АДРЕСА_1 , безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Дальник Овідіопольського району цілком законно, на підставах, що передбачені Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У відповідності до вимог чинного законодавства та, зокрема, ЗК України були передані у власність громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 безоплатно у власність земельні ділянки площею 0,0664 га, 0,10 га та 0,10 га рішеннями Дальницької сільської ради рішеннями від 23.10.2019 року № 1289-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. України ОСОБА_4 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)", від 13.02.2020 року № 1520 -VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. України ОСОБА_5 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)", від 13.02.20202 року № 1521-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. України ОСОБА_6 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)".

Зазначені новостворені три земельні ділянки, що виділені із земельної ділянки, на яку претендував позивач, знаходяться через дорогу навпроти будинку за адресою: АДРЕСА_1 і раніше у власність нікому не передавалися.

Крім вимоги про скасування як протиправних позивачем не надано суду обґрунтованих та підтверджених належними допустимими доказами фактів, які б слугували підставами для визнання зазначених вище рішень Дальницької сільської ради незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Суд вважає, що Дальницька сільська рада, приймаючи рішення від 23.10.2019 року №1289, від 13.02.2020 року № 1520 та від 13.02.2020 року № 1521 діяла відповідно до закону, у спосіб та у порядку, що передбачені чинним законодавством. А отже відсутні законні та обґрунтовані підстави для скасування цих рішень сільської ради в судовому порядку.

Відтак, суд відмовляє також у вимозі позивача про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок площею 0,0664 га, 0,1 га та 0,1 га, що розташовані через дорогу навпроти будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та є законною власністю жителів села Дальник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі рішень Дальницької сільської ради від 23.10.2019 року №1289, від 13.02.2020 року № 1520 та від 13.02.2020 року № 1521, виходячи з наступного.

Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом"). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном на підставі, передбаченій законом. Для вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) характерно таке: -подається власником або титульним володільцем; - стосовно індивідуально визначених речей; - зміст позову становить вимога про повернення речі;-річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); - річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).

Оскільки позивач не підтвердив своє право володіння майном (земельною ділянкою) на підставі, передбаченій законом та не надав відповідні докази цього -свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, тощо, обставина щодо перебування майна (земельної ділянки) у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника не може бути встановлена судом. А отже, не може бути задоволено і в самому віндикаційному позові..

За загальними положеннямиЦПК Українина суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні поданого ним позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 76-83, 89, 95, 174-175,177, 200, 213, 228-229, 241-245, 258-259, 263-268, 272-273 ЦПК України, ст. 344 ЦК України, ст.ст.12,81,116,119,122 Земельного кодексу України, ЄСПЛ та його практикою, постановами ВП ВС ВП ВС від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18), від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц), суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області про визнання права власності, за позовом ОСОБА_1 до Дальницької сільської ради Одеського району Одеської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Овідіопольський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після розгляду справи апеляційним судом і прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 31.10.2024 року.

Суддя А.І.Бочаров