Постанова

від 24.10.2024 по справі 931/96/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 931/96/24 Головуючий у 1 інстанції: Безп`ятко О. І. Провадження № 22-ц/802/983/24 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики неукладеним за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 30 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Кінах Я. В. звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 27 травня 2021 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 укладений договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Локачинського районного нотаріального округу Волинської області Дильним І. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1017.

Позивач зазначав, що згідно з умовами договору він як позикодавець передав у власність відповідачу ОСОБА_4 як позичальникові грошові кошти готівкою у розмірі 150 000 грн, а останній зобов`язувався повернути йому таку ж суму грошових коштів у строк до 31 грудня 2022 року зі сплатою щомісячно відсотків за користування позикою у розмірі 1% річних. Договір позики не містить відмітки про отримання грошових коштів від ОСОБА_4 , як це визначено п. 5 договору, що свідчить про невиконання відповідачем умов договору. Станом на 30 січня 2024 року заборгованість відповідача за договором позики становить 159 248 грн 66 коп., з яких: 150 000 грн основна заборгованість, 7 625 грн 71 коп. інфляційні втрати, 1 622 грн 95 коп. штрафні санкції, передбачені п. 1 договору позики.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь грошові кошти за договором позики грошей від 27 травня 2021 року у розмірі 159 248 грн 66 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 592 грн 49 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

У березні 2024 року ОСОБА_4 через свого представника адвоката Котовича Б. В. звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 травня 2021 року між ним та ОСОБА_3 підписаний документ (договір позики грошей). Водночас у нього відсутній примірник договору позики, а про його зміст йому стало відомо лише після отримання позовної заяви ОСОБА_3 та додатків до неї.

Зазначав, що договір позики носить фіктивний характер оформленої угоди, дійсною метою якої була купівля земельної ділянки, яка знаходилась у його власності. Грошові кошти, які визначені цим договором, фактично ним не отримувались та йому не передавались, про що свідчать умови договору та відсутність розписки про отримання коштів. Земельна ділянка, яка була предметом купівлі у власність ОСОБА_3 не перейшла, оскільки останній не сплатив йому кошти за неї. Вказує, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом виключно факту укладення договору, але не передачі грошової суми позичальнику. Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Однак, передача грошей позикодавцем ОСОБА_3 не здійснювалась. Нотаріально посвідчений договір позики слід вважати укладеним лише у випадку, якщо такий договір позики містить в собі застереження про фактично завершене передання грошей (речей) позичальнику. За відсутності такого застереження, або іншого факту реальної передачі коштів позичальнику позикодавцем (наприклад, боргової розписки), нотаріальне посвідчення цього правочину не свідчить про його укладення сторонами.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд визнати договір позики грошових коштів від 27 травня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Дильним І. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1047 неукладеним, а також стягнути з ОСОБА_3 на свою користь понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Локачинського районного суду Волинської області від 21 березня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 та об`єднано вимоги за обома позовами в одне провадження.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 30 липня 2024 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики грошей від 27 травня 2021 року у розмірі 159 248 грн 66 коп., з яких: 150 000 грн основна заборгованість, 7 625 грн 71 коп. інфляційні втрати, 1 622 грн 95 коп. штрафні санкції.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просила вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішенню суду першої інстанції - зміні в частині розміру заборгованості за договором позики та судових витрат, із залишенням в решті рішення без змін, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 травня 2021 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 укладений договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Локачинського районного нотаріального округу Волинської області Дильним І. Г., зареєстрований в реєстрі за № 1017 (а.с.9, 123).

Пунктом 1 договору позики передбачено, що позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти готівкою у розмірі 150 000 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів зі сплатою щомісячно відсотків за користування позикою у розмірі 1% річних.

Згідно з п. 2 договору позики грошові кошти, які є предметом цього договору, мають бути передані позикодавцем та одержані позичальником при підписанні цього договору.

Відповідно до п. 3 зазначеного договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк до 31 грудня 2022 року включно, позичальник може достроково, до настання обумовленого строку, повернути позику позикодавцю, з виплатою відсотків, зазначених в п. 1 даного договору, за чотири місяці.

Повернення позики повинно бути здійснено шляхом передачі грошових коштів позичальником готівкою позикодавцю (п. 4 договору позики).

Згідно з п. 5 вказаного договору позика вважається повернутою у випадку наявності на примірнику цього договору відмітки позикодавця про одержання грошової суми, що позичалася.

В разі, коли позичальник своєчасно не поверне позикодавцю позику згідно із визначеним у п. 3 цього договору строком, позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в безспірному порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України (п. 6 договору позики).

З наведених вище умов договору позики грошей від 27 травня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) слідує, що позика передається позикодавцем позичальнику безпосередньо при підписанні сторонами цього договору готівкою. Підписанням цього договору позичальник підтверджує факт одержання від позикодавця грошових коштів у розмірі, визначеному у п. 1 цього договору. Підписаний позичальником договір є доказом передачі позики від позикодавця до позичальника.

Згідно з листом приватного нотаріуса Локачинського нотаріального округу Волинської області Дильного І. Г. від 03 травня 2024 року № 147/01-16 додаткові угоди та додатки до договору позики грошей від 27 травня 2021 приватним нотаріусом не посвідчувалися. Додаткового документу, що посвідчує факт передачі коштів, вищезазначеним договором позики сторонами договору передбачено не було. У п. 11 договору сторони засвідчили, що усі істотні умови, що стосуються позики, у тексті договору зафіксовані.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15 ЦК України, ч.1 ст. 16 ЦК України).

Отже, судовому захисту підлягають лише порушене, невизнане або оспорюване право особи, а також її законний інтерес.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків ст. 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Підставою первісного позову у цій справі є невиконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позивачу грошових коштів.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, закон не вимагає обов`язкового нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї зі сторін такий договір може бути нотаріально посвідчений (ч. 4 ст. 209 ЦК України). Виходячи з цього, для визначення факту укладення договору позики, нотаріальна форма договору не є визначальною.

Відповідно до ч. 4 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

ОСОБА_3 звертаючись до суду з первісним позовом вказував, що між ним та відповідачем 27 травня 2021 року укладений договір позики, згідно з умовами якого останній отримав у нього грошові кошти та зобов`язався повернути 150 000 грн у строк до 31 грудня 2022 року та сплатити відсотки за користування коштами. На підтвердження своїх доводів позивач надав суду письмовий договір.

Установивши, що відповідач отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти, що підтверджується письмовим, нотаріально посвідченим договором позики від 27 травня 2021 року, вказаний договір згідно з п. 5 його умови не містить відмітки про отримання позивачем грошових коштів від відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором позики.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики та сплати відсотків за користування нею, що було доведено позивачем.

Отже, зважаючи на вищенаведені обставини, висновок суду першої інстанції про стягнення основної суми боргу за договором позики від 27 травня 2021 року у розмірі 150 000 грн та відсотків за користування позикою, передбачених у п. 1 договору позики, у розмірі 1 622 грн 95 коп., є правильним та узгоджується з наведеними нормами матеріального права та встановленими у справі обставинами.

Водночас колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про задоволення вимог первісного позову ОСОБА_3 про стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_4 на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат за період з 01 січня 2023 року по 30 січня 2024 року у розмірі 7 625 грн 71 коп.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX передбачає звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання згідно з договором кредиту (позики), укладеним банком чи іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Вказаним Законом «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п. 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан, який діє і по даний час, тому відповідач як позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні передбачені законом підстави для стягнення з нього на користь позивача інфляційних втрат за період з 01 січня 2023 року по 30 січня 2024 року у розмірі 7 625 грн 71 коп.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за первісним позовом ОСОБА_3 підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 27 травня 2021 року у розмірі 151 622 грн 95 коп., з яких: 150 000 грн основна заборгованість, 1 622 грн 95 коп. відсотки за користування позикою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_4 свої вимоги мотивував тим, що дійсною підставою для укладення договору позики була купівля земельної ділянки, яка знаходилась у його власності, що свідчить про фіктивність договору позики. Проте, оскільки грошові кошти за договором позики він фактично не отримав, тому земельна ділянка, яка була предметом купівлі, у власність ОСОБА_3 не перейшла.

Водночас як встановлено судом першої інстанції, належна відповідачу ОСОБА_4 земельна ділянка із кадастровим номером 0722485200:04:000:0961, про яку він зазначав у зустрічному позові, на момент укладення договору позики грошей від 27 травня 2021 року перебувала в оренді у ТОВ «П`ятидні», строк дії договору 7 років, до 10 грудня 2024 року.

Довіреністю від 27 травня 2021 року ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з будь яких питань, в тому числі але не виключно при укладанні, зміні, розірванні, виконанні всіх дозволених законом угод, правочинів по управлінню та представництва його інтересів щодо належної йому на праві приватної власності земельної ділянки площею 1,7954 га, кадастровий номер 0722485200:04:000:0961, в тому числі з правом укладання, зміни та розірвання від його імені договорів оренди землі, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, подання заяв та будь-яких інших документів, які стосуються порядку виконання чи передбачені змістом вище вказаних правочинів на умовах, які будуть визначатись представником самостійно, на свій власний розсуд, виходячи із розумної доцільності. Довіреність видана строком на два роки та зберігає чинність до 27 травня 2023 року.

24 листопада 2023 року згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 березня 2024 року приватний нотаріус Володимирського нотаріального округу Гордійчук Б. І. зареєстрував право власності на згадану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу №4965 за ОСОБА_5 .

При цьому матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 вчиняв будь-які дії, право на які мав вчиняти згідно довіреності від 27 травня 2021 року щодо вказаної земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 .

Пунктом 8 договору позики також визначено, що договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, таким чином цей договір не носить фіктивної чи удаваної угоди, а також не є зловмисним.

Встановивши, що ОСОБА_4 не довів належними та достатніми доказами обставини того, що в момент укладення договору позики позивач не надав йому в борг грошові кошти, відтак цей договір не був спрямований на настання реальних наслідків, передбачених ним, а також що він є фіктивним в силу того, що дійсною метою його була купівля позивачем земельної ділянки, яка знаходилась у власності відповідача, суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Вищенаведені обставини, встановлені у цій справі, повністю спростовують доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 щодо неправильного вирішення судом першої інстанції зустрічного позову та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції. На підтвердження обставин, викладених в апеляційний скарзі, відповідачем та його представником належних та допустимих доказів не надано, висновки суду першої інстанції у зазначеній частині відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Суд першої інстанції надав правильну оцінку обставинам справи в межах заявлених зустрічних позовних вимог, правильно вирішив спір по суті у зазначеній частині.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Оскільки апеляційний суд у цій справі рішення суду у частині задоволення позовних вимог первісного позову змінює, тому відповідно змінює розподіл судових витрат. З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню понесені позивачем по справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог документально підтвердженні судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 512 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 9 000 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 30 липня 2024 року у цій справі в частині розміру заборгованості за договором позики та судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 27 травня 2021 року у розмірі 151 622 (сто п`ятдесят одна тисяча шістсот двадцять дві) гривні 95 (дев`яносто п`ять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 512 (одна тисяча п`ятсот дванадцять) гривень та 9 000 (дев`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: