Ухвала

від 31.10.2024 по справі 490/9645/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №490/9645/24

Провадження №2-о/490/294/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову у відкриття провадження

31 жовтня 2024 року м. Миколаїв

Суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Чаричанський П.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 ,

В С Т А Н О В И В:

Заявниця звернулася до суду з заявою в якій просить встановити факт, що самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ВЧА0666,

Метою встановлення вказаного факту визначає необхідність доведення існування права на звільнення з лав Збройних Сил України за підставою самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, що в свою чергу надасть їй можливість належним чином виконувати свої обов`язки щодо виховання своєї неповнолітньої дитини.

Дослідивши матеріали заяви встановлено наступне.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення розглядаються судом у окремому провадженні, яке належить до непозовного цивільного судочинства.

Відповідно до ч.1, п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Визначений у частині 1 статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19) вказано, що «для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».

Судом встановлено, що звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на статті 293, 316 ЦПК України, заявниця просить встановити факт самостійного виховання і утримання нею свого неповнолітнього сина. Метою встановлення вказаного факту є доведення існування права на звільнення з лав Збройних Сил України за підставою самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, та можливість належним чином виконувати обов`язки щодо виховання своєї неповнолітньої дитини.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено право військовослужбовців, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років на звільнення з військової служби під час мобілізації.

В своїй заяві заявниця хоче встановити у суді факт для отримання у майбутньому можливості звільнитися з військової служби.

Тобто встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_1 за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин останнього з Міністерством оборони України.

Встановлення даного факту не пов`язане з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.

За своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога заявника про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника зМіністерством оборони України щодо надання права на звільнення з військової служби, а тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а тому підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.

Жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявниці, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви, заявницею суду не надано.

Документів, які б підтверджували існування складнощів в звільнені з військової служби суду не надано. Також не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні вищевказаного питання (звільнення з військової служби) за відсутності судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Отже встановлення зазначеного факту зумовлене необхідністю довести наявність права у відносинах, що виникають у зв`язку з проходженням військової служби, а за такого, обставини самостійного виховання дитини військовослужбовцем, для звільнення з військової служби, повинні доводитись під час вирішення саме публічно-правового спору, у разі відмови заявниці у звільнені її з військової служби з цієї підстави та оскарження заявницею такої відмови компетентного органу у звільнені її з військової служби за зазначеною підставою, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин, факт самостійного виховання дитини матір`ю не може бути встановлений у судовому порядку, внаслідок чого дана заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 186,258-261,293,315,353-355 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Військова частина НОМЕР_1 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Ухвала суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя П. О. Чаричанський