Рішення

від 31.10.2024 по справі 160/12982/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокуСправа №160/12982/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРСПЕЦРЕДУКТОР» про стягнення 10078,13 грн., -

УСТАНОВИВ:

20.05.2024р. через систему "Електронний суд" Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРСПЕЦРЕДУКТОР» та просить:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 10078,13 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем у 2023 році не було виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що становив 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю. Середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік складала 11 осіб, а середньооблікова чисельність працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є меншим ніж встановлено нормативом, тобто, відповідачем не виконано нормативу, який повинен складати 1 особу. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю наведеним законом передбачена відповідальність у вигляді застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, які складають 10078,13 грн., згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову. Вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій було надіслано відповідачеві у встановленому законодавством порядку, що підтвердженого копією квитанції від 07.03.2024р., однак, відповідач самостійно до 15.04.2024 р. вказаної адміністративно-господарської санкції у розмірі 10078,13 грн. не сплатив, тому позивач просить її стягнути з відповідача у судовому порядку (а.с.1-4, 8).

Ухвалою суду від 28.05.2024р. суддею Юхно І.В. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та розгляд справи по суті розпочато з 28.06.2024р. (а.с.12-13).

Надалі, 09.09.2024р. на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду за №460 д було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді у відставку та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу дана справи була розподілена судді Конєвій С.О. (а.с.29-30).

Ухвалою суду від 18.09.2024р. було прийнято дану адміністративну справу до свого провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі та запропоновано відповідачу - протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2023 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2023 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством самостійно заходів щодо пошуку працівників - осіб з інвалідністю, виходячи з вимог ст. ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.31).

Зазначена ухвала суду була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 19.09.2024р., що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи, згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у справі (а.с.33).

02.10.2024р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2023 році становила 1 особа, яка є керівником підприємства (а не 11, як зазначено позивачем), решта 10 працівників не включаються до середньооблікової кількості штатних працівників згідно норм наказу Державного комітету статистики від 28 вересня 2005 року № 286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників». В обґрунтування своїх доводів відповідач посилався на п.п. 2.6.1. п.2.6 розділу 2 вищенаведеної Інструкції, відповідно до якої не включаються до облікової кількості штатних працівників працівники, прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств, тобто зовнішні сумісники. Відповідач зазначив, що 10 осіб з 11 є працівниками ТОВ «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРСПЕЦРЕДУКТОР» за сумісництвом, на підтвердження чого відповідачем надано відповідні накази про прийняття на роботу за №№5-К, 6-К, 7-К, 8-К, 9-К, 10-К, 11-К від 23.12.2022р. та за №№12-К, 13-К, 14-К від 26.12.2022р., з яких вбачається прийом на роботу відповідних 10 працівників за сумісництвом. На додаткове підтвердження зазначеного, відповідач долучив копії Повідомлень про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту від 23.12.2022р. та 26.12.2022р., з яких вбачається: у розділі 5.Категорія особи** у зазначених Повідомленнях щодо зазначених вище 10 працівників зазначена за номером 2, що згідно з розшифровкою, зазначеною перед розділом 13 означає працівників за сумісництвом: «**Категорія особи: 1 наймані працівники за основним місцем роботи; 2 працівники за сумісництвом; 3 гіг-спеціалісти за гіг-контрактом; 4 особи на підставі цивільно-правових договорів». Отже, на переконання відповідача, зовнішні сумісники не включаються, як до середньооблікової кількості штатних працівників, так і до облікової кількості штатних працівників. Також, відповідач зазначив і про те, щодо суми судових витрат, які він поніс у зв`язку із розглядом справи становить 3000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу за підготовку відзиву на позов, у зв`язку з чим, надав докази понесених витрат, які він сплатив у зв`язку із розглядом цієї справи та просив стягнути їх на його користь з позивача. Таким чином, на підставі викладеного, враховуючи, що середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача становила менше 8 осіб, тобто нижче встановленого законодавством нормативу, відповідач вважає такі позовні вимоги позивача незаконними, необґрунтованими та безпідставними (а.с.35-37).

У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Отже, рішення у даній справі приймається судом 31.10.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).

Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини четвертої статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 12, 13 ст. 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).

Згідно з ч. 4 ст. 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частинами дев`ятою, десятою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов`язок щодо виконання нормативу та створення на підприємстві, зокрема, 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю виникає для тих підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, в яких середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає від 8 до 25 осіб.

Так, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, позивачем нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 10078,13 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача, що підтверджується відповідним розрахунком суми адміністративно-господарських санкцій (а.с.8).

При цьому, згідно наведеного розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік у відповідача становить 11 осіб (а.с.8).

Так, питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються наказом Державного комітету статистики від 28 вересня 2005 року № 286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» (далі Інструкція №286 ), дія якого поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Відповідно до п.2.1 розділу 2 Інструкції №286 передбачено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

Згідно п.п. 2.6.1 п. 2.6. розділу 2 Інструкції №286 визначено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників категорія працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.

З аналізу вищенаведених норм видно, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, визначені у пунктах 2.4, 2.5 згаданої Інструкції, окрім тих категорій працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств і вони не включаються до облікової кількості штатних працівників, відповідно до п.п. 2.6.1 п. 2.6. Інструкції.

Як встановлено судом, із матеріалів справи вбачається, що згідно з копіями наказів №№5-К, 6-К, 7-К, 8-К, 9-К, 10-К, 11-К від 23.12.2022р. та за №№12-К, 13-К, 14-К від 26.12.2022р. відповідачем було прийнято на роботу 10 працівників за сумісництвом (а.с.38-47).

Окрім цього, і зі змісту копій Повідомлень про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту (Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 413 ) від 23.12.2022р. та 26.12.2022р., вбачається прийняття зазначених 10 осіб на роботу, відповідно до яких в розділі «5.Категорія особи**», категорія всіх прийнятих на роботу 10 працівників зазначена за номером 2, що згідно з розшифровкою, зазначеною перед розділом 13 означає працівників за сумісництвом (а.с.49-51).

Отже, із вищенаведених встановлених обставин та копій документів слідує, що відповідні 10 працівників (зовнішні сумісники), які відповідачем були прийняті на роботу за сумісництвом, не включаються як до середньооблікової кількості штатних працівників, так і до облікової кількості штатних працівників, згідно до вимог п.п.2.6.1 п. 2.6. Інструкції №286.

За викладених обставин та враховуючи те, що судом за наведеними вище документами встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2023 році становила 1 особа (керівник підприємства), що є нижче за норматив, встановлений статтею 19 Закону № 875-XII (від 8 до 25 осіб), суд приходить до висновку, що відповідач не мав обов`язку створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2023 році.

Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 10078,13 грн., оскільки порушення вимог ст.19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв`язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.8) є безпідставним та необґрунтованим.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, з урахуванням встановлених судом обставин справи щодо відсутності у відповідача обов`язку створення одного робочого місця для працевлаштування інваліда у 2023 році, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невиконання відповідачем вимог ст.19 Закону №875-XII щодо недотримання вимог законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2023р. на підприємстві відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищезазначеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вчинення відповідачем правопорушення щодо відсутності працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2023 році згідно наданих документів, судом не встановлена, позивачем не доведена та спростовується вище досліджуваними доказами, а відповідно, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.

Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн., суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З аналізу вищенаведених процесуальних норм вбачається, що розподіл витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката адміністративним судом можливо здійснити лише за наявності сукупності доказів, якими такі витрати підтверджуються, а саме: договору про надання правничої допомоги; детального опису, часу, використаного на виконання робіт, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Також, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката, позивачем надані до суду копії договору про надання правової допомоги №2709 від 27.09.2024р., свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ОСОБА_2 за №2053 від 21.09.2009р., ордер про надання правничої допомоги серії АЕ №1322279 від 27.09.2024р. та копія платіжної інструкції №479 від 30.09.2024р. про оплату за юридичні послуги згідно рахунку №РФ-2709 від 27.09.2024р. (а.с.48, 51-56).

Водночас, жодного детального опису, часу, використаного на виконання робіт адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягала сплаті за вказаним договором, відповідачем суду не надано.

А отже, суд приходить до висновку, що відсутність детального опису про те, які саме юридичні послуги були надані адвокатом відповідачеві за цим договором при розгляді цієї справи, не зазначення часу, витраченого на виконання роботи адвокатом, їх вартості, унеможливлює перевірку їх судом в частині співмірності цих витрат у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, тому у задоволенні клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб`єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «УКРСПЕЦРЕДУКТОР» про стягнення 10078,13 грн. - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва