Рішення

від 31.10.2024 по справі 240/14022/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/14022/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати з 25 липня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що становить три мінімальні заробітні плати (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік) та зобов`язання вчинити відповідні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, який постійно проживає в зоні безумовного (обов`язкового) відселення. З огляду на прийняття 17 липня 2018 року Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 уважає, що згідно положень статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі трьох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік). Однак, відповідач у проведенні нарахування і виплати такої доплати, на переконання позивача, протиправно відмовив, що і зумовило звернення до суду.

Ухвалою суду від 30 липня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

До суду надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

До суду 16.08.2024 надійшло клопотання відповідача про витребування доказів у Селецької сільської ради Коростенського району Житомирської області, у якій встановити факт реєстрації та постійного проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , із обов`язковим зазначенням документів, на підставі яких така довідка сформована. В обґрунтування клопотання зазначає, що з`ясування саме факту проживання позивача на території радіоактивного забруднення, має виняткове значення для визначення права особи на підвищення до пенсії на умовах ст. 39 Закону №796, а надані позивачем документи про реєстрацію місця проживання не містять неспростовних доказів такого факту, що унеможливлює правильне вирішення справи по суті.

У період з 19.08.2024 по 02.09.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Ухвалою суду від 03.09.2024 витребувано у Селецької сільської ради Коростенського району Житомирської області (вул. Жовтнева, 170, с. Селець, Народицький р-н, Житомирська обл., 11406. Код ЄДРПОУ 04346669) довідку, в якій підтверджується або спростовується факт реєстрації та постійного проживання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , із обов`язковим зазначенням документів, на підставі яких така довідка сформована.

До суду 10.10.2024 надійшов лист Народицької селищної ради Закусилівського Старостинського округу Коростенського району Житомирської області з тексту якого слідує, що зарестроване місце проживання ОСОБА_1 з 01.11.2023 по даний час за адресою: АДРЕСА_1 . До листа долучено довідку від 26.09.2024 №409 та акт від 16.09.2024 №17 про підтвердження фактичного місця проживання .

У період з 17.10.2024 по 30.10.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності, має статус громадянина, який постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС, та проживає в зоні безумовного (обов"язкового) відселення.

На своє звернення до відповідача щодо призначення та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в безумовного (обов"язкового) відселення, позивач отримав відмову, з огляду на те, що положення статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04 лютого 2016 року №987-VIII (далі Закон України №987-VIII) передбачають доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Оскільки такий Закон неконституційним не визнано, наведена правова норма не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Уважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до положень статті 46 Основного Закону громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Такі положення щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі Закон України №796-ХІІ).

Частина 1 статті 39 цього Закону у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала виплату громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення доплати у розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Право на таку ж доплату закріплювали положення частини 2 цієї ж правової норми для непрацюючих пенсіонерів, які проживають у такій зоні.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі Закон України № 76-VІІІ), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і включив до Закону України № 796-ХІІ статтю 39, яка передбачає виплату доплати виключно громадянам, які працюють у зоні відчуження та у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України № 76-VІІІ.

Конституційний Суд України у названому рішенні указав, що обмеження чи скасування Законом України № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина 2), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону України № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом України № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України № 796-ХІІ вказане рішення не містить.

За результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону України № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону України № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом України № 987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону України № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону України № 796-ХІІ до внесення змін Законом України № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції Закону України № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні у гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону України № 796-ХІІ.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в зобов`язання відповідача провести нарахування і виплату позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні безумовного (обов"язкового) відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України №796-ХІІ, підлягають задоволенню шляхом зобов`язання нарахувати і виплатити таку доплату в розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.

Такий висновок суду не протирічить положенням статті 71 Закону України №796-ХІІ.

Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Однак, положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону України №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду.

Так, у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду названої справи зазначено, що Законом України № 1774-VІІІ змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Аналогічна позиція викладена у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №140/16883/21, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року у справі №240/5904/22, Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі №320/3839/21, а також в ухвалі Верховного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №240/22845/22 про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні безумовного (обов"язкового) відселення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області(вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341)про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 25 липня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні безумовного (обов"язкового) відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 25 липня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні безумовного (обов"язкового) відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює трьом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

31.10.24