Рішення

від 30.10.2024 по справі 300/5958/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. справа № 300/5958/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Лісодід Олег Валентинович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Яремчанської міської ради (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 19.07.2024 №88 в частині відмови у наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка, зобов`язання видати посвідчення, громадянина який, проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України постановою №345 від 19.03.1996.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа з квітня 2022 року постійно проживає на території населеного пункту м.Яремче, якому надано статус гірського, що підтверджується довідкою №2618-5001297490 від 22.04.2022. У липні 2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту. Однак, рішення від 19.07.2024 №88, відповідач відмовив у видачі такого посвідчення, оскільки внутрішньо переміщені особи тимчасово проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту, зазначивши, що в пункті 7 Положення №345 від 19.03.1996 серед переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення, внутрішньо переміщені особи відсутні. Проте на думку, представник позивача, згідно Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" ОСОБА_1 має право на отримання статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, оскільки у Положенні №345 відсутня заборона у видачі відповідного посвідчення на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка підтверджує місце проживання особи. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач копію ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.08.2024 отримав 08.08.2024 о 05:19 год, шляхом надсилання в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.18).

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.

Згідно, довідки №2618-5001297490 від 22.04.2022 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою - АДРЕСА_1 та фактичним місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.8).

Розглянувши, заяву позивача про надання статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка, рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 19.07.2024 №88 "Про відмову в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту" відмовлено внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в додатку до рішення в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка. Згідно додатку до вказаного рішення виконавчого комітету міської ради від 19.07.2024, ОСОБА_1 внесено до списку внутрішньо переміщених осіб, яким відмовлено в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка. В оскаржуваному рішенні від 19.07.2024 №88 зазначено, що внутрішньо переміщені особи відсутні у переліку осіб, які мають право на отримання посвідчення. До Положення № 345 не внесено змін, які б врегульовували можливість надання статусу осіб, які проживають, працюють (навчаються) на території населеного пункту на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.6).

Не погоджуючись із відмовою суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано зокрема Законом України від 15.02.1995 за № 56/95-ВР "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, Закон № 56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.

До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (стаття 1 Закону № 56/95-ВР).

Відповідно до статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 № 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 № 647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено місто Яремче Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Згідно статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.

Суд зазначає, що Закон № 56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.

Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою № 345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.

Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (пункти 1, 2).

Згідно пунктом 4 Положення № 345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.

Відповідно до пунктом 7 Положення № 345 посвідчення видаються таким категоріям громадян: а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських; б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського); в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських; г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 8 Положення № 345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів: а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом; б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи; в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.

Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів.

Згідно пунктом 10 Положення № 345 дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який його видав, у разі: а) зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті; б) зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення); в) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.

Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.

Суд звертає увагу, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з приписами частини першої-третьої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина перша статті 5 Закону № 1706-VII).

Так, Президентом України 24.02.2022 прийнято Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року №2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року №254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року №3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX), Указом від 6 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року №3429-IX), Указом від 05 лютого 2024 року №49/2024, затвердженим Законом України від 06 лютого 02.2024 року № 3564-ІХ), в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, дія якого продовжена з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 № 389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Крім того, частиною 3 статті 7 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судом, у рішенні від 26.09.2023 № 85 відповідачем зазначено, що внутрішньо переміщені особи проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту тимчасово, водночас Закон № 1706-VII не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік.

Однак, суд зазначає, що у частині 1 статті 5 Закону № 1706-VII чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 05.11.2021 № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).

Приписами пункту 10 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1871-IX встановлено, що на період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно розділу І вказаного Переліку Бахмутський район Донецької області відноситься до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії - території можливих бойових дій.

При цьому, відповідно до пункту 10 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1 871-IX внутрішньо переміщена особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього постійного місця проживання. В статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 №1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.

З системного аналізу наведених норм слідує, що головною умовою терміну "перебування" є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік.

При цьому, суд не погоджується з твердженням відповідача про тимчасовість перебування позивача на території гірського населеного пункту, зважаючи на пряму законодавчу вказівку на те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи.

Таким чином, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №2618-5001297490 від 22.04.2022, є належним та допустимим доказом постійного проживання ОСОБА_1 на території гірського населеного пункту.

Відтак, враховуючи, що ОСОБА_1 проживає вже понад шість місяців у гірському населеному пункті, а саме в місті Яремче, тому, суд вважає, що таке проживання треба вважати постійним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, про наявність підстав для видачі позивачу відповідного посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, а тому рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 19.07.2024 №88 в частині відмови позивачу в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та видачі посвідчення встановленого зразка є протиправним та підлягає скасуванню.

Європейський Суд з прав людини у справі Волков проти України (заява № 21722/11, пункти 170, 171) вказав, що вислів згідно із законом …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі Копп проти Швейцарії (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); якість закону передбачає, inter alia (з лат. серед інших речей і справ), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі С.G. та інші проти Болгарії (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39);

У справі Михайлюк та Петров проти України (заява № 11932/02, п. 25) суд зауважив, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, п. 155).

В справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини вказав, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №822/524/18, із посиланням на положення ст.ст. 1, 8, 85 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті охарактеризованого критерію якості закону суд зазначає, що у випадку встановлення невідповідності окремих положень закону вказаному критерію, суд повинен застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення такого закону.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

В зв`язку із вищенаведеним, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, законної мети такої відмови, для належного захисту порушених прав ОСОБА_1 слід зобов`язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради Івано-Франківської області видати посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996, що відповідатиме об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім для ефективного судового захисту.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно квитанції №0.0.3794073098.1 від 31.07.2024.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 19.07.2024 №88 в частині відмови внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка.

Зобов`язати Виконавчий комітет Яремчанської міської ради Івано-Франківської області видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Яремчанської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачену нею суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );

відповідач - Виконавчий комітет Яремчанської міської ради (код ЄДРПОУ 04054286, вул. Свободи, 266, м. Яремче, Івано-Франківська область, 78500).

Суддя Микитин Н.М.