Рішення

від 30.10.2024 по справі 320/48896/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2024 року м. Київ № 320/48896/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУправління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської областіпровизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціальної політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 22.05.2023 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Управління соціальної політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ 03193815, вул. Набережна, 6-а, м. Вишгород, 07300) провести ОСОБА_1 з 22.05.2023 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі, що дорівнює 40 % від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства внаслідок проживання та території радіоактивного забруднення, враховуючи, що рішенням Конституційного Суду України від 17.08.2018 №6-р/2018 було відновлено дію ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796), якою закріплено право на отримання такої допомоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.01.2024 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

У встановлений судом строк, відповідачем відзиву на позов не подано.

Згідно частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, з метою додержання розумного строку розгляду справи, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з наданої суду копії паспорта громадянина України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 лютого 2004 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із довідки Іванківської селищної ради вишгородського району Київської області від 01.11.2022 №5303 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в смт Іванків на території, яка відноситься до 3 категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, згідно постанови КСУ №106 від 23.07.1991.

Відповідно до копії посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 рр. (категорія 3), серія НОМЕР_1 , видане 21.04.1993 Київською облдержадміністрацією, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданим 13.05.1993, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС у 1986 р.

На відповідне звернення позивача, листом від 22.11.2023 №01-3-825 Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області повідомило про відсутність підстав для нарахування та виплати щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, у зв`язку з тим, що управління з 01 січня 2015 року такі нарахування та виплати не проводить, нарахування та виплату буде відновлено після внесення змін до Державного бюджету України.

Вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).

Відповідно до статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI (далі - Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI) статтю 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII викладено в новій редакції, зокрема, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації, при цьому виплата за два і більше місяців забороняється.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 лютого 1991 року №107-VI визнані неконституційними.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 63 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII, фінансування витрат, пов`язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.

Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

За таких обставин, за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, до спірних правовідносин застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року).

Суд зазначає, Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 з 17 липня 2018 року відновлено право, зокрема, позивача, який є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, на щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, а тому відповідач мав відновити виплату вказаної допомоги.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-ргі/2013, Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 зазначив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Конституційний Суд України зазначає, що необхідність забезпечення належного рівня соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей. В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796 передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій. Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що право особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на отримання компенсації від держави як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Для реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаної щомісячної грошової допомоги Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII пов`язує із наявністю у такого громадянина двох обставин:

1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) проживання на територіях радіоактивного забруднення.

Підстави визначення осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, регламентовані статтею 11 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, згідно з якою до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення;

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;

4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.

Судом встановлено, що у позивача виникли підстави для поновлення конституційного права на виплату йому щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, виплата якої була зупинена на підставі положень, які визнані неконституційними. Із цього часу орган соціального захисту населення має відновити виплату такої компенсації громадянам України.

Проте, нарахування та виплату такої допомоги позивачу відповідачем не здійснено, не здійснено нарахування та виплату її і після звернення позивача з відповідною заявою.

Наведене свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживають на території радіоактивного забруднення, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України.

Наведене свідчить, що відповідач, як відповідальний державний орган за виконання рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі №6-р/2018, не діяв вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування щомісячної грошової допомоги, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, в повному обсязі (правильному розмірі) покладається на відповідний орган соціального захисту населення, непроведення відповідачем нарахування та виплати такої допомоги позивачу, свідчить про те, що його бездіяльність призвела до порушення права останнього на отримання соціальної виплати, яке було відновлено на підставі рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі № 6-р/2018.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 65 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (частина перша). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (частина четверта).

За змістом частини третьої статті 65 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Відповідно до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання, зокрема, щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Наявність посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській катастрофи серії НОМЕР_2 , виданого 13.05.1993 року, підтверджує право ОСОБА_2 на отримання компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, з дня видачі такого посвідчення відповідно.

Разом з тим, пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 (далі - Порядок № 936), встановлено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.

Тобто, виплата означеної грошової допомоги проводиться відповідним органом на підставі заяви особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка подається нею до такого органу при встановлені їй відповідного статусу вперше і видано відповідне посвідчення.

У абзаці 1 пункту 3 Порядку № 936 зазначено, що призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за заявою, форма якої затверджується Мінсоцполітики.

До 2015 року форму заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг була затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 22 лютого 2012 року № 96, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 березня 2012 року за № 418/20731.

Форма вказаної заяви в розділі 5 Компенсаційні виплати та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи містила графу, в якій заявник міг проставити позначку та при підписі такої заяви реалізувати своє право на призначення щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Наказ Міністерства соціальної політики України від 22 лютого 2012 року № 96 втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 21 квітня 2015 року № 441, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2015 року за № 475/26920, яким було затверджено форму заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг.

Форма вказаної заяви в розділі 5 Компенсаційні виплати та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи не містить графи щодо призначення заявнику щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Наведене свідчить, що з 2015 року чинне законодавство України не визначає форми заяви щодо призначення особі щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Крім того, як вже зазначалося судом, з 01 січня 2015 року стаття 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, яка передбачала право осіб на отримання означеної грошової допомоги, була виключена із цього Закону та відновлена лише 17 липня 2018 року на виконання Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.

Зазначені вище обставини дають підстави для висновку, про те, що позивач не подавав до органу соціального захисту населення за місцем його реєстрації заяви щодо призначення йому, як отримувачу щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Проте, при зверненні до відповідача із заявою позивач просив нарахувати та виплати йому щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

Враховуючи, що підставою для отримання щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, є відповідне посвідчення, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та відповідна заява про її призначення, а з 2015 року чинне законодавство України не визначає форми заяви щодо призначення такої допомоги, суд дійшов висновку, що заява позивача щодо нарахування та виплати йому вказаної допомоги є такою, що подана на виконання вимог пункту 3 Порядку № 936.

Водночас, суд зазначає, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у зразковій справі № 240/4946/18 зазначено, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ. За змістом пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Таким чином, за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частиною першою КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина друга цієї статті).

Відповідно частиною другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням вимог пункту 3 Порядку № 936, а також враховуючи, що судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проживає у смт Іванків, Вишгородського (Іванківського) району Київської області, яке відповідно до пункту 2 Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, він має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини, наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Нормами частини першої статті 139 КАС встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 22.05.2023 року щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, в розмірі, встановленому статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у визначеному законом розмірі, як отримувачу такої допомоги.

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 22 травня 2023 року щомісячну грошову допомогу, встановлену статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, у розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, як отримувачу такої допомоги.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.