Рішення

від 30.10.2024 по справі 420/42/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/42/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 02 серпня 2021 року по 10 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Ухвалою суду від 08.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ст. 160 КАС України, а саме зазначивши у позові про наявність або відсутність електронного кабінету представника позивача.

10.01.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла уточнена позовна заява подана через систему «Електронний суд», в якій позовні вимоги викладено в наступній редакції:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 02 серпня 2021 року по 10 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та наказом №170-ос від 02 серпня 2019 року позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 02 серпня 2019 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

10.12.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду по справі № 420/2173/23 у розмірі 60 276,33 грн.

Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 12.01.2023 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/42/24 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та виклику сторін.

10.06.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що посилання позивача на необхідність застосування Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки його дія не поширюється на військовослужбовців Державної прикордонної служби України та на правовідносини щодо проходження військової служби. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а у даному випадку предметом спору є правовідносини щодо виплати середнього заробітку, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватися нормами Кодексу законів про працю України, оскільки позивач перебував у статусі військовослужбовця, а не працівника Державної прикордонної служби України. Військовослужбовці не мають правового статусу «працівник», проходження ними військової служби в Державній прикордонній службі України врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а його норми не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

Також відповідач зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку №100.

Крім того, відповідач зауважує, що з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

Ухвалою суду від 22.04.2024 року витребувано з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) докази по справі № 420/42/24, а саме: довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні два календарні місяці, що передували його звільненню та інформацію про суми нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні.

26.04.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду відповідачем надано довідку про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 від 23.04.2024 року №59 та особисту карту грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2019 рік ф.10 № 2009 із зазначенням усіх видів виплат.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).

Відповідно до витягу із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №170-ОС від 02.08.2019 року позивача з 02.08.2019 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо невірного визначення базового місяця при нарахування та виплаті індексації, позивач звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), які виразились у встановленні невірного базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення та у відмові позивачу нарахувати та виплатити за період з 01 січня 2016 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та у період з 01.03.2018 року по 02.08.2019 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28.02.2018 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та у період з 01.03.2018 року по 02.08.2019 року індексацію грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2023 року у справі № 420/2173/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 року, позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України задоволено частково.

Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо застосування червня 2015 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

10.12.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського оружного адміністративного суду по справі № 420/2173/23 у розмірі 60 276,41 грн.

В той же час позивачу не виплачено середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16.

Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 р. (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Отже доводи відповідача про те, що на спірні правовідносини не поширюється дія КЗпП України є помилковими.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З матеріалів справи вбачається, що при звільнення з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року у справі №420/2173/23, відбулась лише 10.12.2023 року.

Отже, при звільненні позивача з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Як вже встановлено судом, позивача було виключено з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) 02.08.2019 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 10.12.2023 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 03.08.2019 року по 09.12.2023 року є протиправною.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та всіх видів забезпечення з 02.08.2019 року.

Строк затримки по виплаті індексації грошового забезпечення слід рахувати з 03.08.2019 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Отже, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) з 03.08.2019 року по 09.12.2023 року, а не з 02.08.2021 року як помилково зазначено позивачем в позовній заяві.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.

Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 03.08.2019 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 09.12.2023 року - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 10.12.2023 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.

При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 03.08.2019 року по 18.07.2022 року, суд враховує наступне.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про розмір середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 від 23.04.2024 року №59 за останні два місяці перед звільненням (червень, липень 2019 року), загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 22506,20 грн. (11253,10 грн. + 11253,10 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період - 61 календарних дні.

Тому середній заробіток позивача становить 368,95 грн. (22506,20 грн. : 61 день).

Затримка розрахунку при звільненні за період з 03.08.2019 року по 18.07.2022 року складає 1081 календарний день.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 60276,41 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 398834,95 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (1081 днів х 368,95 грн.))*100% = 15,11%.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 03.08.2019 року по 18.07.2022 року з врахуванням істотності частки становить 60263,96 грн. (368,95 грн. х 1081 календарних днів х 15,11%).

Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 09.12.2023 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року).

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 67886,80 грн. (368,95 грн. х 184 календарних днів).

Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 128150,76 грн., в тому числі за період з 03.08.2019 року по 18.07.2022 року в розмірі 60263,96 грн., та з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року у розмірі 67886,80 грн.

При цьому, суд зазначає, що саме НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), з якого звільнявся позивач, повинен був здійснити із ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні. Тому виплата індексації грошового забезпечення за судовим рішенням після звільнення позивача з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) є підставою застосування до відповідача передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не здійснює.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 03.08.2019 року по 09.12.2023 року.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 128150 (сто двадцять вісім тисяч сто п`ятдесят) грн. 76 коп. з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.10.2024року.

Суддя Г. В. Лебедєва