Рішення

від 30.10.2024 по справі 676/4695/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 676/4695/24

РІШЕННЯ

іменем України

30 жовтня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Департаменту соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради, в якому просить:

1. Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради у продовженні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовжити термін дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

2. Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю наслідок війни та продовжити термін дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на продовження терміну дії посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни", однак відповідач протиправно відмовив у вказаному.

Ухвалою від 25.07.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження.

З 12.08.2024 по 10.09.2024 включно суддя перебував у відпустці.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому строк згідно ухвали не скористався, жодних документів до суду не подав.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив службу в Головному управлінні Державної служби з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та звільнений 01.07.2019 за станом здоров`я.

Позивачу було встановлено інвалідність 2 групи та 01.11.2022 року видано посвідчення, в якому зазначено, що пред`явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. Посвідчення дійсне до 01.11.2022.

Позивачу внаслідок переогляду з 01.11.2022 встановлено 2 групу інвалідності у зв`язку із травмою та її наслідками, що пов`язані з виконанням службових обов`язків.

В травні 2024 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради із заявою щодо продовження терміну дії пільгового посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни".

Відповідач листом від 08.05.2024 №3733/07-20 повідомив про те, що згідно з рішенням комісії по наданню статусу особи з інвалідністю внаслідок війни № 12 від 06.05.2024 позивачу відмовлено у продовженні терміну пільгового посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», так як травму позивач отримав на території, яка не відноситься до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані.

Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Так, частиною 1 статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі також - Закон №3551, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (надалі - Порядок № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Положеннями пункту 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Абзацом третім пункту 3 Положення №302 встановлено, що особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

За змістом абзацу 2 пункту 7 Положення №302 встановлено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно пункту 10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Відтак, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому у разі закінчення терміну дії посвідчення та продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності, вклеюванню нового бланку із відповідними записами, передує встановлення, чи особа має право на статус ветерана війни.

Підставою для відмови позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни слугували висновки відповідача про те, травма позивача отримана на території, яка не відноситься до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані).

Згідно статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону №3551 визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно пунктів 1, 2, 11 частини 2 статті 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа:

- військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

- осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;

- військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацдками, що пов`язані з виконанням службових обов`язків.

Віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Суд зазначає, що інвалідність позивача пов`язана з виконанням службових обов`язків, однак в матеріалах справи немає доказів, що травма одержана під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Встановлення медичною комісією групи інвалідності з формулюванням "травма отримана з виконанням службових обов`язків" не є безпосередньо підставою для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки відповідно до вимог та з підстав, визначених Законом № 3551.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ст.101 Кодексу цивільного захисту України №5403-VI від 02 жовтня 2012 року служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-XII від 06 грудня 1991 року військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Указом Президента України №1467/2003 від 19 грудня 2003 року затверджено Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року.

Відповідно до абз.2 Указу Президента України №1467/2003 для проведення аварійно-рятувальних робіт у системі МНС України на базі органів управління, сил оперативного реагування і сил забезпечення військ Цивільної оборони України та органів і підрозділів державної пожежної охорони (далі - органи і підрозділи) утворюється Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту (далі - Служба).

Згідно абз.3 Указу Президента України №1467/2003 служба є спеціальним невійськовим органом, діє на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов`язки на професійній основі.

Указом Президента України №726/2012 від 24 грудня 2012 року «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій, шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.

Постановою Кабінету Міністрів України №1052 від 16 грудня 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій (далі Постанова №1052).

Відповідно до п.1 Постанови №1052 Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій утворена шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій і Державної інспекції техногенної безпеки України. При цьому, відповідно до абзацу 3 Державної програми перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року, затверджену Указом Президента України №1467/2003 від 19.12.2003 року, визначено, що служба є спеціальним невійськовим органом, що діє на принципах єдиноначальності, її централізації дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов`язки на професійній основі.

Системний аналіз вищевказаних норм, дає підстави для висновку, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій є самостійним органом виконавчої влади, який не є військовим органом та не відноситься до органів Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та до інших військових формувань, зазначених в п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки позивач не відноситься до осіб, які зазначені у пп. 1,2, 11 ч. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для підтвердження йому статусу "Особи з інвалідністю внаслідок війни" та продовження терміну дії посвідчення.

Таким чином, суд вважає, що доводи позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Департамент соціального захисту населення Кам`янець-Подільської міської ради (32302, Хмельницька обл., Кам`янецьПодільський р-н, м. Кам`янець-Подільський, вул. Шевченка, 26 , код ЄДРПОУ - 03198570)

Головуючий суддя В.К. Блонський