Постанова

від 31.10.2024 по справі 440/5607/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року справа №440/5607/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року (повне судове рішення складено 25 липня 2024 року) у справі № 440/5607/24 (суддя в І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

9 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у її померлого чоловіка - ОСОБА_2 було право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпусток, як учаснику бойових дій, за період 2017 - 2022 роки, яке виникло до дня його смерті. Так, чоловіком позивачки не отримано вказану компенсацію. Оскільки позивачка є членом сім`ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, остання вважає, що в неї є право на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток свого чоловіка.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 просила:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як дружині учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошової компенсації за всі дні невикористаної календарної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) у кількості 84 календарних дня за період 2017 - 2022 роки;

зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як дружині учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошову компенсацію за всі дні невикористаної календарної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, у кількості 84 календарних дня за період 2017-2022 роки.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду та залишити без розгляду позовну заяву, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки ОСОБА_2 не було звільнено з військової служби згідно зі статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», він не набув права на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за нормою абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». А відповідач, не маючи дати звільнення ОСОБА_2 з військової служби, не нараховував та не міг нарахувати конкретний розмір грошової компенсації, що також виключає можливість успадкувати цю компенсацію. Крім того, на дату смерті ОСОБА_2 не існувало закону, який би передбачав віднесення до складу спадщини грошової компенсації за невикористані дні відпусток, якщо спадкодавцю не була нарахована відповідна компенсація до дати смерті.

Більш того, позивачкою пропущений строк звернення до суду з цим позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 12 серпня 2017 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Проте, відповідно до витягу з наказу т.в.о.командира військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2022 № 238мтд ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із загибеллю. У вказаному наказі також зазначено, що щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки йому не надавалась. До п. 2 вказаного наказу було внесено зміни, а саме доповнено словами: «Поранення, що призвело до смерті (08.03.2022), Так, пов`язане із захистом Батьківщини» (наказ від 21.10.2022 № 253 мтд).

Відповідно до довідки від 07 лютого 2023 року № 619, кількість днів невикористаної додаткової відпустки ОСОБА_2 , як учасника бойових дій, за 2017 - 2022 роки становить 84 календарних днів.

Згідно з посвідченням № НОМЕР_3 від 16.12.2022, позивачка має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.

Позивачка 08.02.2023 звернулася до відповідача із заявою про виплату їй, як дружині загиблого військовослужбовця, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки ОСОБА_2 за 2017 2022 роки.

Проте листом від 08.02.2023 № 0218 відповідач відмовив позивачці, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_2 не звертався із рапортом про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та був виключений з усіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю, тому наразі відсутній механізм виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачка звернулася з цим позовом за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

Щодо строку звернення до суду.

17 червня 2024 року суд задовольнив клопотання позивачки про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Визнав поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду та поновив пропущений строк. Клопотання представника відповідача про залишення позову без руху залишив без задоволення. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, та відкрив провадження по справі № 440/5607/24.

Ухвалою від 08 липня 2024 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позовної заяви без розгляду.

Так, поновлюючи позивачеві строк на звернення до адміністративного суду, окружний суд в ухвалі від 17 червня 2024 року зазначив наступні обставини: введення воєнного стану на території України; вимушений переїзд позивачки з постійного місця проживання у місті Щастя Луганської області з малолітньою донькою; відсутність у позивачки будь-яких засобів для існування, обумовлених втратою чоловіка; позивачка вимушена вирішувати побутові негаразди самостійно, шукати житло, оформлювати необхідні документи для отримання соціальних виплат та допомог.

Крім того, обґрунтовуючи поновлення строку звернення, місцевий суд послався на значимість спору для позивачки.

Оскільки позивачка в жодному поданому до суду документі на вказувала на особливу значимість цього спору для неї, на думку апелянта, це свідчить про небезсторонність та необ`єктивність суду при вирішенні питання поновлення строку, оскільки суд допоміг одній із сторін, вигадавши за неї аргумент на підтримку позиції.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи клопотання про поновлення процесуального строку, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Занадто суворе тлумачення процесуальної норми щодо строку звернення до суду може за певних умов створити перешкоду у зверненні особи до суду за захистом порушеного права. При цьому, зважаючи на підстави обґрунтування клопотання, місцевий суд дійшов правильного висновку про значимість спору для позивачки, а тому посилання скаржника на небезсторонність та необ`єктивність суду є безпідставними.

Щодо суті спору.

Згідно з ч. 1 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з ч. 6 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім`ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.

Колегія суддів не сприймає посилання апелянта на те, що суд застосував невірну редакцію ч. 6 ст. 24 Закону України «Про відпустки», оскільки на момент виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення в жовтні 2022 року діяла саме така редакція.

Також згідно з приписами п. 6-1 ст. 18 Закону № 2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у п. 6 ст. 9 цього Закону.

Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначається Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі також - Порядок № 260), у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктами 1, 2 Розділу ХХХ Порядку № 260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач, в розумінні Закону України № 2011-XII та Порядку № 260, є членом сім`ї, а саме дружиною померлого ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у неї права на отримання компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки її померлого чоловіка, як учасника бойових дій за період з 2017 року до 2022 року.

Посилання скаржника на застосування судом першої інстанції неправильної редакції ч. 6 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та не встановлення судом першої інстанції кола спадкоємців померлого ОСОБА_2 не спростовують наявності у дружини ОСОБА_2 позивачки ОСОБА_1 такого права, яке передбачено законодавцем спеціальним Законом № 2011-XII.

Законодавцем визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення виплачується дружині, а в разі, якщо її немає - іншим визначеним особам, а тому безпідставними є і посилання апеляційної скарги відповідача як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на те, що у випадку загибелі військовослужбовця, він не звільняється з військової служби, укладений з таким військовослужбовцем контракт припиняється (розривається), військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини, а проходження ним військової служби закінчується з дня, наступного за днем загибелі (смерті) такого військовослужбовця.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» передбачено, зокрема, такий вид щорічної відпустки як основна відпустка.

Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації як комплексу заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Суд зазначає, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР).

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2019 у справі № 620/4218/18.

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Стосовно права у дружини померлого ОСОБА_2 на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII за 2017- 2022 роки, суд зазначає наступне.

Як уже зазначалося, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік, що не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку.

Норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняли право дружини учасника бойових дій ОСОБА_1 на отримання у рік виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення її чоловіка у зв`язку із загибеллю грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку ОСОБА_2 набув під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з дружиною померлого усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.

Отже, оскільки позивачка, в розумінні Закону № 2011-XII та Порядку № 260, є членом сім`ї загиблого (дружиною), що підтверджується свідоцтвом про шлюб, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання компенсації за всі невикористані ОСОБА_2 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2017 - 2022 роки.

Суд першої інстанції обгрунтовано вважав помилковою позицію відповідача відносно того, що ОСОБА_2 не звільнено зі служби, а виключено зі списків у зв`язку з загибеллю, адже вказане не позбавляє права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , як дружині учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошової компенсації за всі дні невикористаної календарної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1. ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у кількості 84 календарних дня за період 2017 - 2022 роки та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як дружині учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошову компенсацію за всі дні невикористаної календарної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч. 1. ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у кількості 84 календарних дня за період 2017 - 2022 роки.

Аналогічним чином спірні правовідносини урегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 № 37, якою затверджено Порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті). Однак даний нормативно-правовий акт на досліджувані правовідносини не розповсюджується, так як такі виникли до його прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Отже, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 440/5607/24 залишити без змін.

Повне судове рішення 31 жовтня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук