Постанова

від 30.10.2024 по справі 600/3454/24-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3454/24-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

30 жовтня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "ДРАЙВ-МАКС" до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В :

в серпні 2024 року позивач, - ПП "ДРАЙВ-МАКС", до подання адміністративного позову подав заяву про забезпечення позову, ПП «ДРАЙВ-МАКС» до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про скасування розпорядження, шляхом зупинення дії розпорядження Головного управління ДПС у Чернівецькій області про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним ПП «Драйв-Макс» №776-РЛ від 02.08.2024 до набрання судовим рішенням законної сили у цій справі.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.08.2024 заяву про забезпечення позову задоволено повністю.

Зупинено дію розпорядження Головного управління ДПС у Чернівецькій області про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним ПП "Драйв-Макс" №776-РЛ від 02.08.2024 до набрання судовим рішенням законної сили у цій справі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені заяви про забезпечення позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

У даній справі характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а тому з урахуванням вимог ст.ст. 12, 312 КАС України справу належить розглядати у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач отримав ліцензію №24050314202000070 на право роздрібної торгівлі пальним з терміном дії з 25.11.2020 по 25.11.2025.

В ході проведення фактичної перевірки ПП «ДРАЙВ-МАКС» працівниками Головного управління ДПС у Чернівецькій області встановлено розміщення на АЗС за адресою Дністровський район, смт. Кельменці, вул. Широка, 1 додаткового обладнання для заправки автомобілів зрідженим газом. Документів, які б підтверджували введення в експлуатацію об`єкта відповідно до вимог законодавства ПП «ДРАЙВ-МАКС» не надано. Податковий орган вказав, що встановлення додаткового обладнання змінює структуру та тип господарської одиниці, на яку ПП «ДРАЙВ-МАКС» було видано ліцензію на право роздрібної торгівлі, а саме: після встановлення додаткового обладнання тип господарської одиниці змінюється на АЗС та АГЗП. Таким чином, податковий орган вважає, що відбулась зміна відомостей, зазначених у ліцензії №24050314202000070, а тому відповідно до вимог абз. 13 ч. 54 ст. 15 Закону №481/95-ВР вказану ліцензію анульовано, у зв`язку з порушенням термінів звернення до органу ліцензування щодо зміни відомостей, зазначених у виданій суб`єкту владних повноважень ліцензії.

Приватне підприємство «ДРАЙВ-МАКС» не погоджується з прийнятим розпорядженням Головного управління ДПС у Чернівецькій області про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним ПП «Драйв-Макс» №776-РЛ від 02.08.2024 та зазначає про подання у десятиденний строк, з дня звернення до суду із заявою про забезпечення позову, позовної заяви до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про скасування вказаного розпорядження.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу правомірності прийняття розпорядження Головного управління ДПС у Чернівецькій області про анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним Приватного підприємства «Драйв-Макс» №776-РЛ від 02.08.2024.

В обґрунтуванні заяви ПП «ДРАЙВ-МАКС» про забезпечення позову, заявник вказує, що єдиним напрямком діяльності позивача була реалізація пального, а у зв`язку із прийняттям відповідачем розпорядження про анулювання ліцензії ПП «ДРАЙВ-МАКС» втратив доходи від її використання. Також заявник зазначає, що в результаті вказаної господарської діяльності були укладені довготривалі договірні зобов`язання ПП «ДРАЙВ-МАКС» з контрагентами, оформлені трудові відносини із 15 працівниками, а тому прийняте розпорядження негативно впливає та фактично блокує здійснення основного виду діяльності. Таким чином заявник зазначає, що заходи забезпечення позову необхідні виключно на збереження існуючого становища підприємства до вирішення спору по суті і є тимчасовим заходом, покликаним запобігати виникнення ускладнень та докладенню зусиль для відновлення господарської діяльності у разі ухвалення рішення на користь підприємства.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним. Згідно штатного розкладу ПП «ДРАЙВ-МАКС» затверджено штат у кількості 15 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати - 138000 гривень. Для здійснення господарської діяльності ПП «ДРАЙВ-МАКС» укладено: 22.09.2020 договір оренди земельної ділянки в смт. Кельменці, вул. Широка, 1 Кельменецького району, Чернівецької області строком на 20 років; 01.01.2024 договори постачання №1, №2 нафтопродуктів на суму 120000 грн та 1500000 грн; 12.01.2024 договір поставки нафтопродуктів №W-12012024-249; 16.04.2024 договір поставки нафтопродуктів №22; 22.03.2024 договір поставки нафтопродуктів №П-8041; 22.01.2024 договір поставки нафтопродуктів №22-01-2024.

На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що до розгляду справи по суті щодо законності або не законності розпорядження про анулювання ліцензії, таке анулювання суттєво впливає на ведення господарської діяльності позивача, а саме: блокує формування доходу та виплати працівникам АЗС заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинами з іншими суб`єктами господарювання, з якими укладені договори поставки нафторпродуктів. Це може призвести до невідворотних витрат та перепон у веденні господарської діяльності та безпосередньо впливає на наявні зобов`язання заявника в частині збереження робочих місць і виплати заробітної плати найманим працівникам.

Крім того, позивач у 2021 році подавав до податкового органу довідку про розпорядника акцизного складу пального, акцизні склади пального, розташовані на них резервуари пального, витратоміри та рівнеміри, в якій, серед іншого, зазначав інформацію щодо розташування на акцизному складі пального стаціонарних резервуарів для заправки автомобілів зрідженим газом.

Судом першої інстанції надано оцінку тому факту, що негативні наслідки, за період чинності оспорюваного розпорядження, є більше обтяжливими, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Суд першої інстанції наголосив на тому, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Приймаючи рішення про забезпечення позову, суд першої інстанції вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до настання негативних наслідків для позивача, у вигляді необґрунтованого та протиправного стягнення штрафу на підставі оскаржуваної постанови, правомірність якої перевіряється судом в даній справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто, колегія суддів зауважує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Разом з тим, визначені в ст. 150 КАС України підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.

Крім того, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.

Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивачем зазначено, що невжиття заходів, визначених заявником у поданій заяві, унеможливить ефективний судовий захист та поновлення порушених прав. Крім того, заявник вказує, що єдиним напрямком діяльності позивача була реалізація пального, а у зв`язку із прийняттям відповідачем розпорядження про анулювання ліцензії ПП «ДРАЙВ-МАКС» втратив доходи від її використання. Також заявник зазначає, що в результаті вказаної господарської діяльності були укладені довготривалі договірні зобов`язання ПП «ДРАЙВ-МАКС» з контрагентами, оформлені трудові відносини із 15 працівниками, а тому прийняте розпорядження негативно впливає та фактично блокує здійснення основного виду діяльності. Таким чином заявник зазначає, що заходи забезпечення позову необхідні виключно на збереження існуючого становища підприємства до вирішення спору по суті і є тимчасовим заходом, покликаним запобігати виникнення ускладнень та докладенню зусиль для відновлення господарської діяльності у разі ухвалення рішення на користь підприємства.

Колегія суддів наголошує, що ч.2 ст.150 КАС України законодавчо регламентовано підстави для вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, правова конструкція згаданої норми не вимагає встановлення судом на цій стадії протиправності відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, а обмежується достатністю виявлення лише «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача.

Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність самих таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позиції викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 06 лютого 2019 року справа № 826/13306/18, від 28 січня 2021 року у справі №ЗД/460/11/20.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом господарської діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним. Згідно штатного розкладу ПП «ДРАЙВ-МАКС» затверджено штат у кількості 15 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати - 138000 гривень. Для здійснення господарської діяльності ПП «ДРАЙВ-МАКС» укладено: 22.09.2020 договір оренди земельної ділянки в смт. Кельменці, вул. Широка, 1 Кельменецького району, Чернівецької області строком на 20 років; 01.01.2024 договори постачання №1, №2 нафтопродуктів на суму 120000 грн та 1500000 грн; 12.01.2024 р. договір поставки нафтопродуктів №W-12012024-249; 16.04.2024 договір поставки нафтопродуктів №22; 22.03.2024 договір поставки нафтопродуктів №П-8041; 22.01.2024 договір поставки нафтопродуктів №22-01-2024.

Отже, позивач має діючі зобов`язання з виплати заробітної плати працівникам заправної станції.

Також, відповідно до наданих договорів з різними суб`єктами господарювання, заявник обтяжений зобов`язаннями, поставки нафтопродуктів як постачальник так і як покупець.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до розгляду справи по суті щодо законності або не законності розпорядження про анулювання ліцензії, таке анулювання суттєво впливає на ведення господарської діяльності позивача, а саме: блокує формування доходу та виплати працівникам АЗС заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинами з іншими суб`єктами господарювання, яким позивач повинен здійснити поставку пального. Це може призвести до невідворотних витрат та перепон у веденні господарської діяльності та безпосередньо впливає на наявні зобов`язання заявника в частині збереження робочих місць і виплати заробітної плати найманим працівникам.

Схожих висновків дійшов Верховного Суду у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/11995/22, від 31 січня 2023 року у справі № 140/8709/21, від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22, зазначивши про можливість вжиття заходів забезпечення позову за умови доведення та документального підтвердження обставин, які б свідчили про можливість настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача.

Згідно вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №826/14722/17 вказав, що забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Враховуючи зазначене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, колегія суддів зазначає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, що може негативно вплинути на фінансове та правове становище позивача та третіх осіб. Крім того, невжиття заходів забезпечення позову ускладнить ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.

А тому, оскільки доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.