Рішення

від 31.10.2024 по справі 910/10518/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2024Справа № 910/10518/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Полтавська птахофабрика» (вул.Фабрична, буд.4, село Стасі, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38541; ідентифікаційний код 00845743)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» (порсп.Повітрофлотський, буд.54, м.Київ, 03151; ідентифікаційний код 38513337)

про стягнення 21 200,00 грн

без виклику представників сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Полтавська птахофабрика» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» про стягнення 21 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив реєстрацію податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, чим позбавив позивача права віднести суму сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, у зв`язку з чим має відшкодувати позивачу суму втраченого податкового кредиту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 було надіслано судом до електронних кабінетів учасників справи, та отримано ними, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.06.2023 між Приватним акціонерним товариством «Полтавська птахофабрика» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» (виконавець) було укладено договір № К-23/13 про наданя інформаційно-консультаційних послуг щодо класифікації нерухомого майна (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов`язується надати інформаційно-консультаційні послуги щодо класифікації нерухомого майна (експертний висновок), а замовник зобов`язується оплатити вказані послуги.

За умовами пунктів 2.1, 2.2 Договору загальна вартість наданої послуги згідно з цим Договором визначається сторонами в протоколі погодження договірної ціни (додаток № 1 до Договору). Оплата за надану послугу проводиться на умовах 100% авансування вартості послуг на розрахунковий рахунок виконавця на підставі наданого виконавцем рахунку для здійснення оплати.

Відповідно до п. 7.6 Договору виконавець підтверджує своє зобов`язання зі складання та належного оформлення податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України та зобов`язується здійснювати їх реєстрацію у відповідності з чинним податковим законодавством України, з урахуванням наступних вимог. У разі, якщо замовник втратить право на податковий кредит ПДВ внаслідок неналежного оформлення податкової накладної або в разі відсутності реєстрації податкових накладних, виконавець повинен компенсувати замовнику 100% суми втраченого податкового кредиту ПДВ протягом 5 робочих днів з моменту отримання такої письмової вимоги від замовника.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до повного виконання зобов`язань сторонами Договору (п. 8.1 Договору).

У протоколі погодження договірної ціни, що є додатком № 1 до Договору, сторони визначили ціну Договору в розмірі 127 200,00 грн, у тому числі ПДВ - 21 200,00 грн.

29.06.2023 позивач перерахував на рахунок відповідача 127 200,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2222807535 від 29.06.2023.

Як зазначає позивач, відповідач не здійснив реєстрацію податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, чим позбавив позивача права на віднесення суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

З метою досудового врегулювання спору позивач 16.05.2024 направив відповідачеві лист із вимогою компенсації суми втраченого податкового кредиту в розмірі 21 200,00 грн (Вих. № 257 від 14.05.2024) на підставі п. 7.6 Договору.

Зазначений лист не було вручено відповідачу та за закінченням встановленого терміну зберігання було повернуто позивачу.

З урахуванням викладеного, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 21 200,00 грн компенсації суми втраченого податкового кредиту.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено у п. 7.6 Договору виконавець підтверджує своє зобов`язання зі складання та належного оформлення податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України та зобов`язується здійснювати їх реєстрацію у відповідності з чинним податковим законодавством України, з урахуванням наступних вимог. У разі, якщо замовник втратить право на податковий кредит ПДВ внаслідок неналежного оформлення податкової накладної або в разі відсутності реєстрації податкових накладних, виконавець повинен компенсувати замовнику 100% суми втраченого податкового кредиту ПДВ протягом 5 робочих днів з моменту отримання такої письмової вимоги від замовника.

Встановлюючи у Договорі відповідальність відповідача у вигляді компенсації позивачеві у повному обсязі суми втраченого податкового кредиту з ПДВ, сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов`язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості у зв`язку із цим включити суми сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту.

Тобто, передбачена пунктом 7.6 Договору відповідальність відповідача не пов`язана із виконанням ним своїх зобов`язань щодо надання послуг, оскільки виникає у разі невиконання ним вимог податкового законодавства.

З урахуванням викладеного суд відзначає помилковість застосування позивачем до спірних правовідносин норм зобов`язального права, оскільки у спірних правовідносинах мав місце делікт.

В контексті викладеного суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, відповідно до якої згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.12.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Отже, розглядаючи спір у цій справі, суд насамперед має встановити зміст спірних правовідносин зі встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, а також визначити норми права, якими вони регулюються.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності, полягає у ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Відтак саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками.

У даному випадку позивач зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача 21 200,00 грн як компенсації суми втраченого податкового кредиту посиланням на обставини порушення відповідачем податкового законодавства, яке полягає у не здійсненні реєстрації податкових накладних з ПДВ у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 914/2524/21 зазначено, що хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації належним чином податкових накладних.

Водночас вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

За приписами абзаців 1, 2, 19 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Згідно з абзацами 1, 3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем товарів або послуг, а відтак з огляду на положення вищезазначених норм, обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні покладено на постачальника (продавця), яким у даному випадку є відповідач.

Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 925/17/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Оскільки саме від постачальника (продавця), який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (постачальник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Суд встановив, що за фактом отримання від позивача попередньої оплати в розмірі 127 200,00 грн за платіжною інструкцією № 2222807535 від 29.06.2023, відповідач склав податкову накладну № 5 від 29.06.2023, в реєстрації якої, втім, було відмовлено, що вбачається з рішення за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних № 34679/38513337/2 від 06.06.2024.

У зв`язку з цим позивача було позбавлено права на віднесення суми сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на суму 21 200,00 грн.

Очевидним є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є його збитками.

Згідно з частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили, і фактом реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).

Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, а також об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22.

З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення відповідних дій (як і через відмову податкового органу у їх реєстрації) є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача.

Відтак, з огляду на встановлені судом фактичні обставини щодо порушення відповідачем зобов`язання з реєстрації податкових накладних, наявності вини відповідача та причинного зв`язку між такою бездіяльністю і збитками, суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача цивільного правопорушення та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 200,00 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають збитки в розмірі 21 200,00 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичний консалтинговий центр «Юрисконсульт» (порсп.Повітрофлотський, буд.54, м.Київ, 03151; ідентифікаційний код 38513337) на користь Приватного акціонерного товариства «Полтавська птахофабрика» (вул.Фабрична, буд.4, село Стасі, Полтавський р-н, Полтавська обл., 38541; ідентифікаційний код 00845743) збитки в розмірі 21 200 (двадцять одна тисяча двісті) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.10.2024.

Суддя Т.П. Капцова