Постанова

від 31.10.2024 по справі 753/15597/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 753/15597/20

провадження № 61-4833св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошніченко Інни Вадимівни на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» (далі - ТОВ «ФК «АСАП») про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 30 січня 2008 року між нею та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», укладений кредитний договір № ML-001/009/2008, за яким вона отримала споживчий кредит у розмірі 152 250 доларів США. Для забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором, 30 січня 2008 року сторони уклали договір іпотеки № РML-001/009/2008, предметом якого виступила квартира АДРЕСА_1 та належить їй на праві власності.

Вказувала, що 21 січня 2015 року банк направив їй вимогу, в якій вимагав дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 30 днів з дати відправлення вимоги. Крім того, за зверненням банку, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М. 11 липня 2019 року видала виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 194. Виконавчий напис вчинено на договорі іпотеки від 30 січня 2008 року № РML-001/009/2008. Цим документом приватний нотаріус запропонувала звернути стягнення на квартиру, належну їй на праві власності, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок коштів, отриманих від її реалізації та пропонував задовольнити вимоги АТ «ОТП Банк» у розмірі 81 163,36 доларів США і 41 555, 64 грн.

Позивач указувала, що 11 жовтня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса від 11 липня 2019 року, у рамках якого відбулася заміна сторони виконавчого провадження правонаступником ТОВ «ФК «АСАП», про що їй стало відомо 06 серпня 2020 року з матеріалів справи № 640/17134/20. Крім того, ознайомившись з матеріалами справи, вона довідалася про існування двох договорів, укладених між відповідачами: договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 10 липня 2020 року б/н (оспорюваний договір) та договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 10 липня 2020 року. Позивач стверджувала, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме: підпунктів 1, 3 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України; частини другої статті 1050 ЦК України; частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», частини другої статті 9 Закону України «Про валюту і валютні операції»; статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту 2.1.2 кредитного договору.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги б/н, укладений 10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП», яким було відступлено право вимоги АТ «ОТП «Банк» за кредитним договором від 30 січня 2008 року № ML-001/009/2008.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року, ухваленим у складі судді Мицик Ю. С., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 10 липня 2020 року, укладений між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП» про відступлення права вимоги банку за кредитним договором № ML-001/009/2008 від 30 січня 2008 року.

Стягнуто з АТ «ОТП Банк», ТОВ «ФК «АСАП» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн, тобто по 420,40 грн з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладаючи 10 липня 2020 року оспорюваний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № ML/001/009/2008, АТ «ОТП Банк» та «ФК «АСАП» не дотримались вимог частини третьої статті 512 ЦК України та підпункту 3 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року апеляційні скарги АТ «ОТП Банк», ТОВ «ФК «АСАП» задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року скасовано та прийнято нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк», ТОВ «ФК «АСАП» про визнання договору відступлення прав вимоги недійсним відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» судовий збір у розмірі 1261,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ«ФК«АСАП» судовий збір у розмірі 1261,20 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив з відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги була керівником та засновником Приватного підприємства «Регіональні маркетологічні дослідження» (далі - ПП «Регіональні маркетологічні дослідження»). За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачка, у силу вимог пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом, на якого поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції» та на якого не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у відповідності до вимог статті 6 цього Закону.

Короткий зміст касаційної скарги

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирошніченко І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Дарницького районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирошніченко І. В. подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного суду.

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мирошніченко І. В. подала письмові пояснення до касаційної скарги, які Верховний Суд не приймає з огляду на строки, визначені у статті 354 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.

Суд неправильно застосував підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 1, статті 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вважає, що апеляційний суд установив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів з порушенням частини сьомої 7 статті 81, частини третьої статті 367 ЦПК України. Тобто суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази відповідача, долучені до апеляційної скарги, який не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року ТОВ «ФК «АСАП» подало до Верховного Суду відзив, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та громадянкою України ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-001/009/2008, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 152 250,00 доларів США для придбання нерухомого майна, з кінцевим строком повернення до 26 січня 2018 року та зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних, а позичальник зобов`язався у строк та на умовах, визначених договором, повернути кредит і сплатити проценти.

На забезпечення виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, 30 січня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № РML-001/009/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , власником якої є позичальник.

21 січня 2015 року АТ «ОТП Банк» направило ОСОБА_1 досудову вимогу, в який вказувала на необхідність погашення заборгованості на протязі 30 календарних днів з дати відправлення банком вимоги у розмірі 60 300,02 доларів США - тіло кредиту, 2 702,55 доларів США - проценти за користування кредитом.

11 липня 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Н. М. вчинила виконавчий напис, яким запропонувала звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, та запропонувала задовольнити вимоги АТ «ОТП Банк» у розмірі 81163,00 доларів США заборгованості за кредитним договором № ML-001/009/2008; 41 555,64 грн витрат, понесених АТ «ОТП Банк» за вчинення нотаріальних дій.

11 жовтня 2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишиним А. М. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 11 липня 2019 року.

Відповідно до відомостей, які містить інформаційна довідка Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 вересня 2020 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить Комплекс дорожнього сервісу, загальною площею - 591 кв. м, житловою площею 344,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який не є об`єктом житлової нерухомості. Право власності зареєстровано 27 червня 2014 року.

Згідно зі свідоцтвом, виданим 30 квітня 2020 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, ТОВ «ФК «АСАП» зареєстровано як фінансова установа на підставі розпорядження Комісії.

10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП» укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор (АТ «ОТП Банк») відступив у повному обсязі, а новий кредитор (ТОВ «ФК «АСАП») набув право вимоги у повному обсязі за кредитним договором № ML-001/009/2008, укладеним 30 січня 2008 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 у розмірі 109 775,36 доларів США, із яких: 60 300,02 доларів США - основна сума боргу, 49 475,34 доларів США - проценти.

10 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «АСАП» укладений договір про відступлення права вимоги за умовами якого первісний кредитор (АТ «ОТП Банк») відступив у повному обсязі, а новий кредитор (ТОВ «ФК «АСАП») набув право вимоги у повному обсязі за договором іпотеки № РML-001/009/2008, укладеним 30 січня 2008 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , власник якої ОСОБА_1 .

Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 станом на момент укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги, була керівником та

засновником ПП «Регіональні маркетологічні дослідження».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошніченко І. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що оспорюваний договір укладено з порушенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до пункту 6 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» дія цього Закону не поширюється на осіб, які є суб`єктами Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статей 80, 81, 83, 97 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Управління товариством здійснюють його органи.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями статті 65 ГК України визначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Отже, враховуючи те, що згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 на момент укладення договору відступлення права вимоги була засновником (учасником) та керівником ПП «Регіональні маркетологічні дослідження», суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що на неї не поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

При цьому колегією суддів враховано, що згідно положень пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 є засновником (учасником) та керівником приватного підприємства, відповідно, виконує організаційно-розпорядчі та/або адміністративно-господарські обов`язки, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що вона не є суб`єктом, на якого поширюється дія пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 2601/7773/12 (провадження № 61-11317св21), від 13 березня 2023 року у справі № 466/1996/19 (провадження № 61-17810св21).

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції частини сьомої 7 статті 81, частини третьої статті 367 ЦПК України не знайшли свого підтвердження, оскільки протокольною ухвалою суду від 28 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «АСАП» про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме досьє на позивача ОСОБА_1 та витяг про господарську діяльність ПП «Регіональні маркетологічні дослідження».

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

У постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Сам собою факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач оскаржувала договір про відступлення прав вимоги з підстав порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо клопотання про передачу справи на Велику Палату Верховного Суду

Представник ОСОБА_1 - адвокат Мирошніченко І. В. подала до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду передбачені статтею 403 ЦПК України.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням того, що у клопотанні відсутнє належне обґрунтування передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також висновків Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи, у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошніченко І. В. слід відмовити.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошніченко Інни Вадимівни про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мирошніченко Інни Вадимівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник