Постанова

від 29.10.2024 по справі 396/12/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 396/12/21

провадження № 61-9953св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Полякова Наталя Василівна,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційні скарги

ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року у складі судді Русіної А. А., постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А., та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А., та

ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Ігнатенком Володимиром Васильовичем, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А., та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Полякова Н. В., в якому просила скасувати державну реєстрацію речового права, договору встановлення емфітевзису від 26 вересня 2016 року, номер запису про інше речове право: 16676909, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , індексний номер: 31658750 від 30 вересня 2016 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Поляковою Н. В., на користування земельною ділянкою площею 3.23 га, кадастровий номер 3524082400:02:000:0203, строком дії на 99 (дев`яносто дев`ять) років, розташованої на території Комишуватської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй вищевказану земельну ділянку.

На обґрунтування позову зазначала, що 26 вересня 2016 року приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Полякова Н. В. здійснила державну реєстрацію іншого речового права 16676909, а саме: договору встановлення емфітевзису б/н від 05 серпня 2014 року на користування земельною ділянкою площею 3.2258 га, кадастровий номер земельної ділянки 3524082400:02:000:0203, призначеної для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), розташованої на території Комишуватської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, строком дії 99 (дев`яносто дев`ять) років, укладеного між ОСОБА_1 (власник земельної ділянки) та ОСОБА_2 (емфітевт).

Вважає, що договір встановлення емфітевзису зареєстрований незаконно, без відповідної правової підстави, а саме: в державному акті на право власності на земельну ділянку серія КР № 119974, виданого 09 червня 2004 Новоукраїнською районною адміністрацією, кадастровий номер земельної ділянки 3524082400:02:000:02, який був поданий для проведення реєстрації вище зазначеного договору, зазначено власника « ОСОБА_1 », а стороною договору є « ОСОБА_1 », тобто дані про власника у поданих для проведення державної реєстрації документах не співпадають з її паспортними даними.

В подальшому, за її заявою, рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020року у справі № 396/314/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, було встановлено факт, що державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_1 , на підставі розпорядження Новоукраїнської державної адміністрації від 03 квітня 2003 року № 339-р площею 3.23 гектарів, кадастровий номер 3524082400:02:000:0203, розташованої на території Комишуватської сільської ради, ділянка № НОМЕР_2 , призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженки с. Єлизоветівка Лазовського району Молдова, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Позивач вважає, що приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Полякова Н.В. при проведені державної реєстрації договору встановлення емфітевзису не встановила, що у поданих документах для проведення державної реєстрації договору встановлення емфітевзису дані про власника земельної ділянки не співпадають з паспортними даними ОСОБА_1 .

Зазначила, оскільки в момент вчинення правочину, державної реєстрації договору емфітевзису 26 вересня 2016 року ОСОБА_2 не були додержані вимоги, які встановлені частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України щодо надання належних правовстановлюючих документів на землю, а тому він незаконно, без відповідної правової підстави заволодів її земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Додатковим рішенням цього ж суду від 06 грудня 2022 року заяву представника відповідача - адвоката Ігнатенка В. В. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, позивачка оскаржила їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року залишено без змін.

Додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2022 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким заяву представника відповідача - адвоката Ігнатенка В. В. про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що оскільки питання про ухвалення додаткового рішення було розглянуто судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час та місце судового розгляду, тому додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

При цьому, апеляційний суд вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн, ураховуючи характер виконаної адвокатом Ігнатенком В. В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи.

18 травня 2023 року представником відповідача було подано до суду апеляційної інстанції заяву про компенсацію (відшкодування) витрат на правничу допомогу, в якій він просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов?язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000, 00 грн.

Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року заяву представника відповідача - адвоката Ігнатенка В. В. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 28 серпня 2023 року просила суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У липні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Ігнатенко В. В., через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Судуз касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та залишити в силі додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2022 року, а також скасувати додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року і ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву відповідача від 18 травня 2023 року про компенсацію позивачем на користь відповідача судових витрат пов`язаних з розглядом справи в повному обсязі.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Ігнатенко В. В., залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Ігнатенком В. В., на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи.

11 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 05 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір встановлення емфітевзису, відповідно до умов якого власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування землею для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Згідно копії державного акта на право власності на земельну ділянку серія КР № 119974, виданого на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 03 квітня 2003 року № 339-р, вбачається, що ОСОБА_1 , яка проживає Кіровоградська область, Новоукраїнський район, с. Комишувате, є власником земельної ділянки площею 3.23 га, розташованої на території Комишуватської сільської ради, ділянка № НОМЕР_2 .

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020 року у справі № 396/314/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року встановлено факт, що державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_1 , на підставі розпорядження Новоукраїнської державної адміністрації від 03 квітня 2003 року № 339-р площею 3.23 гектарів, кадастровий номер 3524082400:02:000:0203, розташованої на території Комишуватської сільської ради, ділянка № НОМЕР_2 , призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Єлизоветівка Лазовського району Молдова, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер запису про право власності: № 4399971, 24 січня 2014 року 18:47:18, державний реєстратор: Павелко Н. В. на підставі виникнення права власності державного акта на право власності на земельну ділянку, серія КР № 119974, виданий 09 червня 2004 року Новоукраїнською районною державною адміністрацією, форма власності: приватна, розмір частки 1, власник: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Як вбачається з реєстраційної справи № 276118435240, наданої Новоукраїнською військовою адміністрацією Кіровоградської області на виконання ухвали суду від 13 липня 2022 року, державна реєстрація речового права за позивачкою здійсненна 24 січня 2014 року на підставі особистої заяви ОСОБА_1 .

Крім того, з 28 листопада 2013 року « ОСОБА_1 » значиться власником земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, що підтверджується наявним в реєстраційній справі витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3500689752013, виданим 28 листопада 2013 року.

З інформації про державну реєстрацію іншого речового права номер запису: 16676909, 26 вересня 2016 року 19:13:40 державний реєстратор: приватний нотаріус Полякова Н. В., підстава виникнення іншого речового права: договір встановлення емфітевзису, серія та номер: б/н виданий 05 серпня 2016 року, видавник ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , підстава внесення запис: рішення про державну реєстрацію прав та ї х обтяжень, вид іншого речового права: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строк дії: 99 (дев`яносто дев`ять) років, відомості про суб`єкта іншого речового права: Правокористувач, Емфітевт: ОСОБА_2 , власник: ОСОБА_1 , опис об`єкта іншого речового права: площа 3,2258 га.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що укладений нею з відповідачем договір встановлення емфітевзису зареєстрований незаконно, без відповідної правової підстави, а саме: в державному акті на право власності на земельну ділянку серія КР № 119974, виданого 09 червня 2004 Новоукраїнською районною адміністрацією, кадастровий номер земельної ділянки 3524082400:02:000:02, який був поданий для проведення реєстрації вище зазначеного договору, зазначено власника « ОСОБА_1 », а стороною договору є « ОСОБА_1 », тобто дані про власника у поданих для проведення державної реєстрації документах не співпадають з її паспортними даними.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно з частиною першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію у сфері державної реєстрації прав.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Пунктом 3 частини першої статті 395 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) віднесено до речових прав на чуже майно.

У відповідності до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Системний аналіз вказаних норм права дозволяє дійти висновку, що для виникнення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Аналіз вищевикладеного також свідчить про те, що державний реєстратор відповідно до вимог пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні державної реєстрації права користування вказаної земельною ділянкою повинен перевірити наявність факту, з якими цей правочин пов`язав можливість виникнення цього права у емфітевта.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 26 вересня 2016 року приватним нотаріусом Поляковою Н. В. здійснено державну реєстрацію іншого речового права, номер запису: 16676909, а саме: договору встановлення емфітевзису земельної ділянки за кадастровим номером 3524082400:02:000:0203 від 05 серпня 2016 року, строк дії: 99 (дев`яносто дев`ять) років, відомості про суб`єкта іншого речового права: Правокористувач, Емфітевт: ОСОБА_2 , власник: ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» законодавець визначив перелік підстав, за яких державний реєстратор, встановивши їх наявність, може прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. Вказані норми визначають вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації прав.

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Частинами першою-третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі допущення технічної помилки (граматичної описки, друкарської, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

У разі якщо після отримання заявником документів за результатами розгляду заяви виявлено технічну помилку, допущену під час внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права, обтяження речових прав, зокрема помилку у відомостях про суб`єкта речового права, обтяження, відомостях про речове право, обтяження, відомостях про нерухоме майно, у тому числі його технічних характеристиках, або якщо відбулося виправлення такої помилки в документах, що подавалися для державної реєстрації прав, або відбулася зміна адреси об`єкта нерухомого майна, такі помилки, відомості виправляються державним реєстратором на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, відомості, а у випадку, передбаченому пунктом 2 частини сьомої статті 37 цього Закону, - посадовою особою Міністерства юстиції України, його територіальних органів або на підставі рішення Міністерства юстиції України, його територіальних органів - державним реєстратором, яким допущено технічну помилку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020 року у справі № 396/314/20 , яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, встановлено факт, що державний акт на право власності на земельну ділянку Серія КР 119974, виданий ОСОБА_1 , на підставі розпорядження Новоукраїнської державної адміністрації від 03.04.2003 № 339-р площею 3.23 гектарів, кадастровий номер 3524082400:02:000:0203, розташованої на території Комишуватської сільської ради, ділянка № НОМЕР_2 , призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженки с. Єлизоветівка Лазовського району Молдова, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер запису про право власності: № 4399971, 24 січня 2014 року 18:47:18, державний реєстратор: Павелко Наталія Володимирівна на підставі виникнення права власності державного акта на право власності на земельну ділянку, серія КР № 119974, виданий 09 червня 2004 року Новоукраїнською районною державною адміністрацією, форма власності: приватна, розмір частки 1, власник: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .

Державна реєстрація речового права за позивачкою здійснена 24 січня 2014 року на підставі її особистої заяви, що вбачається з реєстраційної справи № 276118435240, наданої Новоукраїнською військовою адміністрацією Кіровоградської області, та підтверджується карткою прийому заяви № 10267158 від 29 січня 2014 року, в якій міститься особистий підпис ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено загальне правило відповідно до якого договір є укладеним з моменту коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, підписання договору емфітевзису від 05 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчить про їх волевиявлення направлене на укладення вказаного правочину та погодження ними всі істотних умов, а тому такий договір є укладеним.

За таких обставин, оскільки у зв`язку з укладанням договору емфітевзису суб`єктивне цивільне право та інтерес ОСОБА_1 як особи, яка звернулася до суду з цим позовом, не порушуються, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання заявника як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень на розгляд справи апеляційним судом без її участі є безпідставним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом на 18 травня 2023 року.

Щодо розподілу судами витрат на професійну правничу допомогу

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Встановлено, що 16 листопада 2022 року представником відповідача - адвокатом Ігнатенком В. В. подано до суду першої інстанціїзаяву про компенсацію (відшкодування) позивачем відповідачу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у вигляді витрат на правничу допомог, у якій просив суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі: 22 000 грн - у разі відмови в задоволені всіх позовних вимог, заявлених проти клієнта/закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду; 21 000 грн - у разі відмови в задоволені частини позовних вимог, заявлених проти клієнта/закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог або залишення позову без розгляду щодо частини позовних вимог.

На підтвердження понесених витрат заявником були надані відповідні докази: договір про надання правничої (правової) допомоги від 02 березня 2021 року, угоду про гонорар від 02 березня 2021 року, розписку про одержання коштів готівкою в сумі 20 000,00 грн, як передплати за надання адвокатом Ігнатенком В. В. клієнту ОСОБА_2 правової допомоги від 02 березня 2021 року.

25 листопада 2022 року представник відповідача - адвокат Ігнатенко В. В. подав до суду клопотання про приєднання до справи доказів, в якому просив приєднати до матеріалів справи акт приймання-передачі правничої допомоги від 17 листопада 2022 року, складений відповідачем та адвокатом Ігнатенко В. В., розписку від 17 листопада 2022 року, складену адвокатом Ігнатенком В. В., про одержання коштів готівкою в сумі 2 000,00 грн, в якості «гонорару успіху», які разом з раніше поданими відповідачем документами, врахувати як письмові докази витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

Скасовуючи додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2022 року та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення заяви представника відповідача - адвоката Ігнатенка В. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що оскільки питання про ухвалення додаткового рішення було розглянуто судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час та місце судового розгляду, тому додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

При цьому, апеляційний суд правильно вважав за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції та стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн, ураховуючи характер виконаної адвокатом Ігнатенком В. В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи.

Визначена судом сума є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Також встановлено, що 18 травня 2023 року представником відповідача - адвокатом Ігнатенком В. В. до суду апеляційної інстанції було подано заяву про компенсацію (відшкодування) судових витрат, пов?язаних з розглядом справи, в якій він просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн, понесені відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження понесених відповідачем витрат заявником була надана угода про гонорар від 06 березня 2023 року, акт приймання-передачі правничої допомоги, розписка, складена адвокатом Ігнатенком В. В., про одержання коштів готівкою в сумі 20 000,00 грн в якості оплати правової допомоги.

В судовому засіданні, призначеному на 01 червня 2023 року, ОСОБА_1 заперечила проти задоволення заяви представника відповідача - адвоката Ігнатенка В. В. про компенсацію (відшкодування) судових витрат, пов?язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд додатковою постановою від 01 червня 2023 року частково задовольнив заяву представника відповідача - адвоката Ігнатенка В. В. та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи характер виконаної адвокатом Ігнатенком В. В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд обґрунтовано вважав за необхідне стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн,

Визначена судом сума є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Доводи касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року, додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року та касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Ігнатенком Володимиром Васильовичем, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року, залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов