Ухвала

від 01.11.2024 по справі 336/8142/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 336/8142/24

Пр. 2/336/3059/2024

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

01 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/8142/24 за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Академія водійської майстерності», ОСОБА_2 , Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про розірвання трудового договору та зобов`язання вчинення певних дій,

за участі представника позивача ОСОБА_3 , представника відповідача адвоката Асауленка І.О., -

ВСТАНОВИЛА:

19.08.2024 представник позивача звернувся до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої просить розірвати трудовий договір між позивачем та відповідачем-1 та його Бердянською й Жовтневою філіями відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України з 31.07.2024, зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про діяльність відповідача-1 та його Бердянською й Жовтневою філіями у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 як керівника приватного підприємства «Академія водійської майстерності» та обох створених ним філій.

Вказана справа перебувала в провадженні головуючого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Щасливої О.В. Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Щасливої О.В. від 23.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.10.2024 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю Щасливу О.В. та 09.10.2024 матеріали цивільної справи передано визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А. на підставі протокола повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою судді від 18.10.2024 прийнято позовну заяву до провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

Представники сторін, присутні під час судового засідання, висловились на користь розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Відповідачка-2 повідомлена засобами електронного листування (довідка про доставку від 18.10.2024), заяв та клопотань не скеровувала.

Представник відповідача-3 Департаменту адміністративних послуг ЗМР Шкаран А.А. відповідно до наявного відзиву просить здійснювати розгляд справи за її відсутності.

Після надходження справи до провадження судді Вайнраух Л.А. інших заяв по суті справи в матеріали справи не надходило.

Суд, вислухавши думку присутніх учасників справи, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі, крім того, вважає за можливе розглянути питання за відсутності відповідачів-2,3, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Підстав для відкладення судового засідання та/або оголошення в ньому перерви відповідно до приписів ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За змістом ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.18 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

При цьому, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. До таких критеріїв також може бути віднесена й пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. (ст.2, 4, 5, 19 ЦПК України). Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до правових висновків, здійснених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №145/166/18 (провадження № 14-524цс19), порядок створення та діяльності господарських товариств урегульовано у низці нормативних актів, серед яких ЦК України, ГК України, Закон України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства».

На даний час Закон України «Про господарські товариства» втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю на підставі Закону № 2275-VIII від 06.02.2018. Згідно зі ст.1 Закону господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Так, правовий статус приватного підприємства регулюється, серед іншого, Господарським кодексом, статтею 63 якого визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи). В Україні, окрім перелічених, можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Згідно зі ст.65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов`язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов`язки).

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

За приписом ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Із ч.1 ст.3 КЗпП України вбачається, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 є співзасновником ПрАТ «Академія водійської майстерності» з 24.10.2008. 21.06.2011 приватне підприємство створило два відокремлених підрозділи. Рішенням загальних зборів від 29.11.2013 ОСОБА_1 призначений директором підприємства та обох філії. 15.07.2024 ОСОБА_1 спрямував до відповідача-1 повідомлення про скликання загальних зборів для розгляду питань, зокрема, його звільнення з посади директора із заявою про звільнення. Однак станом на час звернення до суду загальні збори, які є вищим органом управління приватним підприємством, як зазначено представником позивача, не відбулись.

За даними засвідченої копії статута відповідача-1, засновниками підприємства є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (п.1.2). Управління підприємством, зокрема, питання, віднесені до компетенції загальних зборів, визначені розділом 4. Згідно з п.4.6 до виключної компетенції загальних зборів відносяться призначення та звільнення директора.

В даному випадку припинення повноважень директора, який є й засновником юридичної особи, за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу управління підприємства припинити повноваження директора міститься не в приписах КЗпП України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин для позивача, але визначальними за таких обставин є права брати участь в управлінні підприємством; отримувати інформацію про господарську діяльність тощо. Обрана стороною позивача форма захисту не може розглядатися в площині трудового права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч.3 ст.99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладений й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613 цс 18).

Також, відповідно до висновків, здійснених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, суддя вважає за необхідне зазначити наступне:

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Зазначена правова позиція є застосовною й у даній справи, не дивлячись на іншу організаційну форму господарського товариства, проте із врахуванням змісту статута та порядку звільнення директора.

Також Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст.43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18).

Як було зазначено вище, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора. У копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у графі «відомості про органи управління юридичної особи» відсутні відповідні дані, проте до наведених висновків суд приходить з урахуванням наявного статута.

Відтак, відповідно до релевантної практики, має місце вимога, яка не може бути вирішена в судах загальної юрисдикції, що свідчить про наявність підстав для розгляду спору саме за правилами господарського судочинства.

Враховуючи вказані правові висновки, предмет спору та характер спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін, зазначений позов є господарським, тобто, не може бути розглянутий в порядку цивільного судочинства. При цьому, заявлена друга позовна вимога є похідною від первісної позовної вимоги, тому вони підлягають спільному розгляду.

Згідно з ч.2 ст.255, ч.1 ст.256 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п.1 ч.1 ст.255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

За приписами ч.6 ст.30 ГПК України спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.

Згідно з ч.2 ст.256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Підстав для розподілу судових витрат за змістом ст.142 ЦПК України судом не встановлено.

Керуючись ст. 223, 255, 256, 258-260, 353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Академія водійської майстерності», ОСОБА_2 , Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про розірвання трудового договору та зобов`язання вчинення певних дій.

Роз`яснити, що розгляд справи віднесено до Господарського суду Запорізької області в порядку господарського судочинства.

Копію ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15-ти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 15-ти днів з дня її вручення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Л.А. Вайнраух