Ухвала

від 04.10.2024 по справі 755/13771/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/13771/24

Провадження №: 2/755/7634/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2024 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Савлук Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Первинна профспілкова організація працівників Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Первинна профспілкова організація працівників Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви, ОСОБА_1 пред`явила позов до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із вимогами:

«Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді біохіміка в Комунальному некомерційному підприємстві «Київський міський центр нефрології та діалізу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», код ЄДРПОУ: 42751893;

стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», код ЄДРПОУ: 42751893 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 липня 2024 року до дня поновлення на роботі;

стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу виконавчого органу київської міської ради ( ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн».

Згідно із приписами частин 3,4 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява, серед іншого, повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

У роз`ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову, як вказує Верховний Суд України, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягується чи оспорюється.

Із врахуванням наведеного, всупереч вимогам п. 3 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за період затримки розрахунку та компенсацію втрат частини заробітної плати.

Відповідно до частин 4, 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Вказане знаходить своє підтвердження у пункті 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати», судам роз`яснено, що подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору. У випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Поряд з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Щодо заявленої вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звертаємо увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно із ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 18.02.1995 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розділу І, Порядку обчислення середньої заробітної плати, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу є середньоденна (середнього динна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8. Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Отже, оплата за час вимушеного прогулу є іншим видом виплат, врегульованих Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, який вказує на те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним орану підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується з урахуванням загальної суми заробітної плати і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право відповідно до чинного законодавства та державних гарантій.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу.

Як зазначив Верховий Суд України в постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 1 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» стягнення заробітної плати, про що зазначається в пункті 1 частини 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», не є тотожнім і стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Аналогічна правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати, тому не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у редакції від 22 травня 2015 року, яка набрала законної сили 1 вересня 2015 року, сплата судового збору не передбачена, вказаного висновку також прийшов апеляційний суд м. Києва в ухвалі від 15 січня 2018 року по справі № 761/15747/17.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року N 484-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору». Цим Законом суттєво змінено ставки судового збору (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»), зокрема й підвищено розмір ставок за подання касаційних скарг, а також одночасно скорочено перелік суб`єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»). Вказаний закон набрав чинності з 01 вересня 2015 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 01 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 1 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 1 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тому позиція позивача про те, що вона звільнена від сплати судового збору щодо всіх позовних вимог є хибною.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на усі заявлені вимоги позивача в усіх судових інстанціях.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц дійшов до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, яка визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою. А тому за неї підлягає сплаті судовий збір як за позовну вимогу майнового характеру згідно з абз. 3 пп. 1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», який складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, як за позовну вимогу майнового характеру, у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211 грн 20 коп.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім того, після визначення позивачем суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, позивач має надати докази сплати судового збору за вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу), в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Додатково роз`яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача: UA478999980313141206000026005; код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Порядок та підстави відшкодування моральної шкоди визначено статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи з цих обставин, суму, заявленої позивачем моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень 00 копійок у позові необґрунтовано: - чи можна вважати розумними вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в такій сумі, виходячи з вимог статті 23 Цивільного кодексу України; - якими доказами підтверджується завдання позивачу моральної шкоди саме в такому розмірі.

Відтак, позивачем не повно викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення моральної шкоди та відповідного розрахунку, згідно з яким позивач оцінила свої моральні страждання.

Недотримання обов`язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 175, 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Первинна профспілкова організація працівників Комунального некомерційного підприємства «Київський міський центр нефрології та діалізу» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше, ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попереджаю, що у разі невиконання вимог суду щодо усунення вказаних недоліків, Ваша заява буде вважатись неподаною та підлягає поверненню.

С у д д я: