Ухвала

від 25.10.2024 по справі 755/17213/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/17213/24

Провадження №: 2/755/9093/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" жовтня 2024 р. місто Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Савлук Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард Київ-Сервіс 07» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з утримання будинку та прибудинкової території, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форвард Київ-Сервіс 07» звернулось до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з утримання будинку та прибудинкової території.

07 жовтня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищевказаний позов передано в провадження судді Савлук Т.В.

Вивчивши матеріали поданої позовної заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення з даною позовною заявою до суду, суддя дійшов наступного висновку.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. (ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України)

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до частин 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Позовна заява подана та підписана представником позивача - адвокатом Безелюк Іриною Сергіївною.

Відповідно до частин 3, 4 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України юридична особа бере участь через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».

Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя вказаної статті).

02 червня 2016 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України (Закон України №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 16-1, підпункт 11 якого передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Вказані зміни набули чинності 30 вересня 2016 року.

Процесуальні кодекси, які набрали чинності в грудні 2017 року, фактично здійснили поділ процесуального представництва юридичної особи на дві категорії:

- участь через «самопредставництво» - через керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення;

- участь через «представника» - адвоката, уповноваженого на підставі довіреності чи ордеру, виданих на підставі договору про надання правової допомоги, за певними винятками.

Після 29 грудня 2019 року перелік осіб, які можуть вважатися такими, що здійснюють «самопредставництво» юридичної особи, був збільшений. Окрім керівників або членів виконавчого органу, до переліку було включено «інших осіб, які мають із такою юридичною особою трудові відносини (діють на підставі трудового договору (контракту)».

Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом №755-IV.

Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов`язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).

При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Також суд звертає увагу, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 11 лютого 2020 року № 260/988/19.

Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб`єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.

Визначення довіреності міститься у частині третій статті 244 Цивільного кодексу України, за якою довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.

Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами ЦК України.

Для цього слід звернутися до положень Цивільного кодексу України, а також зважати на те, що за Конституцією України особа може діяти у порядку та у спосіб, що не заборонений законом, а органи державної влади - навпаки, лише у спосіб, що передбачений законом.

Згідно з частиною 1 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до положень статті 238 Цивільного кодексу України представник (у тому числі і за довіреністю юридичної особи) може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як передбачено статтею 246 Цивільного кодексу України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами

Варто зазначити, що за національним законодавством (частина друга статті 81 ЦК України) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.

Згідно із ч. 7 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

В матеріалах, що були подані до суду, представник позивача - адвокат Безелюк Ірина Сергіївна, подаючи від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард Київ-Сервіс 07» позовну заяву, надала на підтвердження своїх повноважень копії: договору про надання правової допомоги від 31 травня 2024 року, ордера на надання правничої допомоги серії АІ № 1671283 від 02 серпня 2024 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8174/10 від 18 липня 2019 року.

Однак, при цьому представником не було надано трудового договору, що позбавляє суд пересвідчитись у належних повноваженнях ОСОБА_2 .

Так, доказами підтвердження повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва працівник (юрисконсульт) має надати суду: докази того, що особа обіймає певну посаду (наказ, трудовий договір), а також докази, які дозволяють встановити обсяг повноважень вказаної посадової особи (статут, положення, трудовий договір (контракт).

При цьому, у відповідному трудовому договорі (контракті) має міститись положення щодо повноважень юрисконсульта на представництва інтересів юридичної особи в суді.

Відсутність відповідних положень у трудовому договорі (положенні/посадовій інструкції) є підставою для відмови у допуску до участі у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08.

Крім того, надання правової допомоги без укладання договору про надання правової допомоги в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, крім випадків, передбачених у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Поки адвокатська діяльність у встановленому законом порядку не припинена, укладання договору про надання правової допомоги слід вважати передбаченим законом професійним обов`язком адвоката. Правова позиція викладена у постанові Великою палатою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 817/66/16.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, стаття 4 Господарського процесуального кодексу України та статті 7, 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, яка реалізує право на справедливий суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 23.08.2018 року у справі № 805/4297/17-а).

Враховуючи вище зазначене, суд доходить висновку, що представником позивача на підтвердження своїх повноважень не надано належних та допустимих доказів на здійснення представництва інтересів позивача, що унеможливлює встановлення повноважень ОСОБА_2 , яка уповноважена діяти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард Київ-Сервіс 07», що є підставою для повернення позовної заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.

Частиною 7 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 184, 185, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Форвард Київ-Сервіс 07» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з утримання будинку та прибудинкової території, - повернути суб`єкту звернення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.

С у д д я