Рішення

від 31.10.2024 по справі 216/3648/24

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/3648/24

провадження №2/216/1916/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

31 жовтня 2024 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Чирського Г.М.,

за участю секретаря судового засідання Смолдирева М.Є.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» про стягнення заборгованості із виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилааючись на те, що між сторонами 10 листопада 1995 було укладено безстроковий трудовий договір, згідно якого, позивач зобов?язався виконувати роботу водія 1-го класу автотранспортних засобів виїзної бригади екстреної медичної допомоги Криворізької станції ЕМД. Відповідач зобов?язаний згідно укладеного трудового договору та ЗУ «Про екстрену медичну допомогу», починаючи із 2020 року під час надання щорічної відпустки нараховувати та виплачувати позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу. Проте, позивач жодного разу не отримував вказану допомогу. Відпустки, які надавалися позивачеві: у 2020 році-із 01 лютого 2020 року, розмір посадового окладу 2670,00 грн.; у 2021 році - із 06 травня 2021 року, розмір посадового окладу 3391, 00 грн.; у 2022 році - із 10 червня 2022 року, розмір посадового окладу 3674,00 грн.; у 2023 році - із 17 березня 2023 року, розмір посадового окладу 3674,00 грн.; у 2024 році - із 28 квітня 2023 року, розмір посадового окладу 4658,00 грн. Всього невиплачено матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за вказаний період 18067 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь. Крім того, з урахуванням ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, а також 3% річних за весь час прострочення виплати матеріальної допомоги в сумі 4702,32 грн. Крім матеріальної шкоди позивачу заподіяно і моральну шкоду, яка полягає в душевних хвилюваннях, приниженні, викликаних обманом, цинічною зневагою його трудових прав. Достатнім розміром відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу, останній вважає суму у розмірі посадового окладу, тобто 4658,00 грн.

Ухвалою суду від 31.05.2024 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

21.06.2024 року представник відповідача, який діє на підставі довіреності, скориставшись своїм правом, через «Електронний суд» направив відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами, з огляду на наступне. Так, право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, визначене законодавством, та яке мають державні службовці (частина друга статті 54 Закону України Про державну службу), посадові особи місцевого самоврядування (стаття 21 Про службу в органах місцевого самоврядування), військовослужбовці (рішення Міністра оборони України від 16.01.2024 №183/уд), працівники сфери культури (постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1026 Питання виплати працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів доплати за вислугу років, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники (частина восьма статті 61 Закону України Про освіту), а також медичні працівники. Згідно чинного законодавства, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не входить до фонду заробітної плати (не є частиною заробітної плати), на відміну від матеріальної допомоги на оздоровлення (що є частиною заробітної плати та систематичною матеріальною допомогою).

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України від 16.10.2009 №620/13/84-09 Щодо виплати двох видів матеріальної допомоги в органах місцевого самоврядування зазначається (абзац сьомий-восьмий): Згідно з підпунктом 3 пункту 2 цієї постанови (268-2006-п) Кабінету Міністрів України право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у сумі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, надано керівникам відповідних органів в межах установленого фонду оплати праці. Рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу виходячи з обставин, викладених у заяві працівника. Також, згідно Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, і Міністерства охорони здоров`я України від 05.10.2005 №308/519 Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення, листа Міністерства соціальної політики України від 21.07.2015 №409/13/116-15 Щодо умов виплати матеріальної допомоги тощо, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є нецільовою грошовою допомогою, не є обов`язковою виплатою, та виплачується за рішенням керівника установи.

Також позивач недоречно посилається на положення Кодексу законів про працю України, зокрема, статтю 233 Кодексу, так як предмет спору не віднесений до оплати праці стосовно самого Позивача, а отже й відсутні будьякі порушення зі сторони Відповідача. Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог Позивача у повному обсязі, а саме: щодо стягнення з Відповідача заборгованості з виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020-2024 роки у розмірі 18067 грн, інфляційних втрат у сумі 4702,32 грн, а також відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди у розмірі 4658,00 грн, оскільки Відповідачем не вчинено обман, цинічної зневаги трудових прав Позивача, про що останній зазначає у своїй позовній заяві.

28.06.2024 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно змісту якої, позивач наполягає на задоволенні своїх позовних вимог, зазначає, що він має право на виплату матеріальної допомоги на соціально-побутові умови.

Позивач у судовому засіданні підтримав вимоги позову з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог за обставин, викладених у відповіді на відзив.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Судом встановлено, що Позивач перебуває в трудових відносинах з Комунальним підприємством «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» з 10.11.1995 року, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься копія витягу з наказу КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» № 162-В від 10.11.1995 року «Про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду водія 1 класу на всі марки санітарного автотранспорту».

Позивач зазначає, що він має право на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються для державних і комунальних закладів охорони здоров?я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте, він не отримував вказану допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організації незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

05.07.2012р. Верховна рада України ухвалила Закон України «Про екстрену медичну допомогу» (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, та засади створення, функціонування і розвитку системи екстреної медичної допомоги.

Згідно ч.1 ст. 11 Закону, працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є: медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно із цим Законом; немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстрено (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстреної медичної допомоги.

Частиною 4 статті 11 Закону встановлено, що медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право, в тому числі, на: матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передбачені в цій частині права, крім права на доплату за науковий ступінь, поширюються також на водіїв бригад екстреної медичної допомоги.

Згідно з постановою КМУ від 27.03.2013 № 199 «Деякі питання оплати праці медичних працівників системи екстреної медичної допомоги» (далі Постанова № 199) відповідно достатті 11 Закону УкраїниПро екстрену медичну допомогу Кабінет Міністрів України постановив установити, що умови оплати праці медичних працівників системи екстреної медичної допомоги визначаються згідно зпостановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (Офіційний вісник України, 2002 р., № 36, ст. 1699), іншими актами Кабінету Міністрів України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами з питань оплати праці; медичним працівникам системи екстреної медичної допомоги виплачується надбавка за особливий характер праці у розмірі до 20 відсотків посадового окладу (з підвищеннями), надбавка за особливі умови праці у розмірі до 20 відсотків посадового окладу (з підвищеннями), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу на рік на підставі рішення керівника закладу охорони здоров`я, а керівникам закладів охорони здоров`я - за рішенням керівника органу вищого рівня у межах фонду заробітної плати, затвердженого у кошторисах. Зазначені надбавки виплачуються медичним працівникам щомісяця за фактично відпрацьований час за основним місцем роботи, а також тим, що працюють за сумісництвом.

Проте, як зазначалося позивачем, він не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, починаючи із 2020 року. Надаючи власний розрахунок, позивач вказує, що йому надавалися відпустки: у 2020 році - із 01 лютого 2020 року, розмір посадового окладу 2670,00 грн.; у 2021 році - із 06 травня 2021 року, розмір посадового окладу 3391, 00 грн.; у 2022 році - із 10 червня 2022 року, розмір посадового окладу 3674,00 грн.; у 2023 році - із 17 березня 2023 року, розмір посадового окладу 3674,00 грн.; у 2024 році - із 28 квітня 2023 року, розмір посадового окладу 4658,00 грн.

Всього невиплачено матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за вказаний період 18067,00 грн.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов?язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці. зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187г18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338c18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54, суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов?язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Вважаю, що ефективним способом захисту порушеного права на виплату щорічної матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань є стягнення заборгованості, яка утворилася, оскільки, позивач є медичним працівником в розумінні ст. 11 Закону. Протягом періоду часу, починаючи з 2020 року, щорічно звертався до керіництва відповідача із заявами про виплати йому допомоги на вирішення соціально-побутових питань, не отримуючи відповідей щодо причин відмови у виплатах.

Із зазначених підстав суд вважає вимоги позову оббгрунтованими, які підлягають задоволенню, а доводи представника відповідача зазначених висновків суду не спростовують, тому, до уваги судом не беруться.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Звертаючись з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних позивач вказує, що з відповідача на його користь підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у сумі 4702,32 грн.

Так, грошовим зобов`язанням, за змістом статей524,533-535 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей549 - 552,611,625 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить, що трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 року у справі № 296/1390/18 (провадження № 61-31178св18).

З огляду на викладене, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є кредитором стосовно позивача у цивільно-правових відносинах, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Комунального підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 4702,32 грн.

Крім матеріальної шкоди позивач зазначає, що йому заподіяно і моральну шкоду, яка полягає в душевних хвилюваннях, приниженні, викликаних обманом, цинічною зневагою його трудових прав.

Згідно з п. 9 ч. 2ст. 16 ЦК Україниспособом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Як передбаченост. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсяст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно ізст. 237-1 КЗпП Україниє факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зПостановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто доказів погіршення стану здоров`я, загрози безповоротної втрати працездатності та загострення діагностованих хвороб саме через невиплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивачем не наведено та суду не надано.

Також, під час судового розгляду не встановлено наявність завданої моральної шкоди позивачу, яка полягала у приниженні, цинічною зневагою трудових прав, чим порушився його звичайний життєвий уклад, оскільки відповідних доказів тому не надано.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, CabalesandBalkandaliv. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А,№94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява№65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява№63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява№4909/04; пункт 58) що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок хвороб позивача з предметом позову, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до частини шостоїстатті 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (79,35%) у сумі 961,09 грн., оскільки позивач звільнений відповідно до закону від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 223, 263, 265, 259 ч.6, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки у розмірі 18067,00 грн. В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» на користь держави судовий збір у розмірі 961 грн. 09 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Повний текст рішення виготовлено 01 листопада 2024 року.

Суддя Г.М. Чирський